Ох люба Марі,
Погоджуюсь з Вами, що час–
Це вода, що ллється крізь пальці.
І, як не дивно, та нам з Вами вже восьмий десяток.
Та тільки Ви вже в поважному віці, мені от і досі сімнадцять..
Але як незмінна личина моя,
Так і незламні мої почуття.
Я знаю, Вам лячно вмирати,
І хоч Ви й не тямите досі, але тут на Вас хоча б чекатиму я.
Подумайте, люба, чи страшно було дивитись, як гучно плаче кохана?
А розуміти, що ти не зможеш її врятувати?
Але я більше не плачу, вже не кричу,
Тепер я маю надію, маю мету.
Я, Вас моя люба, на інший бік проведу.
