Це оповідання присвячується конкурсу фентезі прози “Аль Мор 2021”
Чугайстер Недрибод тяжко зітхнув і потер очі. На мохнатих лапках залишилися червоні сліди.
— От, дідько! — гучно вилаявся Недрибод, бо знову під час читання з очей пішла кров.
Кіт Мурзик, що дрімав на столі поруч з монітором проснувся, відкрив одне око та невдоволено глянув на Недрибода.
Чугайстер почалапав до ванни та вимив лице. Подивився у дзеркало на свою мокру пику схожу на мордаху болонки, що попала під дощ. Очі були геть червоні.
— За що?! За що мені ця пекельна кара?! — вголос спитав він сам себе у розпачі.
— Ти, муррр, знаєш за що. — відповіли зовсім поруч. То Мурзик прийшов вслід за господарем та усівся поряд.
Так, Недриборд знав за що його перевели у відділ інтернет-публікацій українського департаменту казок та фентезі. Той клятий тім-білдінг хотілося б забути, але де там — буде пам’ятати усе життя. Це ж треба було так напитися медовухи, що почати залицятися до секретарки самого Симаргла! Як таке могло прийти йому у голову, хоч і нетверезому? Де він і де красуня-повітруля Лелея?! А далі ще й до того — нагрубив шефу, розбив дорогоцінну вазу західних ельфів, скупався у фонтані Сірелли. Ой-вей, наробив він справ! За таке могли б й розвтілити та розвіяти по вітру.
Але пожаліли та заслали до цього клятого відділення. І тепер йому доводиться терпіти жахливі тортури у вигляді читання всіх цих інтернет-опусів. Сто п’ятдесятий клон Відьмака вбиває сто п’ятдесятого клона Дракули. На текст з десяти тисяч символів двісті орфографічних помилок! Це чи не в кожному п’ятому слові. Останній текст, на якому якраз він отримав кров з очей, був просто абсолютно беспрецендентно нудний та передбачуваний. До того ж автор ніяк не міг зупинитися і вже коли, наче, все мало закінчитися, була кульмінація, якщо можна було її так назвати, ще чотири сторінки описував яке щасливе життя почалося у героїв його оповідання. Ти хоч казки у дитинстві читав? Там максимум пишуть “і жили вони довго та щасливо”. Все! Не описують як саме щасливо і наскільки довго. Всього одне речення, а не чотири сторінки!
Бідолашний чугайстер знову зітхнув та поплентався на робоче місце. Мурзик терся об його волохаті ноги, час від часу вибиваючи іскру статичної електрики.
Щоб там не було, але Недрибоду доведеться продовжити роботу. Він має читати всі опубліковані оповідання у жанрі фентезі та казок і шукати в них уявики — елементи з яких складається його рідний світ. Без них цей чарівний світ ельфів, мавок, кентаврів, песиголовців, земних духів і ще мільйонів створінь втратить своїх фарб, зблякне, а згодом і щезне. Тому чугайстер та ще багато інших робітників міністерства видобутку уявиків наче ті шахтарі, що переробляють купу руди у пошуках діамантів, копирсаються у навалі опублікованих текстів, шукаючи дорогоцінні уявики.
Але і якість “руди” буває різна. Друковані тексти, хоч перевіряють редактори, видавці не публікують зовсім сирі та нецікаві книги. А от Недрибоду дісталися інтернет-публікації — найгірше з можливих джерел уявиків.
Чугайстер сів за комп'ютер та відкрив чергове оповідання, опубліковане на сайті, де будь-який автор міг виставити свій твір. Ой-ой, знову якась маячня. Щоб ще не дійшло до нових потоків крові з очей. Недрибод ніяк не міг зосередитися на роботі. Думки його ще крутилися навколо його сумної долі.
— Ех, якби ж то якось не дозволяти усім хто хоче, публікувати свої опуси у інтернеті! — вголос роздумував Недрибод, як він часто робив, коли глибоко задумувався.
— Та як же ти, муррр, це зррробиш? — Мурзик вирішив, що господар хоче порадитися з ним.
— Та хоч би й закляття накласти на найгірших графоманів! — відповів чугайстер, але тут же й сам зрозумів, що це неможливо. На людей магічним істотам не можна накладати закляття.
— Ну, муррр, помрррій-помрррій. — посміхнувся у вуса Мурзик.
— Ну ладно, не закляття! Може законом можна заборонити. — згадав Недрибод петиції на ім'я Президента, на які він натикався в інтернет-новинах. Та й то марна справа, ніхто на таке не піде.
Видно, що Мурзик прийшов того ж самого висновку, тому що промовчав і тільки з насмішкою глянув на чугайстра напівприжмуреними очима.
— Має ж бути якесь рішення! — Недрибод відкинувся на своєму хоч і старому та затертому, але зручному кріслі.
Деякий час він крутив у голові різні ідея, аже одна за них не вдарила його наче блискавка.
— А це може спрацювати! — пробурмотів він та присунувся до клавіатури і почав щось швидко друкувати. Мурзик з цікавістю присунувся до екрана.
“Шановний пане Олеже.” — швидко друкував Недрибод у приватному повідомленні одному з авторів.
“Наша редколегія була дуже зацікавлена, прочитавши ваше оповідання “Любов та кров”. На жаль, воно трохи не вписується у поточну політику редакції, щодо творів, які ми друкуємо. Але, можливо, вас зацікавить можливість взяти участь у конкурсі ...“
— Конкурррсі? — здивовано спитав Мурзик.
— Так, конкурсі! Не заважай. — відповів, зосереджений на повідомленні, чугайстер.
“… конкурсі фентезі прози. У нас буде багато номінацій …”
Недрибод задумався. Які найгірші твори він читав нещодавно? Ага, всілякі фанфіки про Відьмака! Що ще? Нудні спроби закосити під Макса Фрая; купа оповідань про козаків-характерників, в яких автори показують повне невігластво як у знанні побуту козаків, так і магічних традицій того часу; вкрай невдалі спроби поєднати техніку та магію. Ось це все й додамо!
“ … номінацій: найкраще темне фентезі, міське фентезі, етнічне фентезі, технофентезі. Умовою участі у конкурсі є анонімність, тому важливим є заборона на публікацію в Інтернеті творів, що беруть участь у конкурсі.”
— А ось воно що! — знову втрутився кіт.
— Цить! Не заважай. — буркнув Недрибод. На секунду задумався і виділив важливі слова капслоком, хоча саме він у творах авторів викликав у чугайстра зубний біль.
“… ЗАБОРОНА НА ПУБЛІКАЦІЮ в Інтернеті творів, що беруть участь у конкурсі до його закінчення. Переможці конкурсу у кожній номінації отримають цінні подарунки та можливість опублікувати свої оповідання у збірці”
— Ну ладно, муррр, на час конкурррсу він не буде публікувати. Але ж після конкурррсу все одно опублікує. — слушно зауважив Мурзик.
— Конкурс буде місяці три тривати, а потім я ще, мінімум, пів року зможу морочити голову конкурсантам, що ніяк не зберу усіх результатів по всім номінаціям. А там і рік, якщо підфортунить, спливе. Хтозна — може через рік я вже переведуся в інше відділення.
Недрибод скопіював шаблон свого повідомлення та розсилав його чи не двом сотням авторів. Вже за пару тижнів більшість з них прислали свої оповідання на конкурс. Всі ці твори чугайстер хотів відразу видалити, але, про всяк випадок, скинув у теку з назвою “Очі б мої це не бачили”.
— Може ще й конкурс казок придумати? — задоволено спитав сам себе Недрибод та зловісно посміхнувся.
