Вступ. 7 Королівств

    Світло, сивими стовпами, пробивалось крізь вітражі на вікнах. Нарадча зала опустіла і здавалась такою незвичною після стількох годин розмов. Зараз тут лишився лише він і його думки.… 

    Король Фрід сидів на своєму стільці, обперши чоло широкою долонею.  В голові роїлись плани і тривога про те, що гряде. Зараз він здавався ще суворішим, ніж зазвичай: густа, але не велика цупка борода і вуса, майже мідного кольору, видовжували його обличчя, а широкі брови, що здавались завжди нахмуреними – ховали під собою теплі карі очі. Та і шрам на правій брові, що король колись заробив на полюванні – додавав йому погрозливого погляду. Руде, аж багряного кольору волосся, сягало плечей, виблискуючи на сонці і контрастно виділялось на тлі трав’яного кольору шат..

    Його погляд був спрямований поперед себе на велику рукописну карту, що лежала на круглому столі і займала майже увесь простір. Поруч із нею лежала його корона..

    Масивні двері скрипнули і в них з’явився страж:

• Ваша Світлосте, - вклонився для привітання він. – Принцеса Діадна наполягла на візи…
• Татку! Татку! – осяяна сонцем увірвалась до зали дівчинка, прошмигнувши повз стража.

    Як тільки король підвів очі – його обличчя розпливлося у посмішці. Фрід полегшено зітхнув. Усі його тривоги турботи ніби спали із плеч від одного вигляду Діадни. Через усю залу до нього бігла його маленька радість. Ні, не бігла, - летіла. Небесного кольору сукенка підіймалась в повітря від кожного її кроку, наче легка хмаринка, всіяна рюшами і бантами. Здавалось вона от-от підскочить і полетить.

• Тихше, Серце моє, - нагнувся вперед на стільці Фрід, аби бути на рівні доньки. – Тобі не можна так бігати.
• Пробачте, мілорде, - стишила крок дівчинка і учтиво вклонилась, привітавши Короля за усіма правилами, але усе її тіло говорило про те, що вона не могла стримати своїх радісних емоцій.

    Король дивився на осяяне захватом обличчя доньки і бачив у ньому риси королеви Беатти: кирпатий маленький носик, великі зелені очі і рум’янець. Такий ніжний і рожевий, на блідому, поцяткованому ластовинням обличчі. Навіть волосся  у Діадни було мамине - густе, неслухняне і темно-русе. Як би покоївки не намагались його вкласти – воно все-одно вибивалось із зачіски і хвилястими локонами падало на плечі. Жодні стрічки не могли його стримати.

• Я їх бачила! – ледь стримуючи радість промовила Діадна. – Ой, особливо той із фіолетовими очима…
• Король Арчинор, - усміхнувся Фрід, тішачись що його донька у свої сім років все ще залишалась такою щирою і по-дитячому радісною від простих речей.
• Він такий красивий, татку! – всплеснула долонями вона і зазирнула на стіл. – Ох! Це ж карта земель Орноксу.
• Так, - кивнув головою Король. – Семи об’єднаних королівств.
• І всі ці королі і королеви, що сьогодні були тут – приїхали до нас здаля? – здавалось, що її очі заіскрились.
• Із рі-і-ізних куточків. – протягнув Фрід. – Хочеш послухати?

    Діадна закивала головою і видерлась батькові на коліна, в передчутті історії.

• Ось тут, на півдні, знаходиться Кармелáва - королівство вічних морських вітрів. – почав Фрід. - там, у бузково-фіолетових кущах бугенвілії, розташовані найбільші порти і виноградники. Кажуть, що це королівство пахне морським бризом і вином. Кармелаву ще називають королівством «вічних вогнів», бо там майже ніколи не гасне світло - люди веселяться, співають пісень і п‘ють найкращий алкоголь. Чоловіки тут часто зв’язують волосся у низький хвіст і не носять борід, а жінки виплітають один чи два «колоски» і завжди доповнюють живими квітами. Кармелавійці зазвичай мають характерні фіолетового кольору очі і біле, як молоко, пряме волосся, як у Короля Арчинора.
• Він дуже красивий, татку! – захоплено промовила Діадна. – Коли я виросту – то вийду за нього заміж!

    Фрід аж пирскнув від сміху. Він відкашлявся і уважно подивився своїй донці в очі:

• Боюсь, Король Арчинор тоді уже буде дуже поважного віку . Та і Королеву він уже має.
• Шкода… - зітхнула принцеса.
• Хоча, - приобійняв її батько, - якщо ти покохаєш когось із Кармелави, можливо, я і видам тебе заміж. Але тобі там буде ой не просто…
• Це ще чому? – поцікавилась Діадна.
• Кармелава – заможна країна. Єдина із об’єднаних земель, яка не має жебраків. Там завжди повно роботи в портах, у морі, на плантаціях і фермах, де люди тримають дрібну худобу. Але кармалевійці дуже норовливі, правити ними не просто. Тобі треба буде багато вчитися…
• Вчитися я люблю, - кивнула дівчинка.
• Цим ти пішла у маму, - поцілував її тім’я батько. – Вона теж любила дізнаватись нове. Поки не познайомилась зі мною, вона любила подорожувати і бачити світ…

    Фрід на якусь мить поринув у спогади, що накрили його потужною хвилею.  Так багато всього і одразу у ньому змішалось…

• Татку? – висмикнула його із думок донька.
• Вибач, Серце моє. – стрепехнув головою Король. – Так на чому я спинився? Ах, так. Твоя мама… Ти знала, що вона обожнювала Айтáчі?
• Айтáчі? – перепитала Діадна.
• Вона марила цим вічно зеленим королівством, що знаходиться вище від Кармелави – він вказав на карту. - Майже уся його поверхня вкрита болотами і люди живуть цілими містами, побудованими на високих деревах, посеред дрімучих джунглів, уявляєш? Широкі і старі темно-зелені ліани - слугують мостами між поселеннями, якими спокійно пересуваються люди.
• Неймовірно… - принцеса сказала це майже пошепки, але в її голосі було стільки зачарованості. – А як вони живуть так високо над землею? Що їдять?
• Люди вирощують невелику худобу, птицю і збирають плоди із дерев, прядуть, тчуть, займаються гончарським ремеслом. Вони пристосувались облаштовувати своє життя на великих помостах. Це дуже цікаво. А ще, час від часу тут проходять сезони дощів, тому Айтачі пахне мокрим деревом і солодкими плодами екзотичних фруктів. Народ Айтачі – продовжив Король, - має темно-сині, глибокі очі, і широкі брови. В них злегка засмагла шкіра і чорне, пухнасте волосся. Чоловіки відводять характерні широкі бакенбарди, під копною волосся, яке зрідка можна побачити зачесаним назад, а жінки - носять волосся не довше плечей, часто заплітаючи тонкі коси на потилиці, з вплетеними стрічками, чи перами птахів.
• Чоловіка з бакенбардами я бачила, - схвально похитала головою Діадна.
• Це – Король Ширáн. Він єдиний із нас, - Фрід перейшов на шепіт. – Звіродушник.
• Ох! – здивовано сплеснула в долоні дівчинка. – А так можна?
• Звісно, якщо він хороший правитель, то чому б і ні? Колись ти теж обов’язково стикнешся із Звіродушниками. Але про це потім… А зараз, я розповім тобі про ще одне королівство. Ось там, на півночі карти, бачиш?

    Діадна кивнула.

• Там знаходиться Рондáль - вічно холодне, засніжене королівство. – продовжив розповідати Фрід. - Там панують люті хуртовини і суворі морози. Там немає нічого, крім столітніх сосен, якими вкриті пагорби, що місцями переходять у гори. Тому пахне Рондаль хвоєю і свіжим морозним повітрям. Майже усі рондальці міцної статури, мають бліду шкіру, яка ніколи не бачила сонця, карі, або медові очі і чорне, як смола волосся, чоловіки відрощують густі вуса і бороди, а жінки - заплітають довге волосся у дві коси.
• То виходить, той Король у червоному – звідти? – поцікавилась дівчинка. – Він здався мені якимось похмурим.
• Рíхтард… - важко видихнув Фрід, - Через вічні морози, його людям доводиться скрутно. Вони не мають хазяйства і худоби, а займаються мисливством, лісорубством і іншими промислами. Їм доводиться виживати, тому він такий похмурий.
• Ти б теж такий був?
• Я б теж такий був на його місці, - сумно усміхнувся Король. – Гаразд, не відволікайся.

    Діадна виструнчилась, очікуючи про що ж далі буде розповідати батько.

• Ось тут, ліворуч, - Фрід вказав пальцем на область на карті. – знаходиться Осс Данóр - вічно квітуче королівство. Тут завжди багато біло-рожевого цвіту гранату, вишень, персиків, і інших плодових дерев і квіткових полів. Сам Осс Данор славиться своїми теплицями і усім, що там вирощують, бо тільки тут можна знайти усі лікувальні ягоди, трави і квіти, від білого вересу, до тигрової фіалки. Тому Осс Данор пахне солодкою трояндою і стиглою полуницею, яку ти так любиш. Оссданорці зазвичай не високого зросту. Вони мають золотаво-русе, міцне волосся, яке рано починає вкриватися сивиною, злегка засмаглу шкіру і жовто-зелені очі. Чоловіки в цьому королівстві зазвичай лишають щетину і волосся, «обстрижене під горщик», іноді з однією виголеною скронею, а жінки заплітають волосся багатьма косами і вкладають їх, як вінок на голові. Король Ямзáр – правитель тих земель.
• Золотаве волосся… - хмикнула Діадна. – А! Його я теж бачила. Він розмовляв із красивою леді у білому.
• З Королевою Іяною? – насторожився від цієї фрази король.
• Вона була у дорогоцінному камінні і золоті. Яке так красиво блистіло – замріяно промовила Діадна, пригадуючи вигляд тієї королеви.
• Точно вона… - спохмурнішав Фрід, - але Іяна мудра, вона б не стала… Ні.
• А звідки Королева Іяна? – поцікавилась дівчинка.
• Із Нанави - вічно пекучого королівства. – відвів батько. – Воно знаходиться ось тут, у самому серці Орноксу. Тут панують гарячі пустелі і палюче сонце. Подекуди можна розгледіти скелясті виступи у багряних курганах. А глибоко під землею, у печерах є шахти в яких добувають коштовне каміння. Тому Нанавá одне із найбагатших королівств. Нанавійці засмаглі з яскраво-зеленими, або блакитними очима. Вони мають кучеряве, а рідше хвилясте темно-каштанове волосся, яке жінки приборкують пов‘язками та обручами. Чоловіки в Нанаві завжди мають чудернацько підкручені догори вуса і волосся не довше ніж до вух. Тут люди займаються вирощуванням рідкісних спецій, роботою у підземеллях і тонкою ювелірною справою. Тому все навколо просочене ароматами прянощів і солодких ефірних масел.
• Ого! – вражено відповіла принцеса. – Їхні землі такі ж багряні, як і наші?
• Не зовсім, - усміхнувся Фрід. – наше королівство родюче: наші люди мають худобу, пасіки і поля, які найчастіше засіюють гарбузами. А у них – самий лишень пісок..
• Ерза казала, - що у нас в Тáнеросі завжди барвисто. – замислилась Діадна.
• Так, бо наші землі усіяні жовто-багряними дубами і кленами, що вкривають похилі пагорби і рівнини, приховуючи острівці яблуневих садів. Не дарма ж Танерос пахне паленим листям і яблуками з корицею, якими ми і славимось.
• А ще комахами. – обурено зітхнула Діадна.
• Лише уночі, - усміхнувся Король. – Від вологи. А вдень у нас тепло, хоча часом буває і похмуро.
• І дуже туманно, – додала Діадна. – у такі дні я люблю гратися із покоївками у садку. Вони не можуть мене знайти, бо я гарно ховаюся.
• Бешкетниця, - награно нахмурив брови батько. – Про твоє королівство ти маєш знати, а ну, розкажи мені, як виглядають наші люди?
• Щасливо, – усміхнулась Діадна.
• А ще-е-е?
• А ще… хм… - замислилась принцеса - Майже усі танеросці руді-руді, як ти, татку. Або темно-русі, як я. І в ластовинні. Як казала мама: «Рудий ліс, рудий ліс, впав на щічки і на ніс».
• Вірно, - кивнув Фрід із легкою тінню суму у голосі. - Танеросці руді, кремезні, але дуже добрі. Роботящі і віддані.
• Хороші, - підсумувала Діадна.
• Так, колись, вони будуть і твоїми підданими, тож тобі треба діяти на благо свого народу. А щоб це робити, треба добре знати, хто наші сусіди.
• Рондаль, Осс Данор і Іквéст. – перелічила, загинаючи пальчики дівчинка.
• Молодчинка, моя розумничка, - усміхнувся Фрід. - Іквест. Іквест – це гірське королівство. Вона знаходиться на сході Орноксу.  Це єдине із 7 королівств, яке повністю розташоване в горах. Зелені секвої, покручені від вітру і ялівець дарують тінь і затишок. Стрімкі гірські ріки, між сивими брилами каміння, що поросло мохом - шумлять у низинах. Іквестійці високі і мають злегка видовжене, з гострими рисами обличчя. У них розкосий розріз зелених, а рідше карих очей, і  темне, пряме волосся. Чоловіки зазвичай зв’язують волосся на тім’ї у пучок, наголо вистригаючи скроні і потилицю, жінки ж - відводять довге волосся і зв’язують його або у косу, або в «кінський хвіст» на тім’ї.
• Ой, таких я не бачила… Ні Короля, ні Королеви… - повернулась обличчям до батька Діадна. – Вони захворіли?
• Ні, Іквест - це єдине офіційне королівство без короля, населене лише монахами. Люди там живуть не в селах і містах, а в Храмах, в яких вони народжуються і помирають.
• І ніколи-ніколи не виходять у світ? – здивувалась принцеса. – Їм там не нудно?
• Цей народ… - намагався правильно підібрати слово Фрід, - неосяжний. У них своя культура, своя віра, своє мистецтво бою, свої традиції. Навіть я не зустрічав жодного іквестійця. Хоча зараз розумію, що мудрості і холодного розуму Іквесту мені не вистачає…
• Татку, у нас проблеми? – стурбовано повернулась на нього донька.
• Ні, Серце моє, - король сумно усміхнувся, - ніяких проблем, поки я живий…

⠀