Я подивився на телефон, наважився і написав Ірі SMS: «Мені потрібна допомога!»
Майже одразу пролунало неприємне тріскотіння вібродзвінка
— Що в тебе сталося?
— Так двома словами й не пояснити... На роботі повний завал, всі на мене кричать, усім я чимось не догодив! З грошима повна дупа. Емоції як на «Американських гірках»! Хочеться взяти автомат, вийти на вулицю та розстріляти всіх до бісової матері. А потім показово пустити собі кулю в лоб прямо у центрі найбільшої площі Європи! Ось позавчора розлютився, вдарив по стіні — зламав руку. Але бажання зламати її знову нікуди не зникло.
— Я тебе зрозуміла. Ти зараз де?
— Вдома, під ковдрою. Борюся з бажанням замовити в «Даркнеті» автомат.
— Я під'їду хвилин за 20.
Я сів на переднє сидіння, та пристебнувся: «Тож куди ми їдемо?»
— Тобі допомагати!
— Це зрозуміло. Але все ж таки, куди?
— Вов, — Трохи роздратовано відповіла Іра. — Просто довірся мені! Якщо ти мені не довірятимеш, я не зможу тобі допомогти!
— Добре... — Я став роздивлятись будинки, що пробігали за вікном.
Виїхавши за межі міста, дівчина різко втопила педаль газу у підлогу.
— Іра, «Мені моє життя дороге як пам'ять!»
— Невже? Ти чогось боїшся?
— Взагалі так! Ти женеш під 200 не найкращою дорогою, і навіть не зменшуєш швидкість на поворотах!
— Я така бешкетниця!
— Слухай, я звісно розумію: BMW гарна машина, німецька якість, і все таке інше. Але якщо ми розіб'ємось, мені краще не стане!
— А з тобою інакше не можна! Інакше тобі стає нудно, ти починаєш хандрити, жаліти себе...
— Зупини машину! – закричав я. — Ти псих!
— Я знаю! У мене навіть довідка є!
Дівчина різко натисла на гальма, і моє обличчя вдарилося о подушку безпеки.
— Коли ти нарешті зрозумієш, що ти мужик, і в тебе є яйця! Візьми вже на себе відповідальність за своє життя! Завал на роботі — то зчепи зуби, та й розгрібай! Мало платять — зміни роботу! Більше нічого не вмієш? — Так навчися, у тебе, зрештою, вища освіта!
— Як у тебе все легко виходить!
— А так і є! Треба лишень набратися мужності та почати жити життям, яким тобі хочеться, а не тим, яке нав'язують навколишні! Я знаю, це страшно, адже, коли живеш на повну, ніколи не знаєш, чого чекати завтра. Але повір, свобода – це єдине, що хоч чогось варте в цьому напівзгнилому світі!
Іра взяла з заднього сидіння сумочку та вийшла з машини. Я пішов за нею.
— Дозволь собі бути собою! Вийди нарешті із зони комфорту! Тобі вже тридцятник, може досить жити у «футлярі»?
Дівчина підійшла до багажника і дістала з нього невеликий лом-цвяходер: «Покажи свої емоції, не тримай їх у собі! Хочеш кричати? — Кричи! Хочеш щось зламати? – Ламай! І не треба мені говорити про такт та правила етикету! Боїшся когось образити? Зачепити чиїсь почуття? Так я відкрию тобі таємницю: усім насрати на тебе! За твої почуття ніхто не боїться!
— Сюрприз! — Вона взяла лом обома руками й з усієї сили вдарила по передній фарі.
— Що ти робиш? – здивовано крикнув я.
— У багажнику лежить ще один лом, тож приєднуйся. — Іра продовжувала безжально трощити автівку.
Не роздумуючи, я схопив залізний інструмент у здорову ліву руку та одним різким ударом зніс бічне люстерко. Потім розбив лобове скло і почав бити по машині, поки зовсім не вибився з сил.
Дівчина схопилася за кермо, і почала підкочувати BMW до краю урвища: «Може, все-таки допоможеш тендітній дівчині?»
Я підійшов до автомобіля ззаду, і почав його штовхати. З гучним гуркотом, що нагадав мені передсмертний стогін, понівечений BMW скотився по крутому схилу.
— Іро, ти взагалі в курсі, що ми тільки-но розбили автівку, яка коштує приблизно, як 5 моїх зарплат за рік?
Дівчина дістала з сумочки цигарку та пістолет. Піднявши дуло пістолета до кінчика сигарети, вона натиснула на спусковий гачок.
Моє серце стрепенулось. Дзвінке клацання… Та замість кулі з дула вискочив жовто-блакитний язичок полум'я.
— Давно хотіла її позбутися! Мені цю машину подарував чоловік, якого я ніколи не кохала. Просто спала з ним заради грошей. Поки він не знайшов собі молодшу коханку. Я розлютилася, наковталася пігулок прямо в нього на очах — хотіла помститися йому, наклавши на себе руки. Молода була, дурна. Мене врятували, але відправили у дурку на примусове лікування.
Іра присіла на землю, і випустила у вечірнє небо цівку сірого диму: «Як все-таки ж добре! Спасибі тобі».
Я сів поруч і обійняв її: «І що ми тепер робитимемо?»
— Поїхали до мене!
Попутками ми дісталися міста. Потім усю ніч ми пили вино та займалися сексом. А вранці я глянув на Іру, яка тихо спала поряд, потім на свою загіпсовану праву руку, та раптом відчув себе неймовірно щасливою людиною!
