- Здавайся! Здавайся! Досить! Понівечиш себе! - кричали друзі.
Хлопчик на боксерському ринзі, з обличчям розбитим в кров, таки відновив рівновагу.
- То він хоче позбавити себе цих гігантських зубів! Уявляю собі — беззубий кролик! Те ще опудало! - реготалися в кілька голосів недруги, намагаючись укласти його в психологічний ноккаут.
Але Фаррух не зважав ні на кого. Зараз для нього існував лише суперник, який, здавалося, народився в боксерських рукавичках.
Юнак зробив звичний рух губами, намагаючись приховати від чужих очей неправильний від народження прикус, і не зводячи пильного погляду з противника.
Дати йому можливість перемогти? Побачити жалість в очах друзів? Подарувати ворогам таке задоволення? Не сьогодні! Якщо він уже вийшов сюди — задаватися не збирається! Погано вони його знають, якщо думають інакше.
І хлопчик падав, аби з лякаючою наполегливістю підійматися знов.
Декілька глядачів вийшли зі спортивного залу не взмозі за цим спостерігати. Інші заворожено дивилися, гадаючи, що змушувало худорлявого хлопчину так катувати себе? Невже таке велике бажання отримати кубок ? І вистояв же таки!!! Вистояв!
Збентежена посмішка парсійського юнака разюче контрастувала з силою та стійкістю, які він тільки но продемонстрував на ринзі.
В голові звучить улюблений рок від кумирів, платівки яких зберігав так дбайливо. Саме вона, музика, дарувала весь цей час силу, переплітаючись з власними мотивами, яким він ще не дав визначення.
Фаррух йшов крізь натовп учнів, вчителів, приймаючи від них вигуки захоплення. Вони зверталися до нього на англійський манер — Фред.
Це ім'я запам'ятає смак нескореності і перемоги, і залишиться з ним назавжди, як і смак солоної крові на губах, у поєднанні з неймовірним почуттям тріумфу.
Боксерський ринг змінить сцена. Розминка схожа: кілька стрибків, пара присідань. Хвилюється в очікуванні чергового "раунду" океан людей. На табло ім'я чемпіона єдине: Фредді Мерк'юрі.
Та це у майбутньому. А зараз він жартує, що аідтепер грає тільки в теніс, п'є багато води, і слухняно підставляє обличчя під умілі руки медика школи Святого Петра, а звільнені від боксерських рукавичок пальці виграють на поверхні стільця, немов на невидимих клавішах фортепіано.
©Юлія Дмитренко - Деспоташвілі
7.04.2020
------
"Я пам'ятаю Боксерський матч, коли Фредді просто били на ринзі. Ми кричали йому, щоб він здався. Але ні. Фредді відстояв весь бій до кінця з повністю розбитим обличчям. Він був дуже впертим" (зі спогадів Брюса Мюррея, однокласника Фредді Мерк'юрі)
