Візит Корнія до «Мертвого Койота»

 Впевнений, що багато з вас мріють чи, принаймні, колись мріяли навчитися літати. Хтось хотів відростити собі крила і, ревно ними помахуючи, незграбно пурхати, розмірковуючи, куди подіти руки, щоб ті не заважали. Інші нічого не ускладнювали і були згодні на звичайну левітацію. Добре. Припустимо, ваша мрія здійснилася, і ви злетіли над містом. Ось ви висите попід хмарами та, щасливо примружуючись, дивитесь униз. Ви бачите заповнені автівками та пішоходами вулиці, будинки, парки, фонтани… Нічого нового, хіба що вид з висоти пташиного польоту. І на що ви сподівались? Усі дива, що можна було розгледіти зверху, давно виявлені системами супутникового спостереження і взяті під контроль спецслужб. Тому я пропоную послати до бісової матері усю цю вульгарщину, опустити стопи на грішну землю та сміливо крокувати назустріч пригодам.

Тож наш погляд падає на непримітну вивіску із написом: бар «Мертвий койот», і рука сама тягнеться до дверцят. Відчинивши їх, входимо та спостерігаємо перед собою коридорчик метра два завдовжки, далі – стулки як у салунах Дикого Заходу. Що ж – уперед.

Всередині ми бачимо барну стійку, столики, люстри, що освітлюють усю цю пишноту – у кожній із них горить максимум по одній лампочці, усі інші, схоже, розбиті пострілами. Ну і, звісно, присутні клієнти та бармен, а окрім них – потаскані шльондри біля стійки. Останні перебувають тут на ставці, вони радше для антуражу, аніж для виконання прямих обов’язків. Клієнтів у закладі мало, і люд це небагатий. Не у всіх є гроші навіть на дешевих повій, а у кого й є, скоріше витратить їх на випивку.

   Бармена звуть Микола. Він зосереджено притирає келихи і розмірковує. Його погляд сповнений меланхолії. Бармен згадує свою колишню жінку, він і досі її кохає. Дружина полишила Миколу три роки тому, їй набрид його перманентний стан нудьги. «Якщо тобі нудно жити, піди й повісься», – спересердя кинула вона перед тим, як грюкнути дверима і назавжди щезнути з Миколиного життя.

Через деякий час очі набувають мрійливого блиску. Ставлячи черговий протертий келих на місце, робітник бару згадує, як бачив у громадському транспорті жінку, у якої на ногах було по чотири пальця. Не внаслідок травми, від природи. І це не виглядало якимось там каліцтвом, усе було цілком гармонійно. Можливо, тому більше ніхто не звертав на ту пані уваги.

Микола, покінчивши із келихами, опускає погляд на поліровану поверхню стійки. Він намагається зазирнути в очі своєму відображенню. Це дуже важко, потребує зосередженості. Ви, певно, помічали, що, дивлячись у очі відображенню, у якийсь момент усвідомлюєш, що насправді дивишся у порожнечу?           

Від цього заняття його відривають слова шльондри, що сидить навпроти:

 – Микольцьо, плесни віскі.

Повії тут отримують певну кількість випивки та їжі на день за рахунок закладу. Микола наливає на пару пальців, простягає склянку та ставить питання, що його цікавить:

– Чуєш, Катрусю, що ти взагалі тут забула? Платять мало, клієнтів практично нема.

 – Розумієш, Колю, – не замислюючись відповідає Катерина, – така вже я людина. Краще сидіти від смеркання до рання у теплому барі, аніж торгувати собою на морозі. Що мені з тих грошей?

Стулки розчиняються, і з’являється новий відвідувач. Він одягнений у елегантний костюм, шия обмотана шарфом. Голову прикрашає ковбойський капелюх з широкими крисами. Вид у новоприбулого надто імпозантний для цієї дешевої кнайпи. Він неспішно прямує до стійки, сідає, знімає головний убір, різко кидає:

 – Подвійний віскі!

Бармен неспішно дістає почату пляшку і, ретельно відмірюючи дозу, наливає напій у склянку. Відвідувач з півхвилини розглядає отримане пійло, потім бере себе лівою рукою за волосся і… відділяє голову від тіла. Проститутка Катруся налякано дивиться на нього широко розплющеними очима. Голова їй змовницьки підморгує. А чоловік, що тільки що неї себе позбавив, підіймає правою рукою свою склянку із віскі та заливає напій собі до рота. Струмінець виливається знизу і ллється у простір, прикритий шарфом, тобто, за логікою (якщо доречно про неї казати) до горлянки. Допивши, чоловік ставить склянку, ефектним жестом повертає голову на належне місце та звертається до оточуючих:

 – Ну, не тре так на мене витріщатися. Мене звуть Корній. І я загалом-то доволі непоганий хлопець.

Микола задумливо дивиться на чудернацького відвідувача, дістає сигарету, закурює. Між тим Корній продовжує:

   – Колись я був хоронителем краю світу. Я сидів під яблунею, що росте перед краєм, у позі лотоса та пильнував, щоб ніхто не пройшов. Зважаючи на те, що мало мандрівників досягають настільки віддалених земель, робота моя була нескладною. Але одного разу знайшлося кілька сміливців, які наважилися кинути мені виклик. На жаль, я нічого не зміг їм протиставити, за що і був згодом обезглавлений та відправлений у вигнання.

 – Край світу, – Катруся захоплено дивиться на оповідача, – я завжди мріяла там побувати. Який він?

 – Там одвічні сутінки. А ще сніг, дуже багато снігу. Він все падає й падає. І ліхтарі, усі різної форми. Вони постійно ростуть, тому снігом їх не завалює.

 – Важко уявити. Візьми мене з собою, Корнію. Ми пройдемо далеко-далеко за край, – благальним тоном каже Катерина.

 – Там холодно, панянко.

 – А ми тепло вдягнемося. І добре підготуємося… – у цей момент стає ясно, що Катруся полишить ремесло повії та, скоріш за все, ніколи не повернеться до бару.

Корнію набридло поневірятися. Він здіймається на ноги, одягає капелюха і подає руку Катерині. Йому легко на душі, адже втрачати вже нічого, проте є що знаходити. Вони йдуть собі назустріч чудесам: обезголовлений мандрівник, позбавлений своєї вкрай безглуздої професії, та колишня проститутка із найдешевшої кнайпи у місті.

Микола гасить сигарету і повертається до своїх обов’язків. Він не знає, але, втім, здогадується, що завтра знов прокинеться рано, пробуркоче собі під ніс щось на кшталт «якби моя воля, ранок назавжди б вирізали б цензурою із картини реальності», і знову впаде у тривожний сон. А у другій половині дня він піде працювати, мріючи про чарівну панянку із міцним батогом. Міцним – щоб не рвався, адже порваний батіг це все одно, що розбите серце.

jimslade
Опубліковано: 27 лип. 2020. 18:44
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!