Запахло ковбасками, галас різдвяного ярмарку ставав все ближчим і приємнішим. Молодий патлатий чоловік підняв трохи голову і примруживши очі глянув в мереживо різнобарвного свята крізь легку завісу снігових метеликів. Обличчя пом’якшало, на душі стало трохи тепліше, сум відступив трохи глибше до грудей. „Скільки в минулому році кухлик глінтвейну коштував?” – рука автоматично промацала кишеню куртки в пошуках монет. Раптово з лівого боку темного провалля між будинками хтось, вчепившись у лікоть, надзвичайно сильно потягнув скоцюрблену фігуру в темряву. Така миттєва зміна напрямку руху збила

Увага! Нецензурна лексика! „День складання Військової присяги є святковим для військової частини.” Положення про порядок складання військової присяги. Додаток 1 до Статуту внутрішньої служби (стаття 67). Військові Статути Збройних Сил України. – Рота, Подъём! Тридцать восемь тел сбросили с себя практически одновременно синие шерстяные одеяла на быльца металлических кроватей и ринулись навстречу новому дню. – Сорок секунд форма четыре на центральном проходе! Прыжок в брюки. – Быстрее! Тридцать секунд времени! Китель. – Заебали, сука… ёбаные пуговицы… Портянки. – Поторопитесь, военные. Обмотав

Увага! Нецензурна лексика! – Малой! Малой! Ты где?! – В параше! – В магазин идёшь? – Иду! – Ну так вылазь быстрее, уже половина пятого. – Вылажу. Антон продолжает читать газету «Вне закона», хотя брат уже начинает нервно долбить ногою двери туалета. – Вылазь, поц, провоняешь всю квартиру. – Дочитаю статью и выйду. – Блядь, ты заебал. Короче, я ложу деньги около вазы. Купишь бутылку «Живчика», четыре бутылки пива, Бонда три пачки, пачку Мальборо лайтц, три батона и чипсов на остальные деньги. – Блядь, я не донесу столько всего один. – Рюкзак возьмёшь. А, и консерву рыбную бате купишь. Слышишь?

Козлотрон Трое искателей приключений (молодые неинтеллигентные парни) в 1985 году в небольшом городе Ставропольского края встречаются, чтобы в гараже одного из них поковыряться в мотоцикле, курнуть конопли и обсудить последние новости их жизни. Лето подходит к концу, одному из них скоро в ПТУ на учебу (Серега), второму в армию (Михо), третьему переезд в другой городок с родителями (Санек). Санек ищет денег на мотоцикл, чтобы купить его по хорошей цене у Михо. Он рассказывает историю о большом кувшине хранящемся в местном краеведческом музее. Дед Санька участвовал в переселении чеченов в

Його звали Артур. Із наголосом на першому складі, на честь знаменитого короля бритів. На протязі усьго життєвого шляху спільнота казала йому, що він убогий. Артур цього не заперечував. Він задовільнявся випадковими заробками та жив у комуналці. Сусіди по квартирі убогим його не називали, певно, тому, що вони були значно більш асоціальними, зубожілими та занепалими людьми, ніж наш герой. Артур любив грати на гітарі. Часто він просто сідав десь на вулиці у центрі міста та грав, переважно свої пісні, а також старенький панк-рок. Одного разу якийсь мажористого вигляду добродій зупинився і кинув

Впевнений, що багато з вас мріють чи, принаймні, колись мріяли навчитися літати. Хтось хотів відростити собі крила і, ревно ними помахуючи, незграбно пурхати, розмірковуючи, куди подіти руки, щоб ті не заважали. Інші нічого не ускладнювали і були згодні на звичайну левітацію. Добре. Припустимо, ваша мрія здійснилася, і ви злетіли над містом. Ось ви висите попід хмарами та, щасливо примружуючись, дивитесь униз. Ви бачите заповнені автівками та пішоходами вулиці, будинки, парки, фонтани… Нічого нового, хіба що вид з висоти пташиного польоту. І на що ви сподівались? Усі дива, що можна було

Нещодавно мене перестали цікавити повсякденні розваги. Я втратив інтерес до кар’єри, громадського життя, спілкування з приятелями, тусовок, жінок, новин. Навіть до мистецтва я став байдужим, начебто воно відсунулося кудись вдалечінь, дуже далеко від мого життєвого тунелю. Тепер я не дивлюся кінострічок, тому що усі фільми мені ввижаються однаковими. Я більше не читаю, адже не можу знайти у книгах анічогісінько нового. Я не слухаю музику, тому що вона викликає неприємні відчуття у мозку. Я перестав відвідувати роботу, не заплатив за Інтернет, у результаті чого його вимкнули, викинув свого

Знову ховатися. Відчувати себе звіром, загнаним тим, від кого чекав допомоги. Невже справді довірюся? Втікати більш звично. Так можливо чесніше. Нас двоє, тільки я і мій переслідувач. Здається, наче вже чую кроки за спиною. Не важливо хто він насправді, зустріч із ним фатальна. Чи все ж неминуча? Поки ще гра триває. Хай так буде якомога довше. Якби ж не діймала втома. Втікати більше без сенсу і все ж зупинятись не можна. Хіба втечеш від того сірого міста, що навалило своїми стінами з усіх боків? Хіба втечеш від світла автомобільних фар у темряві на мокрій дорозі? Не можливо, але досі

Влаштувавшись біля комина, я насолоджуюсь теплом та слухаю тихе шепотіння своїх хаотичних думок, погляд безладно блукає залою. Переводжу погляд з вогню на свої порізані руки, з рук на кам’яні стіни, зі стін на дівчину із химерним поглядом на ведмежій шкурі. Це, мабуть, найбільш затишне приміщення у нашій оселі. Якщо скласти руки разом, поєднання порізів утворить візерунок схожий на ластівку. «Цікаво, що б це значило», – думаю я, погладжуючи бороду. У цій приватній психіатричній лікарні індивідуальне ставлення до кожного пацієнта. Мені, наприклад, чомусь не дають голитися. Ніколи раніше був

У моєму маєтку доволі велика кухня. Напевно, це данина традиціям кінця XX століття, коли досвітки на кухні користувались великою популярністю серед дисидентів та представників рок-андеґраунду. Слуги відпочивають, я готую самостійно. Я люблю готувати. Тільки що я зварив заварний крем, навіщо – незрозуміло. Він нагадує мені густе картопляне пюре. Я зовсім не прихильник солодкого, віддаю перевагу пиву та м’ ясу . Зрідка – фруктам. Ще я шаную казки та звеличую жінок. Сиджу на кухні, витріщившись на каструлю із кремом. Потім – на цибулину. Цибуля займає особливе місце для мого народу. Можливо,

Був теплий весінній вечір. Віталік поспішав до метро. Він встигав впритул на останній потяг, у кишені було рівно чотири гривні на проїзд. Він перебував у піднесеному настрої. Цього вечора був концерт його улюбленого гурту, музики були в ударі, та Віталіку вдалося відірватися на повну. Після концерту була п ’ янка, і він був добряче напідпитку. Купивши квиток у автоматі, наш герой пройшов крізь турнікет та зовсім вже було зібрався йти до платформи, аж раптом шлях йому перегородив дехто у синьому кашкеті та кітелі такого ж кольору. – Це куди ж ви, дозвольте поцікавитись, молодий чоловіче,

Світло хірургічної лампи засліпило мене, як тільки відкрив очі. До речі, розбудив мене сильний біль в районі живота, трохи нижче ребер. У моєї голови стояв молодий медбрат, і спостерігаючи за показами приборів, легко прижимав кисневу маску до мого лиця, яка чомусь не подавала кисень так як потрібно, бо я почав задихатись. Він не звертав на мене уваги, а дихати все таки хотілось і я різко нахилив голову вбік. Моя надмірна рухова активність напевно здивувала його, і він нарешті опустив на мене свої, як досі пам'ятаю, карі баньки. Наші погляди зустрілись і як в романтичному кіно - я йому