Життя здавалося безглуздим: він уже третій рік працював на роботі, яку ненавидів, його зарплатня була величезним плювком в обличчя системі вищої освіти країни, ніяких перспектив не було, всі юнацькі амбіції розлетілися вщент і вісім місяців тому від нього до іншого пішла дівчина. Приїхавши на травневі свята до батьків до Харкова, щоб якось розважитися, Олег твердо вирішив зняти жрицю кохання.

Сполошена власним криком Ерза ніяк не могла вгамувати власне серцебиття. Все навколо здавалось таким нереальним, ніби досі зануреним у страшний сон. Тепер вони снились їй ще частіше ніж зазвичай і це змушувало шукати все нові і нові шляхи, як подолати неминуче… Сонце розсіювалось у густих хмарах і наповнювало кімнату світлом, як білим туманом. Густим, наче молоко. Воно стелилось по-між застиглих

В дитинстві я полюбляв спостерігати за птахами. Спостерігати як вони кружляють у безкрайній блакиті неба. Після уроків втікав до парку, та вдавався до улюбленої справи. Я дивився на птахів, та заздрив їх свободі, відчуттю льоту, можливості знятись з місця в будь-який момент. Неодноразово я намагався злетіти, але скільки разів не стрибав з лавок, як старанно не махав руками, кожного разу падав на

Я подивився на телефон, наважився і написав Ірі SMS: «Мені потрібна допомога!» Майже одразу пролунало неприємне тріскотіння вібродзвінка — Що в тебе сталося? — Так двома словами й не пояснити... На роботі повний завал, всі на мене кричать, усім я чимось не догодив! З грошима повна дупа. Емоції як на «Американських гірках»! Хочеться взяти автомат, вийти на вулицю та розстріляти всіх до бісової

Запис в щоденнику від 7 липня 2022 року Увага! Присутня ненормативна лексика! Намет, до якого мене поселили був наметом для контрактників та мобілізованих. Іншими словами, тут мешкали дорослі мужики, середній вік яких становив 40+ З двадцяти мешканців намету, на момент мого прибуття було всього четверо: дядько Андрій - невисокий чолов’яга років 50 з сивою бородою та добрими очами. Він, як і

Ми не спілкувались майже три роки. Жодного дзвінка, жодного повідомлення. І раптом вона написала: «Привіт! У цю суботу в мене весілля.» - Привіт. – Я відчув неприємний свербіж в животі. – Запрошуєш? - Ні. Просто хотіла, аби ти дізнався про це особисто від мене. Ми ж один одному не чужі люди. Та і я знаю, що ти інколи переглядаєш мою сторінку. Вона мала рацію. - Дякую, що сказала. Я закурив на

Запах був її єдиним поводирем від самого народження. Мортіша завжди погано бачила, не те щоб для звіра, а навіть і як для звичайної людини. Тож єдине на що вона могла впевнено опиратись – це запах. І він її жодного разу ще не підводив. На відміну від людей… Люди були егоїстичними, пахнули страхом, злобою і брехнею. Люди пахнули підлістю і жагою наживи. Люди пахнули металом і зброєю. І жодна її

Едва поворачивая голову Ярослав Ярославыч замечает мобильный телефон. Он берет его рукой и глядит в экран, теперь хотя бы время ему известно. Утро, девятый час. Что это ему говорит, что ему с этим делать? Он даже смутно не осознает. Есть только чувство внутри: скоро вставать и нужно это для определенной цели. Однако вставать скоро, а значит не сейчас, поэтому он и не поднимается с кровати. Спать

На восьмому поверсі панельного будинку, в кімнаті з видом на ліс, за столом сидів письменник. Він нічим зовні не відрізнявся від бухгалтера, інженера чи маркетолога: помірної статури, без обручки на безіменному пальці. Він переглядав коментарі після чергового конкурсу оповідань, в якому не отримав призових місць. «Я не вірю вашим персонажам, вони картонні та нудні, мотиви незрозумілі», написав

Вона приїхала сюди на узбережжя щоб відпочити, а ще трохи забутися та загубитися серед золотого піску та плескоту хвиль...щоб зробити вигляд що в її житті все гаразд, що вона справляється з тим усім, що валиться на голову останнім часом. Проблеми на роботі, проблеми зі здоров'ям та ще й болісний розрив тривалих стосунків. А найгірше, що причина розриву стара і банальна відколи існує світ,

-Ти хочеш сказати, що твій комп’ютер, відрізаний від інтернету, два роки вчився у твого домашнього кота? – у той момент важко було навіть і передати одним словом емоції професора Рибалка – здивування, розпач, злість… А може, - захоплення? -Ну, Елька – це взагалі то не кіт, а кицька - пробурмотів знічено лаборант Максим, якому не час було з тими емоціями професора розбиратися, до нього тільки

Порив холодного листопадівського вітру вивів мене зі ступору. Я підняв комір свого пальта і втягнув голову так, щоб вітер менше задував під одяг. У мене було гарне і, найголовніше, дуже тепле вовняне пальто, і в обставинах, що склалися це було моїм порятунком. Йшов другий день як я застряг в цьому чортовому місті без копійки в кишені. У мене не так багато знайомих, а друзів ще менше, тому