Вона стояла там, така прекрасна, яскрава та приваблива. Ідеальні форми та лінії. Мені так хотілося хоч на мить до неї доторкнутися. Провести пальцями її вигинами. Відчути, як це тримати її в руках. Я милувався нею здалеку, навіть підійти не смів. Вона чудова, сама досконалість. Ну куди мені простому хлопцю до неї. А потім якось проходячи повз я побачив, як її придбав інший. Він тримав її у

Це оповідання присвячується конкурсу фентезі прози “Аль Мор 2021” Чугайстер Недрибод тяжко зітхнув і потер очі. На мохнатих лапках залишилися червоні сліди. — От, дідько! — гучно вилаявся Недрибод, бо знову під час читання з очей пішла кров. Кіт Мурзик, що дрімав на столі поруч з монітором проснувся, відкрив одне око та невдоволено глянув на Недрибода. Чугайстер почалапав до ванни та вимив лице.

Місяць, зворотний бік, секретна база прибульців. — Я вважаю, що іншого засобу немає! — наполягав на своєму старший лаборант Шшшуссс. — Але це обнулить усю нашу роботу за останні двісті тисяч земних років. А то й, страшно сказати, взагалі з самого початку експерименту. — заперечив директор Нгангкуван. — Ви ж бачите до чого все йде, шановний директоре? Ще трохи і через свою агресію вони знищать

Льова ретельно чистив зуб щіткою. Він дуже хотів, щоб зубна фея подарувала йому найкращий подарунок. А для цього треба мати для неї найкращого зуба! Зуб став дуже чистим та блискучим, але ще й дуже слизьким. Льова трохи не впустив його у раковину. Ото б була трагедія! — Льова, годі вже копирсатися у ванній. Лягай спати! — пролунав голос мами. Льова міцно стиснув зубик у кулачку та пішов до своєї

Павло й досі вагався. — Ти все-таки хочеш звернутися саме до цієї агенції? — спитав він. — Так, звичайно, Альошка сказав вона найкраща в Одесі. — відповіла Поліна не відриваючись від каталогу. Павло скривився, наче надкусив лимон. Альошка йому рішуче не подобався. Колишній однокласник Поліни, він намагався залицятися до неї у старших класах, а потім, отримавши відмову, хоч і не пробував

Олеся доїхала до повороту на Малі Корсунці. Вказівник “Клініка-стартап Save Lives Industry”. Все правильно — їй саме туди. “А вони молодці — зробили нормальну дорогу до села.” — подумала Олеся. Вона полюбляла їздити на своїй старенькій Toyota RAV4 і дуже жаліла свою “ластівку” похилого віку, коли та тарахтіла, ледь не гублячи деталі ходової, на пересічних українських автошляхах. А сільські

Верховний Імператор рептилоїдів був задоволений. — Отже, ви закінчили фазу зміни клімату Землі до точки неповернення. Молодці. Якщо так, то людство для подальшого нам уже не потрібне. Можете приступати до пункту плану 113.7. — 113.7? — Хшасс почав гарячково гортати план. Тхісс теж напружилася. — Так, пункт, у якому ми плануємо знищити жалюгідних приматів — хижо посміхнувся Верховний Імператор. —

Хвороба мавпяча Уся наукова спільнота гуділа. ЗМІ верещали у своїх заголовках, трубіли до повного знудження, ввесь світ торочив лише про одне: “Мавпи навчились говорити”, “Мавпи озброїлись щитами й мечами”, “Мавпи пливуть на інший острів”…Ці нісенітниці я читав ще як мені було дванадцять років. Тоді звичайно я був шокований, та за місяць-два цей шок пройшов, що в мене, що в усього суспільства.

Михась ще раз перечитав останній аркуш. “Геніально! Я зробив це!” - захоплено подумав він. Праця всього його життя, через яку він не їв, не спав, закинув абсолютно все крім її написання, ця праця - завершена. “Це точно перемога на конкурсі. Та що там конкурс? Це Букерівська премія, а може й Нобелівка!” — Михась уявив себе на нагородженні Нобелівською премією з літератури. “Це ж треба англійську

Номер, що я отримав, був не дуже. Прямо скажімо — поганенька кімната. Стіни пофарбовані у лікарняний світло-зелений колір. Старезні, ще, певно, радянські меблі: шафа, з нерівно повішеними, а, можливо, і зламаними дверима; обшарпаний стілець; такий-сякий стіл та ліжко з пролежаним матрацом. Якийсь неприємний запах чи то лікарні, чи то гуртожитку. І до всього цього, ще й шмат штукатурки у

Лі стояв посеред величезного складу пана Гао і все ще не міг повірити своїм очам. Безліч коробок, безліч! Він ще раз подивився у договір. Цього не може бути, це якийсь жахливий сон! Але ні. Так і є. 5 000 000 масок. П’ять! Мільйонів! — Це якась помилка, пане Сюй. Я замовляв виробити 5 000 медичних масок. Тисяч, не мільйонів. — черговий раз спробував заперечити реальність Лі. — Нічого не знаю,

Timeo Danaos et dona ferentes Я не повірив своїм вухам, тому перепитав. — Вибачте, певне, я не правильно зрозумів. Ви кажете, що містер Ліготті, про якого я чую в перший раз, залишив мені спадок? — Саме так, містер Сміт. Спадок складається з триповерхового будинку за адресою Ельм-стріт тринадцять, банківського депозиту на суму триста сімнадцять тисяч чотириста двадцять три долари та