Я подивився на телефон, наважився і написав Ірі SMS: «Мені потрібна допомога!» Майже одразу пролунало неприємне тріскотіння вібродзвінка — Що в тебе сталося? — Так двома словами й не пояснити... На роботі повний завал, всі на мене кричать, усім я чимось не догодив! З грошима повна дупа. Емоції як на «Американських гірках»! Хочеться взяти автомат, вийти на вулицю та розстріляти всіх до бісової матері. А потім показово пустити собі кулю в лоб прямо у центрі найбільшої площі Європи! Ось позавчора розлютився, вдарив по стіні — зламав руку. Але бажання зламати її знову нікуди не зникло. — Я тебе

Запис в щоденнику від 7 липня 2022 року Увага! Присутня ненормативна лексика! Намет, до якого мене поселили був наметом для контрактників та мобілізованих. Іншими словами, тут мешкали дорослі мужики, середній вік яких становив 40+ З двадцяти мешканців намету, на момент мого прибуття було всього четверо: дядько Андрій - невисокий чолов’яга років 50 з сивою бородою та добрими очами. Він, як і решта мужиків, в перший день війни зібрав речі і пішов до військомату. Я не пам’ятаю жодного дня, щоб він почував себе добре - проте він не жалівся і тримався гідно. Петро - також дорослий мужчина, на вік

Ми не спілкувались майже три роки. Жодного дзвінка, жодного повідомлення. І раптом вона написала: «Привіт! У цю суботу в мене весілля.» - Привіт. – Я відчув неприємний свербіж в животі. – Запрошуєш? - Ні. Просто хотіла, аби ти дізнався про це особисто від мене. Ми ж один одному не чужі люди. Та і я знаю, що ти інколи переглядаєш мою сторінку. Вона мала рацію. - Дякую, що сказала. Я закурив на балконі. Гіркий дим наповнив легені, і кров одразу понесла отруйний нікотин до мозку. В мене запаморочилось в голові. Слова її повідомлення стояли перед очима: «У цю суботу в мене весілля». Я знов його

Запах був її єдиним поводирем від самого народження. Мортіша завжди погано бачила, не те щоб для звіра, а навіть і як для звичайної людини. Тож єдине на що вона могла впевнено опиратись – це запах. І він її жодного разу ще не підводив. На відміну від людей… Люди були егоїстичними, пахнули страхом, злобою і брехнею. Люди пахнули підлістю і жагою наживи. Люди пахнули металом і зброєю. І жодна її зустріч із ними не завершувалась мирно. Тому вона трималась осторонь від них. Тому, не потикалась у міста. Міста, наповнені людьми. І лише зараз вона, зустрівши цю маленьку, золотоволосу, кучеряву

Едва поворачивая голову Ярослав Ярославыч замечает мобильный телефон. Он берет его рукой и глядит в экран, теперь хотя бы время ему известно. Утро, девятый час. Что это ему говорит, что ему с этим делать? Он даже смутно не осознает. Есть только чувство внутри: скоро вставать и нужно это для определенной цели. Однако вставать скоро, а значит не сейчас, поэтому он и не поднимается с кровати. Спать уж неохота, а так, лежать по инерции, потому что как будто необходимо лежать. Что-то подсказывает что лежать ему нравиться, что лежать получается у него не всегда когда он хочет. А значит тогда,

На восьмому поверсі панельного будинку, в кімнаті з видом на ліс, за столом сидів письменник. Він нічим зовні не відрізнявся від бухгалтера, інженера чи маркетолога: помірної статури, без обручки на безіменному пальці. Він переглядав коментарі після чергового конкурсу оповідань, в якому не отримав призових місць. «Я не вірю вашим персонажам, вони картонні та нудні, мотиви незрозумілі», написав хтось із читачів. Антон набрав довгий коментар у відповідь, в паралельній вкладці відкрив профіль того, хто написав критику, щоб коротко оцінити творчість цієї особи. Після хвилини обмірковувань він

Вона приїхала сюди на узбережжя щоб відпочити, а ще трохи забутися та загубитися серед золотого піску та плескоту хвиль...щоб зробити вигляд що в її житті все гаразд, що вона справляється з тим усім, що валиться на голову останнім часом. Проблеми на роботі, проблеми зі здоров'ям та ще й болісний розрив тривалих стосунків. А найгірше, що причина розриву стара і банальна відколи існує світ, найкраща подруга. Вже колишня найкраща подруга, з дитячого садка дружили...вона хмикнула. Вона заплющила очі і перед нею знову постала та безглузда в свої відвертості картина, як вона повернувшись із

-Ти хочеш сказати, що твій комп’ютер, відрізаний від інтернету, два роки вчився у твого домашнього кота? – у той момент важко було навіть і передати одним словом емоції професора Рибалка – здивування, розпач, злість… А може, - захоплення? -Ну, Елька – це взагалі то не кіт, а кицька - пробурмотів знічено лаборант Максим, якому не час було з тими емоціями професора розбиратися, до нього тільки почало доходити розуміння того, ЩО він накоїв. До речі, а що такого особливого і протизаконного він зробив? Так, він взяв якось з початком Другої пандемії лабораторний комп’ютер додому. Це був час

Порив холодного листопадівського вітру вивів мене зі ступору. Я підняв комір свого пальта і втягнув голову так, щоб вітер менше задував під одяг. У мене було гарне і, найголовніше, дуже тепле вовняне пальто, і в обставинах, що склалися це було моїм порятунком. Йшов другий день як я застряг в цьому чортовому місті без копійки в кишені. У мене не так багато знайомих, а друзів ще менше, тому податися мені нікуди. Неприємно знаходиться в таких умовах, коли тобі навіть ніде переночувати. Одну ніч я провів у телефонній будці. Спати я не міг; на вулиці йшов сильний дощ. Я так і просидів всю ніч і

Квітка маку розквітне і проросте на тому місці, де була пролита кров. Хмари розтягну ті по небу нагадували випрані простирадла, з яки х зривалися дощові к р аплі . � � � � � � � � � Кожен день проведений біля моря це маленька безкінечність, незалежно від погоди. � � � � � � � � � � Вона мала ще кілька та ких днів перш ніж почалась війна . � � � � Як і к ожна війна вона мала важливу мету , що відбирала у жертву найважливіше. На те , щоб обікрасти її не знадобило сь багато часу, спершу втрачається відчуття безпеки , а потім ти вже не довіряєш гарним спогадам . І нарешті , ти сам ладний

Сюжет "Зорі на межі" (Stars on the Edge): Міюко народилася в сім'ї глави однієї з найвпливовіших якудза у Японії. Вона була особливою дівчиною - з відчуттям справжньої сили, мудрістю та здібностями управління людьми, які виникали з самого дитинства. Вона отримувала найкращу освіту, але знала, що її майбутнє вже наперед визначено. Міюко призначали наступною главою якудза після свого батька. Зростаючи в світі злочинності та безпеки, Міюко була навчена бути сильною, безжальною і впевненою. Її життя складалося зі складних відносин, війн та кровопролиття, але вона навчилася

Бйорн прокинувся під вечір від чужого галасу. Він сонно припіднявся на ліжку і одним розплющеним оком зиркнув у бік Ала. Той спав на сусідньому ліжку мертвим сном, пускаючи слину на подушку. Руде волосся, у сутінках, стирчало вусібіч, як полум’я у багатті. Після вчорашнього аншлагу у цьому гостьовому дворі, вони ледь доповзли під ранок на другий поверх, до своєї кімнати. А все тому, що спершу відіграли увесь свій репертуар, а потім Ал напився, як остання собака, і приставав до котроїсь із дівчат. За це і відхопив смачного ляпаса, але добре, що обличчя навіть не підпухло. Часом Бйорну