Сюжет "Зорі на межі" (Stars on the Edge): Міюко народилася в сім'ї глави однієї з найвпливовіших якудза у Японії. Вона була особливою дівчиною - з відчуттям справжньої сили, мудрістю та здібностями управління людьми, які виникали з самого дитинства. Вона отримувала найкращу освіту, але знала, що її майбутнє вже наперед визначено. Міюко призначали наступною главою якудза після свого

Бйорн прокинувся під вечір від чужого галасу. Він сонно припіднявся на ліжку і одним розплющеним оком зиркнув у бік Ала. Той спав на сусідньому ліжку мертвим сном, пускаючи слину на подушку. Руде волосся, у сутінках, стирчало вусібіч, як полум’я у багатті. Після вчорашнього аншлагу у цьому гостьовому дворі, вони ледь доповзли під ранок на другий поверх, до своєї кімнати. А все тому, що спершу

Морана лежала на спині, оповита чорним туманом. Він клубочився навколо неї, наче муркотливий кіт, біля господарки – легко торкаючись її блідого обличчя, огортаючи шию і зникаючи від найменшого поруху. Богиня примружилась і витягнула руку вверх, перебираючи пальцями невидимі струни. Над нею майоріло Небесне Полотно. Воно миготіло міріадами людських душ. І, здавалось, що ці душі були так близько,

Вогонь стіна вогню, вона оточувала мене по колу... полум'я тріщало та палало...воно не давало зрушити з місця... здавалося палає весь світ довкола, а разом з ним палаю і я сама... Як я тут опинилася!? Де я взагалі та що відбувається!? В мої голові галопом проносилися думки...дивно що все довкола охоплене полум'ям, а я ціла, мені не боляче... вогонь начебто оминає мене, але водночас тримає в

Ранок почався не з хорошого. Придворні слуги гасали, як вшпарені, коридорами. Ерза ще завчасно підготувала необхідне для сьогоднішньої зустрічі, але усе ніби навмисно йшло на перекір. У вчорашньому еліксирі чомусь випав осад, а отже його треба було переварювати, сон-трава для нового закінчилась, а Ярена, як завжди, можна посилати тільки за смертю. Вона відправила його по потрібні інгредієнти і

Її розбудив дзвінок телефону. Дивно, 4 година ранку, хто б міг дзвонити і чому… Вона глянула на екран, але і той не дав їй пояснення. Номер був незнайомим і її одразу огорнула дика, свавільна паніка. Вона завмерла всього на один короткий момент, а вже потім взяла слухавку, боячись навіть промовити слово. Кицюню, доброго ранку… Я напевне розбудив, тож вибачай. Загубив свого телефона, але юнак на

Ближче до вечора почав пролітати лапатий сніг. Люди розбрідались по домівках із настанням сутінків. Хтось ховався у трактирах, у спробі втопити нестерпне життя у кухлі медового елю. Хтось – ледве волочив додому ноги, після важкого робочого дня. Ринкова площа тихо опустіла. Яні піднялась із дерев’яної дошки, що відвались від розтрощеного воза, позаду неї. Раніше він слугував прилавком для якогось

. РОЗДІЛ 1 01.09.21 8:21 -Доброго ранку, Тетяно Володимирівно, - промовила Віта. -Добрий ранок, Віталіно. Вставай туди, біля однокласників. -Добре. Дівчинка підійшла до однокласників, які стояли перед школою і привіталась з ними: -Привіт! Усі мовчали і не звертали уваги на неї. -Привіт... - знову промовила Віта. Н іхто навіть не обернувся. (...) 8:30 -Усіх хочу привітати з початком нового

Півні кричали ополудні, а сонце добряче пришкварювало у брудні шибки. Люди були в полі, тож трактир зараз був фактично порожній. У маленьких селах завжди так: народ тут починає оживати лише під вечір, коли уся робота зроблена, худоба попорана і можна перехилити кухлика чогось міцного, щоб розслабитися. Ал із Бйорном попивали ель у таверні після перекусу. Не те щоб годували тут не смачно, але

Ноара - місце де зупинився час, де вічне спліталось воєдино із земним, породжуючи невпинний плин життя. По-між руїн, колишнього величного святилища виднілись сотні сяючих вогників. Вони ховались в колонах і залишках фресок, і ледве-ледве розсіювали той морок навколо, що збирався густим туманом і стелився у підніжжя, колись цілих сходів і арок. Вогники миготіли і тремтіли у повітрі від тонкого,

Ранкове світло заливало кімнату, пробиваючись крізь вікна її чародійської кухні. Сонце м’яко стелилось на дерев’яний стіл під вікном і гріло пожовклі сторінки книг, у яких ховались таємні заклинання. Сонце нишпорило на полицях, завалених рукописами, кристалами, корінцями, і ледь помітно виблискувало на лезі срібного клеймора, що ховався поміж них. Сонце торкалось усього, своїми тонкими променями:

Холодний зимовий ранок. Равéна поверталась із таверни, намугикуючи щось із репертуару бродячого барда, що гостював цієї ночі у «Синій Петлі». Руки відвалювались після усієї перемитої підлоги і витертих столів, але два зароблених срібних талі у кишені – гріли душу. Провулки змінювали один одного, ноги самі вели її уже знайомими місцями. Чим далі, тим пустішими ставали вулиці, тим пустішими ставали