Михась ще раз перечитав останній аркуш. “Геніально! Я зробив це!” - захоплено подумав він. Праця всього його життя, через яку він не їв, не спав, закинув абсолютно все крім її написання, ця праця - завершена. “Це точно перемога на конкурсі. Та що там конкурс? Це Букерівська премія, а може й Нобелівка!” — Михась уявив себе на нагородженні Нобелівською премією з літератури. “Це ж треба англійську трохи вивчити. А чи є в мене пристойний костюм?” - занепокоївся він. Але це все потім. Зараз треба зробити останній крок та відправити свій роман на конкурс на здобуття літературно-мистецької премії

Timeo Danaos et dona ferentes Я не повірив своїм вухам, тому перепитав. — Вибачте, певне, я не правильно зрозумів. Ви кажете, що містер Ліготті, про якого я чую в перший раз, залишив мені спадок? — Саме так, містер Сміт. Спадок складається з триповерхового будинку за адресою Ельм-стріт тринадцять, банківського депозиту на суму триста сімнадцять тисяч чотириста двадцять три долари та дев’ятнадцять центів та цінних паперів на суму п’ятсот сорок три тисячі триста шістдесят сім доларів. Це була страшенно велика сума. Я навіть не міг її уявити. У крамниці, працюючи з ранку до вечора, я отримував

Він любив колекціонувати метеликів. Його так захоплювали їхні легкі ніжні тендітні крила і цей політ! Ах ця крихкість і витонченість! Яке диво! Як вони тремтіли в його долонях ... А як вони пили нектар з його рук! Він присвятив все своє життя цьому рідкісному заняттю, улюбленому хоббі – колекціонуванню метеликів. Найчастіше він приходив в місце скупчення і придивлявся, вибирав майбутню жертву, черговий екземпляр в свою колекцію. Він вважав за краще найяскравіші, рідкісні види метеликів. Він полюбляв полювання за ними. Йому подобалося наздоганяти і ловити ... приманювати і грати ... а потім

Змій ... Щебетання птахів лунало звідусіль ... в повітрі вітав ароматом екзотичних квітів. Вітер шумів, граючи з листям на деревах ... Крізь кромку дерев пробивалися сонячні промені, створюючи відчуття невагомості і нереальності цього місця ... Раптом почувся дзвінкий сміх. Срібним дзвіночком він розсипався в повітрі ... Змій підняв голову і буквально ввесь перетворився на слух ... скільки він чекав цього моменту. Коли в його прекрасний сад забреде чергова жертва ... Змій ковзав по землі, ховаючись у високій траві. Сильне гнучке тіло покривала яскрава блискуча луска ... Вона переливалася і

Я милуюся тобою здалеку ... ти така мила і ніжна, тремтлива лань, що випадково забрела на мою територію. Твоя посмішка немов промінчик сонячного світла в цьому страшному і похмурому місці. Ти справжній скарб. Ти будеш моєю. Я машинально проковтнув слину і облизав ікла. Посмішка майнула на моєму обличчі. Я окинув поглядом оточуючих - ніхто нічого не помітив !? Відмінно ... на моєму обличчі знову застиг наймиліший вираз пропащого добряка. Вже скільки років я ношу цю маску. Здається вона приросла до мого обличчя. Але, що поробиш бути істинним собою недозволено. Всі потенційні жертви

©, Лореін Владислава, 2021 Лише у снах “Мабуть, вже досить”, - з байдужістю подумав Олег, розглядаючи міцну яскраво-бурштинову рідину в склянці. Віскі в чистому вигляді — найкращі ліки проти всього. І він, здається, вже достатньо «підлікувався». Усміхнувся, зиркнувши на дівчину праворуч від себе в чорній мерехтливій сукні. Вона також шукала забуття його способом і вже втретє грізно вимагала в бармена повторити, ліктем опираючись на стійку та раз у раз поправляючи довге руде волосся. Повернувшись до розглядання вмісту склянки, Олег з головою пірнув у думки. Причина цих його самотніх