Довічних арештантів амністовано закон - то не завжди похмурий кат : умова лиш одна - зайняти сторону тримати гніт окопних барикад . Гарматі м'ясо смажене лоскоче ніс гріхи давно назріло кров'ю змить : хоч як би там конаючи не корчились - надалі доведеться жить без них . Інакшим чином кандалів не розкують ланцюг собачий лязкає трясе засвідчити загибеллю геройською : " Життя - прекрасне навіть попри все " . Бійцями кволу молодь робить курс бігом нестача свіжих сил в передній ряд химерно марний шанс відсотку успіху від вибриків війни не повмирать . Начальники в котел

чинив так, як вчили: друзів подалі, ворогів якнайближче, тричі торкнутися клямки дверної, злочинцям медалі, героям — ватерлінії рівень і нижче і поки по небу хрущем повз шахед я не зчувся, як помер під джой дівіжн, розпаявся і воскрес під портісхед і поки не стало відомо про це з перших шпальт, я став райдугою в калюжі бензину, я став маком і мокрий пробив асфальт чинив так, як було написано в книгах: зношений компас моральний полагодив, принципи сталими стали, сталевими, чорними, тихими і поки стіни сірі, бетонні зводились навколо мене, стискали груди в замок, я заснув і коли відкрив очі,

Сонячним ранком у Каїрі пекар Ахмед без вагань подарує виснаженій літній жінці теплий лаваш з усмішкою “Альхамдуліллях”. На єрусалимській автобусній зупинці випадковий юнак допоможе незнайомій жінці з дітьми, звернувшись “адо́ні” (пані) чи “ахо́ті” (сестро), і це не викличе нічого, крім вдячності. Не через камери, не для піару, а тому що так треба. Бо віра так велить. Бо громада так живе. Там братство не в лозунгах – воно в діях. А тепер перенесемо сцену на український базар. Людина, яка ризикнула підійти до торговки з благальним: “Можна пиріжок? Грошей нема, дуже голодний”, – з великою

Коли сьогодні чуєш про обстріли прикордонних сіл Сумщини, дивишся на карту російських диверсійних груп, що намагаються перетнути кордон, або читаєш про героїв ТРО, які несуть службу в лісах під Глуховом, Сумами чи Конотопом, — виникає дивне відчуття історичного дежавю. Немов час згорнув спіраль і повернув нас на тисячоліття назад, коли ці самі землі населяло слов’янське плем’я сіверян. Історія повторюється не буквально, але її ритми – лейтмотивом стукотять у серцях прикордоння. І паралелі між їхнім способом виживання та нашим сьогоденням вражають своєю болючою точністю. Для сіверян VII-X

Як вітер вмінням моряка б'є по вітрилах та корабель одразу мчить на всіх парах так аби йшла хороша гра не перетримуй козирні карти - розкидай коли пора . Бурхливі води часом до того глибокі в цунамі хвилі хуй нагадує пизду : всі бздять однаково - який там фейсом покер ? Душа спасається молитвою без дум . Дива дивами але як би не фартило - ва-банк очком даремно море брать на понт вал нараховує еквівалент тротилу єдиний вихід звідти - тільки телепорт . Ого ! Спіймали - вже не вийде мухлювати : і змій посиплеться і кролик з рукавів . Стихійне лихо - то нехилий вихователь бо на халяву хто б

сансари колесо деформувалося від часу й тертя волоцюги дгарми змінили на піксель джинси подерті колись я ненавидів фейсбук через дописи про фальшиве життя тепер я боюся фейсбук через дописи про реальні смерті змішалися в спеці світанки, зеніти, брехня диких псів і виписав бог на відправку повістку вульгарним верлібром колись я боявся, що буду живим у свої двадцять сім тепер я молюсь лиш про те, щоби рідних не вбило калібром прорахував все до деталей, до кожної пилинки в куряві доріг відокремив бруд від золота, іржу від борошна, баги від фічей але коли переглядав фотознімки за сімнадцятий рік

Війна: життя до і після….. Як часто ми кудись поспішаємо, намагаємось все встигнути, сваримося через всяку дурню на роботі та в побуті та не думаємо про завтра… Завтра, яке може змінити твоє життя назавжди…. І головне, добре, коли в тебе настає це ЗАВТРА…. Я теж так думала, доки не прийшла ця клята дата- 24 лютого 2022 року. Дата, яку Україна запам'ятає назавжди. Дзвінок мами о 6 ранку зі сльозами: «Прокидайся, війна почалася…». І ще не розуміння всього, що відбувається, але страшне розуміння, що вся сім'я під обстрілом: рідний братик з сім'єю в Харкові, я в Київській області

Оголені до бо́ю шашки дамками : Чапаєв пересів на кулемет Петро Ганнусю змушено кидатиме - придушуймо ворожий елемент ! Перепливти Урал - орел котрий це б зміг ? Не тратьте куме сили на хуйню а зад задійте краще бздіти збитим з ніг аби не заглядати в рот коню . Ганьба присягу скласть під білим прапором : бороти гайда клятих комуняк ! Акулам менструація закрапала - в Кремлі палає владу знов мінять ? На жаль музейно-мавзолейна мумія керує всім як у кіно " Пила " . Побудував би й вам свою комуну я : кому в окоп потрібен капелан ? На дрона перш грошима скинься котикам - чекають від

Родина б дівкою пишалась : могла б для інших буть взірцем якби лобок відьомський шабаш вночі не пестив вітерцем . Якби пояснювала іншим навіщо дамі в дім мітла то може сам про неї вірш мій писать назавжди б і відклав . Жило-росло собі дівчисько : нормальним ходом йшло усе аж зовсім раптом дух нечистий спотворив дзеркалу лице . Замерзло серце - розлетілись дрібні шматки в кути глухі : то з усіма підряд то з кимось гуділи оргії лихі . Родина б дівкою гордилась : ставати прикладом могла б та леді всю вкладало в бізнес " Дістань залупою до гланд . " Настільки це усе дістало постійний

Цей світ не згине не стане без тебе. І я жити буду, як доти жила. Та очі твої, порожні без мене. Без тебе і я зовсім інша була. В коханні зізнатись не можу. Бо лише крок на зустріч ступила. Прийняти я все таки мушу, Почуття, що відчути посміла. Не треба ні зірок ні квітів у полі. Я хочу лиш груди слухать твої. І хочу спитати у нашої долі. Коли вже ці руки стануть мої? Мушу зізнатись що в грудях палають, Таємні і теплі, та милі чуття. Світ від думок моїх мов завмирає. таке сьогодення мойого життя. Чого ти запнувся, стоїш в далині? Я тут, я справжня, з почуттями тобі. Крок за кроком на зустріч

Угору курс на Еверест взять - не кожен глузд за це береться не кожен вниз живим-здоровим з такої спуститься дороги . Не всякий шибеник грошима наблизить прапор до вершини : є й єті з тих хто встиг зробить це злізав - змерзав насмерть розбився попав від глюків під лавину чи каменюка придавила . Орлів сортує навіжений в монети бік фортуни жереб : мов едельвейси всюди трупи - джекпот на піку виграш крупний зеро обнулює всі шанси ім'ям в історію вписаться . Навряд з валізами долізе місцевих логіка залізна : " Гівно в гівні заради хайпу нема чим дихать - подихайте "

«Я її ненавиджу. Але живу під одним дахом» 🕯 вечірня історія з життя Мама завжди була грозою. Я знала це ще в дитинстві, коли навчилась ходити навшпиньки — аби не скрипнула підлога, бо «мама не в гуморі». А не в гуморі вона була часто. Тепер я доросла, мені 37, маю доньку і... живу з мамою знову. Переїхали ми за кордон. Я, чоловік, мала і мама. Спочатку план був простий: «на час війни, разом буде легше». Але виявилося, що легше — не з усіма. Мама не змінилась. Їй усе не так. Не так готую, не так виховую, не так відповідаю. Навіть не так плачу — тихо, але, бач, очі в мене не такі. - Не