Вона не питає, чи в моді сьогодні, Чи в риму вплітається кожне ім’я. Вона розквітне у тиші холодній, І світ осяє, мов сонце, сама. Вона закохає у літери світло, у звуки, що серце, мов струни снують. В обіймах рядків нам буває так тепло, як ніби обійми ці, душу несуть. Поезія — зірка, що в темряві сяє, поезія — серце, що в людях живе.

Це місто мовчить у нічних кав’ярнях, де втома розлилася по гірких горнятках. Ти дивишся так, що стираються всі межі – між вчора, сьогодні й між «я» і «ти». Тримай мене ближче, допоки не зникнем. Між вулиць, що світять вогнями нічними, мов полум’я свіч, що горить до кінця.

Холоста остаточна розлука залишає вчергове в живих : б'є без промаху яблуко з лука жонглюванням вогнів ножових . Телефонна тривога фальшива : псих на обліку має стоять препаршиво у дурні пошили - всі під впливом терору хто як . Де ж інтрига абсурду театру ? Дуже дешево взятий квиток : далі п'єса не може тривати - плагіат посередніх пліток . Сам думками до чого веду це що доводить беруся кому : коли Єва й Адам люблять дуться - в'ють тандемом одну сатану

Комусь ріки крові на вусах цукрові ковтати найтяжче страждання дитячі та є чим запити п'янючим без спирту : і знову по колу попкорн кока-колу . Кіно для незрячих заводить добряче машині залізній розширює ніздрі . Масонів лакеї козирним океєм до трансу гіпнозу витрахують мозок . Скотину заріжуть : вхопились за їжу лунатимуть жарти - лиш жерти і ржати . Щоб жертва кричала : джерела ключами бордель відкривали в водоймі кривавій

Не припинять благала Бога ніби а може я для тебе Ним і був : невинно чистій як не стати міг би ? Хай розпинають хуй : воскрес й єбу воістину . Пасхалки затріщали : втопився мов апостол у пизді . З такими взявся жартувать речами - в євангельну вагіну запис дій не на одних словах веду і вводжу . Диван дивами освятив всіма : попутав чорт - його помилуй Боже хто за моє блаженство більше б мав ? Спокути хресний біль вірян рятує - до раю двері створені для душ та іншу переслідую мету я : чекай пришестям знов - не обійду ж

Зігрів твій холод все моє нутро навіяний несправжній тимчасовий : новітню запустив по венах кров здолать парсек анабіозом сонним . Галактики прошив саме ядро у чорну дірку назавжди поринуть : давно чекає - мій аеродром став прикладом для відданих тваринок . Як білка час за стрілкою ганявсь відносний наче наш формат взаємин : блакить тримала кулаки за нас по закутках гуканням потаємним . Невже ми зникли : сліду не знайти ? Недбало далі маскувались тіні губились у туманності я й ти настільки невід'ємними постійні . Ось по стіні пробігло зайченя : звичайний промінь сонячного світла . Спини

Дрочу : пизду собі пересадив мастурбувати як її навчився на клітор пальців тиск туди-сюди та навіть там де з дами ллє мочиться . Пизда не хуй : нехай яєць нема - і в руки і губна зате гармошка концерту кульмінацію знімай в Грей Саші вигризай-виборюй Оскар . Нелегко носить транс нове нутро але коли освоюєшся з часом - гілки куди ведуть цього метро взнаєш щоб крізь тунель переміщаться . Цікаво знов привісить хуя все ж через роки ганять стареньким буду : в могилу те чи інше не внесеш а за життя - є магія й без вуду

Весна приходить до міста, мов тінь незрячого бога, по зламаних вулицях, між бетонних могил. Вулиці дихають втомою, спаленим димом. Скільки ночей обвалилося в сіре мовчання, скільки тривог розчинилося в шепоті ран. Світло блукає у калюжах розбитих ліхтарів, губиться в шелесті тіней, у подиху стін. Тиша повільно стискає розпечене серце, вітер у скронях вишепоче імена тих, хто зник. Та скрізь завісу розправлених вулиць, весна проросте, наче вигнаний голос живих.

Харків прокинувся рано, мов хлопець, що звик засинати під шум комендантської ночі. Він витирає пил з під’їздів, дихає паром кави. Тягне маршрути до центру, де вуличні пси, охороняють бетон. Вулиці носять імена, ті хто пішли, залишили тут свої голоси. Вони звучать у метро, де жінки у беретах, читають Семенка. Весна тут завжди приходить запізно, так ніби боїться. Але все одно вкриває клумби барвами, розмальовує тротуари світлом. І навіть обгорілий фасад будівлі, виглядає майже живим. І нехай вітер приносить не вибухи, а відлигу. Харків живе із серцями, що б’ються. Любить, навіть коли любов

Заведу на пизду тобі вошей стало лоскотно щоб - через вуса вічно посмішці милій дівочій не забуть аби вголос як звуся . Сам усе розпочну авантюрно наче змій зміг зумів без мандата . Бас-флейтист маяковських ноктюрнів : загуде аж медова манда та ! Так свербітиме - збитим з орбіти менструальний покотиться місяць . І коли звідти вилізуть діти - слід вигадувать буде самій щось : про капусту лелекових байку бородатого Діда Мороза а не загнану сучу собаку у котрої від'їбано розум

Під дубайським розжареним сонцем пизди знов заробляють на хліб . Доки нафти наявні ресурси хуй один - автопарк або хлів : свіжих вражень розбещеним шейхам різнобарвить гівняний шербет . Розкривайте дівчатка кишеньки а донат ОАЕ нашкребе . Посередники перетворили делікатний віддавна ескорт на замилений пеніс тварини . Кал калорій пильнує дрист-код сраку змочує слина верблюда : як тут звісно фекалій не з'їсть ? Лесбі-бляді лизали б десь блюда - кастинг-конкурс : хто ж з вас званий гість ? Чемпіон королівської битви ! Скинь інкогніто лаврів тягар : інстаграмівське селфі робити насмоктала -

Чи є Ти, Боже В моєму світі? Чи можу покликати Тебе? Чи справді не спиш Ти в своєму граніті Небесних дверей? Що робиш Ти, коли Україна вмирає Горить-палає вогнем? Чому не поможеш Адамовим дітям У світі нещастя й проблем? Але ж помагаєш: багато добра Люди тут відчувають Любов, що охоплює твоє життя Якщо справді цього забажаєш. Любов безумовна, до всього живого Багато див у кожній секунді Цього життя загадкового. Мені чомусь так важко розпізнати Коли це - Ти, А коли просто співпадіння. Твої діяння мені ніколи не збагнути Як і дивні сновидіння. Я загорну свої сумніви в мішок Кину далеко від себе