" Не бути або буть Джульєтті та Ромео ? " Одразу всі ідуть сюжети паралельно . Отелло Дездемоні : " Чи ти молилась на ніч ? " " Мій негре невгамовний ясна річ ясна річ : з Буття до Одкровення псалми перешурстіла . То не моя провина а Вільяма Шекспіра : це він своїх сюжетів ще з Біблії набрався . Там яблука - всі жерти а як валить - на баб все . І як такі мерзенні

Клянусь на Біблії - мінета не було . Я з ним не самовисувавсь на другий термін : хіба б суспільство шанс поблажкою дало ? Народ - не дурень попри висновки ретельні . Клянуся матір'ю - було все навпаки . Вона сама між ніг Пандорою безодня : кружили мозок полосатими зірки від Місіпісісіпі аж до Арізони . Рубаю матку - перевірте поліграф : кажу як є мені нема чого лякаться . Так демократів ще ніхто

Сира земля справляє мов любов останнє перше враження на трупа тепер для нього в цілім світі лиш вона - єдиний ліками бальзам : всі разом ляжем свого часу і розчинимось як гроші у банкрута а він би й небо як сулили синьо-сьоме звідти ввік не вилізав . Науки здавна винаходять випробовують безсмертя еліксири . І хай-но зовні б навіть зомбі-апокаліпсис настав : заритись далі зневажать і не зважать на

Прийди до мене - в обійми мої впийся: Немає більш надійного плеча! І дотикам моїм відраз відкрийся - Дай волю ти віддатись почуттям. Не матимемо сили зупинитись, Не буде часу в нас іти назад. І раз за разом вустами ми тулитись - Будемо, й грітись поглядом в очах. Хотілося б щоночі та щоранку, Тебе стрічати поглядом страсним. Не бачить волі й тиші до світанку, В несамовитих обіймах тонучи

Гратись в рулетку голодним патроном мудро не наодинці блазень завертить корону під троном : " Був король - мерво у дірці ! " Трупів злиття крізь кров і пластик - гній аж виходить рікою : рухами пальців зброю скласти вміє не кожен військовий . Хтось Архімеда хтось Піфагора школи завчав теореми : лихо химерне біда - не горе горе - уже не проблема . Горя моря і проблеми і біди нервом поет

Відкрились очі а навколо тільки темрява самотньо-чорна нескінченна порожнечею і треба рухатися в ній настільки впевнено аби не злитися у цілісно приречене . Відкрились двері а за ними вікна з ґратами холодні стіни із підлогою і стелею : захочеш пити - може з неба щось накрапає і тут вже гріх не уявить міраж пустелею . Відкрились землі кораблям за океанами планети зорі різні паралельні виміри і

Ми йдемо! (туу-туу) Ми йдемо! (туу-туу) Ми йдемо по землі піднімаючи стяг! Той свободи дарованой кров'ю в боях! На роки! (всі роки) На роки! (всі роки) Ми не знаєм почину по нашим краям! Будем врагів давити бо враг це тарган! Бо йдемо! (ми йдемо) По землі! (по путі) Ми йдемо по землі піднімаючи стяг! Той свободи дарованой кров'ю в боях! Бо роки! (ті роки) Бо роки! (ті пройшли) Коли тямили договір

Є у мене думка моя, Що не зрадить у житті. Буде щастям життя ходу, Буде цвітом навесні. Можеш ти правдиво жити, Можеш вірити в добро. Можеш людям не вертати - Ними зроблене, те зло. Жити чесно й справедливо, Нести світло крізь життя. Та не думай ти мрійливо, Що не втрапиш у сміття... Кожен буде лізти в душу, Класти камені в рюкзак. Говорити: "Ти не дуже - Вір у диво, просто так!" І ті

Немає добрих - нема злих. Немає білих - нема чорних. Є відтінків кольори... Є туманів глиб широких. Десь впадеш, а десь взлітаєш... Десь повзеш та мрію маєш. Кожен вибір робить свій, Як прожити відлік днів! Хочеш бігать - то біжи! А як впадеш - не спіши... Думкою себе картати, Дай ти голову собі підняти! Кожен може оступитись... Впасти, злісти, не відкритись. Всім подіям навкруги - Можеш раду

Ніяк тяжіння, білий простір Очей до ночі не схилить, Ніяк не спинений мундир До ласки діда не вклонить. Він йде, несе, він завірюха, Він холодом тріщить як нюха, Но в мить вітра загнали в край Хмарок поплічників його, Вони мабуть кричать "бувай! І не вертай до нас цього!" А поки гомін, крик і рух, Дивлюсь, дивуюсь я в вікно На все як бігає воно Очами, мозок, навіть дух Увесь собою у

Гей ти мати, Україно! Чом ти плачеш, ти за сина, Буде в тебе, ще когорта, | І тих знову, бід на чорта.|2 Чом ти стелиш, річкою сльози, Чом тримаєш, ти волосся, Бо як мати, заплакаєш, | Я не зможу, піти маєш. |2 Тиж повідай, мати мила, Чом на мене, розгнівила, Чом ті сльози, лють по коси, | Чом Дніпро, хвилями б'ється.|2 Ох ти сину, мій маленький, Я то злюся, не на тебе, А на військо, що збирає, |

Хворіє тіло моє й миттю, Я враз вже ліки знаю всі. Та, як мені тоді вчинити, Коли ті рани є в душі? Я ніби радісна й весела, Ходжу щоразу між людей. Та, є в душі моїй печера - В якій ховаюсь від очей! Бо в тих очах, я бачу правду... Ту правду глибоко в мені, Яка заполонилась вже думками: Чому, я не можу буть, як всі? І ті думки щораз лякають, Мене все більше - і на мить, Життя сторінки я гортаю,