Втомлений птах на віконці сидить. Втомлений птах другу ніч вже не спить. Він чекає листa та не зна що там y нім, Йому лиш би вернутись в свій люблячий дім. Панянка в вікні все бурмоче і плаче Та лист за листом вона пише терпляче. Папір раз за разом рве на шматочки Та з футляру дістає тонкі цигарочки. Сірник. Іскра. Видніються сірі кільця диму. А птах не розумію цю дівчинину. Що їй болить, чому та так сумує. Він же ж не зна, що біль у її грудях лютує. Красуні болить, бо коханий їй зрадив, Навіть перстень вінчальний йому не завадив. А та сидить і пише рядочки Та лист за листом все ж рве на

Любов перетворила нас на попіл вогонь шалено виїв весь непотріб любов - то вам не вульва і не пеніс : Любов палає мов чарівний фенікс . Примножує любов дивами диво " любов моя " - співатиме людина любов'ю ладно побіліли хмари : Любов бо вам - не кобелі , не шмари . Любов ще більш важлива за повітря любов сором'язливо заповітна любов жива за обрії несеться : Любов - вже вам не оргії не секси . Любов перепалила нас у попіл була і є передалась на потім любов - це вам не пеніс і не вульва : Любов - пре- найблаженніша неволя

Був бути є я . Або : нема мене і не було без любові твоєї . Бо мамине серце не сердиться хоч як би себе не поводило чадо . Хай навіть недоля й надалі нещадна вщент рознесе дитя та ненина ласка у -кво кволий статус відновить : ще той рятуватись різновид але не баласта .

Виставлялась цнота на аукціоні торгувалась всоте тільки за сьогодні . Тільки за сьогодні ( що казать про вчора ? ) : цноти зроду модні - гроші вже в офшорах . Гроші вже в офшорах ніби в казнокрадів . Казнокрад - наш ворог цим би не злякать дів . Цим би не злякать дів сором ледь пульсує : десь минуло п'ять діб - їм іще пасує . Їм іще пасує ... мов в футбол босота перегравши сумнів виставлялась цнота

привіт, та глянь же ти на небо на дивні зорі ці. можливо я це щось зробила, що вплинула на них? можливо варто запитати, чому так сталось, га? чи, може, поки, почекати, коли все стане на місця? нестерпний біль у голові не вирішив чекати, тому пішла питати я до зірочок у хату. —чому надумали змінити ви колір свій красивий? —а це тому що ти зробила боляче одній людині. Та ти прекрасно її знаєш — і родичів її - усіх! Але думки не прочитаєш, розчарувалась же вона в тобі! Та щоб пробачила вона, тобі потрібно припинити думати про неї та забути усі присвячені твої думки для неї. (..) Рішила я

Сьогодні рано вранці У лісі біля дуба Зустрілись якось друзі: Ведмідь і лисеня. —Вітаю, друже! - каже лис. А ведмежа говорить: —Привіт, а що ти тут один Робиш на морозі? —А я гуляти тут прийшов, У схованки пограти! Але всі друзі вдома сплять, Давай мене шукати? А ведмежатко й мовить: —Ну що ж, давай-но грати! Йди ховатись, а я тéбе Спробую шукати. —Ура! Рахуй до десяти! - Побігло лисеня. Минула мить - й не розгледиш маленьке дитинча. Пішло шукати ведмежа свого хитрóго друга. Але ніде його нема - Куди ж він дівся, хто зна? Тим часом сірий Вовчик Йшов, гуляв тим лісом. Бачить, дивне лисеня

Три кроки до нових мрій Через поля безнадій, Ексцесів і небуття Скоро нове життя. Два кроки і дежавю, Окроплені кров'ю. Казки у вирій летять, Мамо, ще секунд п'ять. Крок - і я вже тут, Серед чужих пут. Вирвусь і зацвіту Розвіяна по вітру.

Безупинно повторюю, що відпускаю, й так тягнеться час в круговерті буденній… Все частіше краю себе і караю, сам друг і сам ворог, сам світло і темінь… За сміхом ховаю печалі і болі, за блиском в очах буревії і смерчі… Хто я у твоїй, хто ти у мої долі, скільки судилося спільних нам звершень…? Буває гублюся у власнім безсиллі, й тримаюся лише за пісні і вірші… Життя не завжди безтурботне й щасливе, і від того стаю черствішим і іншим… Дні змінюють в вікнах, відтінки і гами, усе мчиться вперед від краю до краю… Я повторюю безупинно те ж саме та знаю, брешу, що тебе відпускаю…

Жили ми всі як звичні люди, поки цей день би не настав, коли життя перевернулось і всі лишились без житла. Поки країна стогне й плаче, хтось сміх поширює, і наче все це сталось ненароком, все не їх же це вина. але кожен в світі знає, скільки днів війна триває, скільки діточок загибло, і чиїх це все рук діло! Ми ніколи не забудем, усі їх вчинки, що зробили ці безсердечні та злі звірі у нашій неньці Україні.

На небі нам ниток напряли, щоб ми щось зіткати змогли, щоби ми на тім полотні залишились назавжди... Часом збиваюсь з маршруту, намагаюсь літати без крил, намарно шукаю баланс справедливості й правди… Ти – вітер, ти – витвір, ти – віра, яку я утратив давно, в моїх днях чорно - білих нарешті з’явились фарби… На життєвих дорогах горбистих втримати хочу кермо, й тримаю, лишень у дзеркала дивлюсь безпорадно… Травень тривожний від мрій і ілюзій ховає мене, а я безрозсудно втікаю від нього дворами… На небі нам ниток напряли, щоб ми зберегли все земне на полотні, що після нас буде жити віками

Душа Вже не уперше, Лезо ножа іде по запʼясті, І кров та червона Змиває біль ту страшну, Що у глиб душі заховалась. Від люду рідні та близьких, Бо прагне сама все здолати, Без допомоги та слів. Кожне слово сказати ій складно, Про допомогу просити не вміє вона. Здається мов біла як сніг та душа, Але в середині морок страшний.. *** Думки Мільйон думок у голові Та жодну з них ти не побачиш Вагаюсь кожен день життя То в подумках то у реалі Як колос по-вітру гойдаюсь Без тями майбуття Вкушаю я найвищу мить життя А може ні... Бо хто зна скільки днів ще жить *** Револьвер Пограймо в гру веселу і

У державнім палаці дітей та юнацтва страшні та містичні завжди кояться речі. Та гримаси директора, його лукавства ховають від нас те, що буває надвечір. Заплющують очі прокурори та влада, закривають вуха журналісти з телебачення. Ніхто не хоче з установою давати раду, бо люди не вважають, що це має значення. Та не спішімо й ми пропускати повз вуха темні історії, легенди у палаці загадковім. Діти, що втекли, знають, яка там розруха, хоч і не кожен розповість усе по новій. Одні кажуть, що усе там просто чудово. Їх залякали батьки, прокурори, театру актори, дорослі забрали у них найцінніше - їх