Минуле, котре я залишу за дверима квартири І зайшовши у ванну змию біль цього дня Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні І відповідь приходила завжди та сама Історія це минуле – завтра буде новий день А той, що проходить, признай, був найкращим І все учорашнє завтра буде лише як тінь Завтра для тебе буде новим, світлим, кращим Час втікає і сьогодні залишиться в пам’яті І тільки, стаючи ще одним прожитим днем Світ змінюється, світ не стоїть на місці І вчорашня любов буде силуетом чужим Історія це минуле, а завтра буде новий день Котрий принесе нові ідеали, смаки, пригоди Міняється все

Чому мовчу, таюсь перед собою? Чого слова – одвічне каяття? Чого лиш сором у віршах зі мною? Ніхто не подарує забуття. Даремно все, полегшення не буде, Даремна розповідь, що не веде вперед, Даремний шлях спрямований в нікуди Коли знайду лиш те, що вже старе. Та знову все лиш плетиво ілюзій, Та знов обман полегшують слова Омана, що вірші, то вірні друзі, Що ті слова, то відповідь нова.

Ти прекрасна у своїй неповторності, Наче вмита ранковою росою квітка. Ти холодна уся у своїй загадковості - Водночас і бажана і така неприступна. Ти прекрасна, наче розцвіла троянда І холодна наче у небі нічному зоря. Полонить і спокушає твоя краса Так водночас і грішна і невинно свята

І день як день І літо ніби літо Та тільки де? Дощами серце вмите Чи то сльозами. Втрачене ніде Піде за обрій, Осінь і зима Не бачить око Не бринить струна. А день як день. То літо? Чи нема?

Моя Весна не вийде заміж, вона за межами давно. Моя Весна не візьме квітів і не піде в чуже кіно. Моя Весна така яскрава, моя Весна не хоче зла. Їй посміхаються вокзали, вона несе важкий рюкзак. Моя Весна - суцільна рана, але живіша всіх живих. Вона встає занадто рано, і йде до поглядів нових. Моя Весна така маленька, але сміливо йде у бій. Моя Весна не вийде заміж: вона не хоче, зрозумій! Моя Весна - дитина вітру, і я кохаю лиш її. Вона - моя залізна квітка, моя надія у крові. Моя Весна не вийде заміж. "Іду на ви!" - кричить вона. Моя Весна не має страху, моя Весна, моя Весна...

Хочеш розповім тобі як пахне самотність? Кожен день, торкаючись шкіри, нічого не відчуваєш крім власного дотику. Нервові імпульси приватизуються кожен атом і перепродують на втому... Це неможливо побороти, допоки не вдихнеш хоч раз на ніч зволоження повітря, щоб вранці розділити чай з невмитими думками, зазвичай вчорашнім, без цукру, зі страху потовстішати від щастя... Хоч це і не найкращий вихід, але він є, як запах на зап'ясті... Не буде іншого! Хоча можливі варіанти, а може варіації на тему: "Чи має право одна на існування?"

При заході сонця слухала Луцьк, впізнавала себе у кроках перехожих, що повертаються додому з роботи: часто порожні, вичавлені, з посткофеїновим синдромом у погляді

А потім ти скажеш - усе неправда, мовляв ретроградна Венера, вино, карантин... і полетять птахи даремних слів, за кордон кудись, на одвічну обсервацію

всі сонні міста в передчутті зими в повітрі витає світла мертвотність старенький двірник переписує сни загрібає покров пускає дими їм до весни кружеляти в зенітах вони на весні опадуть пилом змін поглянь як хитаються крони дерев від подиху мряки дотиків світла цілунків морозу і тремору мрев почуй як дорога шумить без перерв туман поглинає ліхтарні вогні воложить матерію вищих джерел o.k.

Ти смерч Ти лавина, безодня, Ти ангел, ти демон, ти звір. Ти біль Ти далеч бездонна Ти бурхливий потік вод із гір. Ти війна Ти шалена, підступна Ти нестримна, ти нічний буревій. Ти одна Так потрібна і неприступна Ти любов що живе на кінчику вій.

Випадкова зустріч нас тоді звела Ти була так чиста, ніжна і свята Я кохав і вірив у всі твої слова Ти була для мене вічність ціла Ти втікала й з нову вертала назад Я ж чекав і вірив що для тебе друг І ночами марив і хворів, любив Ти не розуміла а я промовчав Шляхи розійшлися, доля розвела Та для мене рідна ти завжди була Час стікає стрімко, в нас його нема Та в житті моєму ти була одна Я ночами марив, вірив в чудеса Та ти не вернулась, ти просто пішла Таємницю серця не збагнути нам А час залишає дію лиш словам Так минають роки, час пливе до дна Та пам'ять про тебе досі ще жива

Навколо неї створюють легенди Малюючи незримий ідеал небес Вона як голос внутрішній, потреба, Міраж далекий й життя сенс Заради неї ведуться війни, З неї картини пишуть і нею живуть. Вона це перший крик перемоги. Її боготворять і її кленуть Її ненавидять і моляться до неї Її шукають і втікають від її чар Порівнюють невинність до лілеї Й вона випускає чоловікам пар Вона і подруга й цариця і богиня Вона і ангел охоронець й сила зла Вона це та котра дарує нам життя Вона це жінка й грішна і свята