якби мене запитали чи я щаслива певно почули б у відповідь так раніше багато чого я хотіла а зараз… не хочу ніяк колись я мріяла розправити крила і високо літати як птах потім хотіла побачити місяць і переплести квіти кульбаб торкнутися пальцем хвилі вдихнути легкий аромат і все-таки світ красивий хоч поводить себе як маніяк він хижий лихий неприступний непередбачуваний лютий звір сказала що

Агонією у вогні вагіни охопленим бувать не кожен гідний : щоб дихання аж перлом перло дикому - відкриє мушлю мужньо-неабикому . Червонокнигі браконьєри-автори автограф на Чорнобиля реакторі кривавим слідом здобичі розписують . А стільки всього там могло б рости собі ! Підвищила планета градус спекою : масонів звиклих гратись з небезпекою на одного одне нервово тіпає - повітря скоро буде лиш

Знизу жабрами вітер шанс задає вітрилам заражає ревіти щастя своє не втримать просраним ненаситно . Манять Бермуд тенета в подорож кругосвітню з відкриттям континенту . Стаї акул ескортом вік від цинги без тями в ціль офіцерський кортик компас на полюс тягне . Небо здригає сонце зорі втопились звучно : хто через все пройшов це - та ще шкіра везуча . Сечу воду солону сьорбать спрага диктує серце

Табуйовано тебе йобану нациганить у долі б ліг . Від'єбу мандражуєш й обману : теж мені кобелі без бліх ! Обіцяти не стану клястися мов на білій коняці принц : може справді нахуй далась ти вся - краще гроші ніж сектор " Приз " . Гарні вуса у Якубовича всяку гру треба вміти грать : не дійшов як хід - оце боляче . Чим ті сльози повитирать ? Дивом далі літаєм райдужно : я тебе єбнув ти

Злітають ластівки у синє небо, У свій чудесний неосяжний світ, І більше щастя, явно, їм не треба, Як дивовижний цей політ. На проводах спочинуть лиш хвилину І стрімко знов пірнають в небокрай. Літають довго-довго безупинно, Гасають жваво з краю в край… Маленькі пташечки, а скільки сили, Майстерності і певності в польоті, Скільки завзяття і пориву У їх пташиній тій роботі! Онуця люба, ластівко ти

Під зорями спить бездомний старий, Його не гукає готель золотий. Він вулиць герой, загублений слід, Живе на асфальті, безкрайній як лід. Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця, Шофери махнуть - він кожному свій. Ніхто не побачить його блиску чи світла, Та кожен із них йому брат дорогий. Кишені порожні, без грошей і мрії, І світ посміхається, а він же - мовчить. Від холоду стіни, від спраги надії,

Сонце в небі тихо догорає, Хвиля ніжно пестить береги. Вечір море спокоєм вкриває, Вітер шепче лагідні пісні. Золоті проміння тонуть в хвилях, Тиша розливається кругом. В сутінках ховаються всі сили, Ніч стає на землю тихим сном. Зірка в небі блисне разом з місяцем, Сяйво розсипається з висот. Тінями повільно вкритий ліс, Море тихо шепче далі зов. Захід сонця згасне, і до ранку Збережуть ці мрії

Шкереберть шкребе серце іржаве дати в жертву себе вирізать ледь заважує доля держави на розтерзаних тих терезах . Дежавю непрожитих флешбеків домагнічує прірву Бермуд : треба мабуть забуть тут буть деким - всі у воду кінці обірвуть . Амнезія ? А нам не анамнез . Хвіст вже з'їла зміїна війна . Знов униз мої ніздрі заманиш перлом сперми з-під дна виринать . Саме милістю Господа Бога душу зцілювать

По незнанню сказав тобі : " Передзвоню " . Ще й досі чую як мовчазні гудки календарем кочують : та недаремно сподіваюся усе ж . Мої вірші у білий список свій внесеш - і буде відгук . Негайно в серце гарно не на гальмах в'їду : себе мені безмежно дати просто чуть ти будеш змушена бо все там розтрощу

Пече зір не тим як ти роз'їбана по черзі свербіжною під кожного лягти . А бо з тобою поруч знову йти за руку . В рот цьомати який смоктав залупу не надто й пам'ятаючи чию . Мов щучкою пірнать у течію хуй мокро затягне - відчуваю третім оком : хоча узагалі не екстрасенс та від видіння душу аж трясе . Чого б так до ладу мозок не змогти оговтать невинне божество з лайна ліпить бездонної пизди кров

Цей рвані рани наче пес зализує мов Рембо мачо з волею залізною . Хтось інший бачить кров і непритомніє настільки хвилювання переповнює . Мені твоя пизда запахла цнотою : хай міцно пхав-перепахав висоти я рекорди повстановлював шикуючи та тут - немає змоги діять хую чим . Жалітись гріх на прояви ерекції : завжди не знаєш звідки і береться їх яким ще потім потом збить пульсації . Зненацька

Щоб швидше заміж вийти наростила целку все далі вчилась вдало вдать невинний стогін . А обвінчати раптом шлях мостило б в церкву - дізналась й як ковтати Таїнства Христові . Хай лох-обранець тільки про анал би бовкнув - відшліфувала писок щиро червоніти до сліз святих здригатись поглядом глибоким . І сам Холмс Шерлок тут фальшивок не помітить : запартизанилася - хоч бери розстрілюй . Манду