1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку"                                                 

  Розділ 1: Ознайомлення про цирк

      У  невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один такий випадок і зараз я вам його розповім…

      Розділ 2: Таємниця про цирк. Зустріч з Клоуном.

         Жили були два друга першого звали Степан а другого Павло, й вони товаришували з самого дитинства, і у місті з'явився міф, що цирк був закритий не через те, що там був нібито ремонт, а через те, що у цирку дуже давно перервався виступ, тому що у клоуна були дуже великі та гострі зуби, і його боялися навіть діти, тому і цирк закрили. І ось цього дня Степан та Павло вирішили перевірити чи правда це, чи ні, й вони пійшли до цирка, та через декілька хвилин вони дійшли до цирка. Вони хотіли зайти туди, але на дверях був повішений дуже великий замок, але вони були розумні, і знайшли спосіб як туди потрапити. Степан та Павло помітили, що у цирку є вікно тільки воно щоправда було розбите, і вони пролізли через розбите вікно, та потрапили у цирк, але в цирку було занадто темно, і добре, що вони з собою взяли ліхтарик, вони присвітили, але раптово вони побачили оголошення, яке було приклеєне до стіни та на якому було написано: "Той хто сюди завітав, вже не вибереться звідси!". Вони були здивовані, і не розуміли, хто це таке написав, невже хтось вже був тут до них?! Вони були налякані. Степан та Павло також побачили сидіння глядачів, циркову арену, та інші приміщення, але вони знайшли ще кімнату, це була вбиральня, там були всякі речі, одяг, штани, але ще там були якісь папірці, на яких було написано: "Як звідси вибратися? Я не їв, і не пив дуже багато місяців". Степан та Павло, теж не могли зрозуміти, хто це писав, і навіщо невідома особа писала такі слова, хіба це правда? Далі вони вирішили ще оглянути цирк, і вони щось знайшли, це була ще одна кімната, вони не могли зрозуміти, що це за кімната, там було усе різнокольорове, але Степан та Павло послизнулися, і впали в якусь яму, яка була так званою: в цій різнокольоровій кімнаті. На вулиці вже вечер та темрява, батьки хлопців були у відрядженні, тим часом як Степан та Павло прийшли до тями, вони були у невідомому їм підземеллі, вони пам'ятали хто вони, та як прийшли у цирк, але їм було не зрозуміло, чого вони у ямі, та що це за місце таке? Вони встали, і пішли по невідомому напрямку, але вони побачили якусь дверь, вони зайшли а там були якісь палати під різними номерами: "1, 2, 3, 4", вони зайшли в першу палату, там не було нічого, окрім якогось зілля, в палаті другій, була мапа підземелля, та стіл, у третій палаті було ліжко, стіл з записками: "День 30, я ще живий, і зараз я почну шукати вихід звідси. День 31, я теж живий, але потрібно знаходити якийсь шлях, щоб вибратися звідси!". Степан та Павло не розуміли, й одночасно були налякані, вони теж тепер не можуть вибратися з підземелля, та взагалі з цього цирку. Далі вони пішли в останню четверту палату, але там було тільки ліжко, стіл, картини, і знову-таки папірці, з днями і якісь двері, вони відчинили двері, а там був: Гігантський Клоун - Павук, він засміявся, але потім сказав: "Ну що дітоньки повеселимося? Ха-ха-ха!", і він почав висовувати свій довгий язик, і Клоун хотів з'їсти їх, але хлопці були розумні, й почали ухилятися від довгого язика клоуна, далі він розлютився, й почав хапати хлопчиків його гігантськими довгими руками, але хлопчиків він не схопив, Клоун промазав. Далі він ще сильніше розлютився, й почав підходити до хлопців, щоб їх з'їсти нарешті, вони хотіли втекти, але двері якимось чином не було, хоча до цього вони були. Вони вже думали, що він їх з'їсть, але вони знайшли канат, і зав'язали йому тіло, і його великі павучі ноги. Степан та Павло були налякані, але вони перемогли Гігантського Клоуна - Павука, але вони не могли зрозуміти що це за клоун, та що це за місце взагалі. Аж раптом вони помітили якусь клітку в якій сидів незнайомий їм хлопець, вони знайшли ключ, та відчинили клітку хлопчику, він віддячив їм за те, що вони його звільнили, та він представився, і виявилося, що його звати Михайлик, і він сюди потрапив таким чином, що коли ще цирк був відкритий та активно працював, то він сидів та дивився виставу, і коли вони закінчилася, то він затримався у цирку, але потім коли він хотів вийти звідси, то він не міг відкрити двері, але потім виявилося, що цирк був вже давно закритий.

Степан та Павло кажуть: "Дуже цікава історія, але як ти тут взагалі жив?".

Михайлик відповів: "Я не їв, і не пив тут, але писав записки, і уточнював кожний день, та мої почуття за день".

Степан та Павло кажуть: "Дуже цікаво, почекай ми бачили твої записки! І в нас є питання до тебе: це ти вирив яму, яка нас привела у це підземелля?"

Михайлик каже: "Ні, це не я! Я навіть сам не знаю хто це вирив, я думаю що це міг зробити той Клоун, щоб заманювати сюди своїх жертв, і я теж як і ви впав у яму, і с того часу знаходжусь тут".

Степан та Павло: " Михайлику, а як ти потрапив до клоуна у клітку?"

Михайлик каже: "Коли я провалився у яму, то я теж помітив двері, там де були палати, і ось я зайшов у четверту останню палату, і відчинив двері, а мене раптово схопив Клоун, й посадив у клітку, авжеж ви мене звільнили, і я дуже вдячний вам, друзі!"

Степан та Павло кажуть: "Нема за що, хм а ти знаєш як Клоун став таким павуком?"

Михайлик каже: "Авжеж, я знаю, цей Клоун був звичайною людиною, який веселив дітей та дорослих, але одного дня, його вкусила якась дивна синя істота, і він мутував у гігантського клоуна з ногами павука, але він приховував це, він вдавався звичайним клоуном, але ніхто не знав, хто він насправді такий…".

Степан та Павло кажуть: "Який жах, виходить він просто звичайним клоуном, але його вкусила якась дивна синя істота, і він мутував у монстра?!"

Михайлик каже: "Виходить, що так."

Степан та Павло кажуть: "Це все звичайно ж жахливо та цікаво, але як ми будемо вибиратися звідси?"

Михайлик каже: "Згадав, у мене ж є лопата, оскільки тут усе із землі, то ми можемо викопати землю, та вибратися звідси".

Михайлик та Павло кажуть: " Ура! Нарешті ми виберемося звідси!"

Михайлик каже: «Я теж радий, але нікому не розповідайте про це… Нехай це залишиться темною таємницею, та нехай люди самі дізнаються, що тут відбувається насправді або ж знесуть цирк з міста взагалі, тому що він просто занедбаний та вже нікому не потрібен»

Михайлик та Павло кажуть: "Добре, ми не будемо нікому розповідати цю таємницю про цирк, та взагалі як ми були у цьому цирку".

І ось пройшов тиждень, й вони нарешті вибралися з підземелля та з цирку взагалі, їх батьки, звичайно ж приїхали у місто, але вони не розповідали їм таємницю цирку, вони збрехали та сказали що вони були у родичів та з ними було все добре.

        Потім, після цього випадку пролунав тиждень та мешканці міста прийняли рішення знести цирк через те, що він закритий та через те, що його ніхто не відвідує та це просто занедбаний цирк, адже це очевидно. Більше ніхто не потрапляв у такі ситуації, але темна таємниця про цирк залишається бути назавжди таємною…

                   Розділ 3: Помста Клоуна

    Після нещодавнього випадку, який трапився у цирку, з хлопцями було все добре, але щоправда не довго. Повернемося до Клоуна, що з ним все таки сталося? Я відповім на питання. Клоун був зав'язаний канатами у підземеллі, а саме під колишнім цирком, він сидів у підземеллі і не міг вибратися, але він своїми гострими зубами, розірвав канати та був на волі, але він у підземеллі, і він вже знав, що цирку немає, тому що в нього є така здатність незвичайна, він міг бачити усе крізь стіни, та також в нього були ще здатності, також він був безсмертним, і він ще міг телепортуватись та телепортувати до себе людину або якийсь об'єкт. Гігантський Клоун - Павук своїми довгими павучими ногами став із підлоги, та сказав: "Ех дітки солоденькі, не вийшло мені з'їсти вас, але ще не все втрачено!" Тим часом як хлопці гуляли на вулиці та раділи життю, тому що до них завітала зима, і вони вже майже забули про той випадок з цирком. Вони грали у сніжки, каталися на санчатах, ліпили сніговика, і просто раділи. Тим часом як Клоун телепортувався з підземелля на сушу, він замоскувався під звичайного невинного Клоуна, й ходив по вулиці та посміхався усім. Мешканці міста майже не привертали ніякої уваги на нього, вони ігнорували його, а Клоун ходив і шукав хлопців, і хотів їм помститися за те що, вони йому зав'язали канатом його! Він ходив по дворам, але хлопців нажаль не знаходив. Хлопці гуляли собі мирно, й нікого не чіпали, але раптово Клоун заходе до двора, й помічає їх, та він їм сказав: "Привіт!, Дітоньки, підійдіть поближче до мене, я вам покажу повітряну кульку! Ха-ха-ха!"

Так як хлопчики не знали, що це той Клоун Мутант з цирку, вони підійшли до нього, але клоун потяг їх за ноги та притяг їх до клітки, і замкнув їх у клітці, і потім він їм сказав:

"Ну що посмакуємо?! Дітоньки! Ха-ха-ха-ха!"

Вони злякалися його, та їм було ніяково, він продовжував сміятися, та вже заходив до них, щоб їх з'їсти, але він мало не поміщався у клітку, і вони раптово помічають вентиляцію, і залазять туди. Вентиляція привела їх у якусь невідому їм кімнату, у цій кімнаті були наступні речі:

Стіл, Стілець, Картина, Годинник, та папірці, які були приклеєні до стіни, й на них було написано:

"Список моїх жертв

1. Хлопці (які мене перемогли та зав'язали канатами)

2. Діти усього міста

3. Усі мешканці міста (навіть дорослі)

4. Діти в інших містах (я хочу телепортуватися в інші міста та їсти наступних дітей саме там)".

Вони були налякані та здивовані, їм було страшно але й водночас цікаво, що це за кімната така? Але коли вони вийшли з неї, то там був приклеєний папірець на якому було написано:

"Кабінет Клоуна"

Вони тремтіли від страху, але їм вистачило хоробрості, й вони пішли досліджувати всю іншу частину підземелля. Клоун вже знав, що вентиляція веде до його кабінету, і він розлютився, але йому було страшно за те, що вони прочитали список його жертв, і він пішов туди та взагалі шукати їх там. Діти зайшли в якусь кімнату, там нічого такого страшного не було, але раптово у кімнату завітав Клоун та він їм сказав:

"Ну що дітоньки повеселимося?! Ха-ха-ха! Ви нікуди не втечете!"

Потім двері якимось чином зникли, це була його так звана «магія» та він почав з ними несподівану битву, він покликав свою охорону так званих «маленьких павучків» і вони почали атакувати хлопців, та Клоун теж атакував їх.  Клоун висунув свій довгий язик та почав  атакувати хлопців. Хлопці майже не прилипли до його язика він не зміг їх з'їсти, та також хлопці розчавлювали охорону його павучків, і майже перемогли його, але не все було так просто, як би хотілося. Потім, Клоун ще сильніше розлютився, й почав стріляти з очей лазерами, але й тут хлопці ухилялися, але дуже тяжко. Коли вони ухилялися від ударів, то вони помітили якісь двері, вони зайшли туди а там була знову клітка, і знову-таки магічним чином двері зникли, й вони були зачинені у клітці, але вони знайшли мапу підземелля, де були безліч кімнат, назви їх, та вихід, усе щоб дійти до виходу, але щоправда їм потрібні для цього тяжкі зусилля. Вони вже думали що, не виберуться звідси, але Клоун їх телепортував до себе, а саме на підземну арену битв та загомонів: "Вам потрібно виграти 5 битв, одну битву ви вже виграли, але якщо ви хоч одну битву програєте, то ви будете завжди у клітці та я вас з'їм, але я знаю, що ви програєте абсолютно всі битви! Ха-ха-ха-ха!"

Почалася 2 битва!

Клоун вже без охорони, так як вони розчавили охорону павуків. Потім, Клоун починає атакувати їх лазерами з його очей, та намагається розчавити їх своїми темними довгими павучими ногами, але він програв другу битву, тому що хлопці він усіх ударів ухилялися, й були уважними, не те що Клоун.

Почалася Третя Битва!

Він їх телепортував до висоти, і їм потрібно було акуратно йти канатом та одночасно ухилятися від ударів лазера, якщо вони впадуть у безодню, а саме вниз або ж не будуть ухилятися від ударів, то він їх з'їсть. Битва почалася! Хлопці дуже уважно йдуть по тонесенькому канату, й одночасно обережно ухиляються від ударів, Клоуна це розлютило, й він почав частіше атакувати лазером з очей по ним, вони встигали ухилятися від ударів та мало як пройшли цей канат, й виграли третю битву! Але це була сама тяжка битва, яка тільки була...

Почалася Четверта Битва!

Клоун довго думав яке екстремальне випробування та битву їм влаштувати, й придумав!, Битва була така:

Він знову телепортував їх до випробування, але цього разу воно було не легке, битва була продумана таким чином: їм потрібно пролізати через вентиляцію дуже швидко та обережно, він буде дуже швидко бігти по вентиляції за ними, і висовувати свій язик, стріляти лазером з очей, та блокувати їм шлях до виходу, і їм припадатиме повертатися назад, або ж шукати інший шлях до виходу, і також їм буде потрібно знайти ключ від двері, та відчинити двері, й пройти випробування. Битва почалася! Хлопці почали швидко пересуватися від нього та шукати ключ і вихід, це був лабіринт з клоуном. Вони довго шукали ключ, і їх він майже не наздогнав, але вони все шукали й шукали, але досі не могли знайти ключ від двері. Але Михайлик був самим розумним і винахідливим з компанії хлопців, і міг знайти ключ, він лежав на металевій підлозі, і на нього просто всі наступали взуттям. Вони пішли шукати вихід з тяжкістю, але все таки знайшли, але там стояв Клоун, та казав їм: "Підійдіть поближче дітоньки солоденькі!". Вони шукали запасний вихід, але все таки ж знайшли та пройшли це випробування.

Клоун ще максимально розлютився, і не розумів як вони пройшли.

Якщо Клоун програє п'яту битву, то він втратить свої здібності, й не буде вже таким сильним та безсмертним.

Почалася П'ята Фінальна Битва!

Він їм оголосив: "Ця битва буде складатися таким чином: ваше завдання пройти випробування де будуть лазери, і якщо ви торкнетесь лазера, то я вас з'їм і ви не виберетесь звідси ніколи, але якщо пройдете, то ви виграли, але я знаю що ви програєте, і я вас засмакую на смак, дітоньки солоденькі! Ха-ха-ха"

Почалось випробування, Степан Павло та Михайлик дуже обережно проходять лазера, клоуну це дуже не подобається, тим часом як хлопці ще проходять випробування, і був момент коли Павло мало не доторкнувся до лазера, але все-таки йому дуже сильно пощастило, і ось через декілька годин, вони пройшли це випробування. Клоуну настільки це не сподобалось, що він під кінець як вони пройшли випробування, він вистрілив із очей лазером на них, але він даремно це зробив… Хлопці вчасно ухилилися від ударів, але це було дуже різко та раптово. І ось Клоун тепер втратив всі здібності, він тепер не може стріляти лазером, бути безсмертним, та телепортуватися, і взагалі робити щось. Хлопців телепортувало до якоїсь кімнати, де була клітка, вони замкнули там Клоуна, а Клоун навіть не міг нічого сказати, але потім він помер, тому що в нього не було більше здібностей. Хлопців останній раз телепортувало до їх двора, вони були здивовані, і ніхто не знав, що це за магія з телепортацією Клоуна…

           Розділ 4: Кінець першої таємниці

      Коли вони прийшли до дому, виявилося що їх не було вдома аж 2 місяці, але вони знайшли спосіб як збрехати, вони сказали що їздили до родичів на автобусі на два місяці, батьки їм звичайно ж повірили, але вони просто не знали таємницю не про цирк, не про підземелля.

Все-таки таємниця про цирк та підземелля залишається бути таємною завжди…                                                                                                          Розділ 5: Початок Другої Таємниці

      Гігантський Клоун Павук нещодавно помер, через те, що він втратив всі свої здібності а саме безсмертя, телепортація, та перетворення на людину, але він сам раніше був людиною, але якась дивна синя істота вкусила його за руку, і він став Гігантським Клоуном Павуком. Також його перемогли хлопці, в усіх 5 битвах, і він був зачинений у клітці. До речі Клоун став привидом, і він міг проходити крізь стіни та інші об'єкти. Клоун вирішив прилетіти до місця, де стояв колишній цирк, він туди прибув, і побачив, що замість цирка там тепер стоїть фабрика. Він прилетів у фабрику та вирішив подивитися що тут є, там не було нічого такого цікавого, там були робітники, які дуже тяжко працювали. Один із цих робітників був Пан Луп, він дуже не любив містику, й не вірив у всяких містичних істот, тому що він вважав що вони не існують та коли йому його племінник розповідав про міф колишнього цирку, то він казав йому: "Не кажи дурниць, цей міф - брехня! Немає там ніякого Гігантського Клоуна Павука, це дурниці! Зрозумій ти вже!"

Хоча Пан Луп сам його боявся, але нікому не казав це, він просто їм на відповідь казав, що це дурниці та брехня, та на його критичну відповідь племінник був розчарований та засмучений, але він сам не знає чи правда це, чи ні… У Пан Лупа була дуже тяжка робота це робітник фабрики, і також він був власником цієї фабрики, але це нічого не міняло та він сам був змушений тяжко працювати у фабриці. Пан Луп був дуже бідний, він заробляв у фабриці дуже мало коштів їх навіть не вистачало на хліб, тому він жив в гуртожитку де було дуже брудно та було багато людей. Тим часом Клоун літав по фабриці та дивився на робітників фабрики як вони тяжко працюють, він розлютився, тому що він був злий на мешканців міста, тому що вони знесли його цирк. Клоун від гніву почав кидати на підлогу інструменти, це почули робітники фабрики та сам Пан Луп, робітникам було однаково на це, а ось як раз Пан Лупу ні, він вирішив піти та розібратися хто це шумить інструментами, він прийшов у кімнату, а там нікого не було, йому було моторошно, він злякався, він був здивований! Хто це міг таке зробити?.. Але робітники фабрики були з ним, а у кімнаті ніхто не був, йому тепер було не смішно, він не знав хто це був, але він подумав що йому почулося, й він пішов знову працювати. Клоун тим часом був сильно розлючений, й він вирішив ще раз налякати робітників фабрики та самого Пан Лупа, він почав дуже гучно ходити та сміятися, але дуже страшно. Робітники Фабрики та Пан Луп, коли вони знову почули дивні звуки, вони розуміли що тут справа нечиста. Вони наважилися, й підійшли до кімнати де було багато інструментів, це майстерня. Вони прийшли туди, але там на здивування нікого не було та вони бачили, що інструменти літають самі по собі, а тобто левітують, й вони від страха зомліли. Клоун коли це побачив дуже сильно підступно засміявся, й потягнув їх до себе у підземелля. Коли він прибув, він їх замкнув їх у клітці та сказав: "Даремно ви мешканці міста знесли цирк,  тепер вам не вибратися звідси! Робітники солодесенькі!, Я вас з'їм, ха-ха-ха, ви не знаєте с ким зв'язалися!, Ха-ха-ха!"

Він ще раз посміявся, й пішов із підземелля. Робітники Фабрики та Пан Луп, через декілька годин прийшли до тями, вони не розуміли, де вони знаходяться. Вони оглянули місцевість навколо, і зрозуміли, що вони зачинені у клітці та у невідомому їм підземеллі. Вони були здивовані та перелякані, вони тепер не знали, що їм робити, як їм вибратися звідси? Поки що нікому невідомо… Тим часом як агресивний привид Гігантського Клоуна Павука, не знав, що робити з фабрикою, він хотів її знести, але як йому це зробити? Він же привид, й він за кілька хвилин, він нарешті придумав. В нього у підземеллі є спеціальний апарат, який пожвавлює людину, Клоун швидко прибув до підземелля, він знайшов у свій офіс, й там оживив самого себе. Він тепер живий та видимий в нього зникла здібність невидимість, але йому вона і так не була потрібна. В нього нова мета, йому тепер було не до дітей, він мав основну мету це повернути цирк на місце та захопити все місто, і тримати усіх мешканців міста та мера самого міста у клітці, а незабаром їх просто з'їсти. Пан луп та робітники фабрики голодували та хотіли свободи, але вибратися вони не могли, вони раптово побачили Клоуна і злякались, а Пан Луп не міг повірити своїм очам, він думав що він не існує, але виявилося все інакше. Клоун підступно на них подивився та потім зловісно усміхнувся та сказав: "Ну що роботяги жалюгідні, я вас скоро з'їм та ви можете назавжди попрощатися з життям! Ха-ха-ха!"

їм було моторошно від його слів, і вони не знали що робити ї взагалі. Клоун проходив біля клітки та в нього випадково з кишені випав ключ від клітки, як тільки він пішов з кімнати, то Пан Луп простягнув руку через ґрати, й зміг дістати ключ. Він якнайшвидше відчинив клітку, й вони були на свободі, але вони були у підземеллі, й вони вирішили піти в інші кімнати. Клоун нічого не підозрюючи вийшов з підземелля, і вибрався назовні. У місці він вирішив написати лист меру міста, де було написано: "Доброго дня, Меру! Чи не можете ви наказати своїм мешканцям міста, щоб замість фабрики збудувати новий цирк, але щоб він був точнісінько схожий на колишній, тому що фабрика вже така занедбана! Будь ласка в мене таке прохання до вас, Меру!"

Він надіслав цей лист меру, але не вказав хто автор цього листа, тому що він повинен залишатися анонімним, щоб вони не знали хто це написав. Мер тим часом сидить на стільці відпочиває собі,  нікого не чіпає, аж раптом йому надходить лист, він узяв лист в руки та прочитав його. Він посміявся та написав таку відповідь й відправив йому поштою: "Ха-ха-ха, ти хто такий, друже? Я не збираюся зносити фабрику, вона взагалі не занедбана, мешканці міста нещодавно збудували її, там всі активно працюють, та взагалі чому мені вказує якась невідома особа, що мені робити? Ха-ха-ха, ну ти і смішний!"

Коли це прочитав Клоун він був у люті, але в нього була своя стратегія: мер та мешканці міста самі побачать, що на фабриці ніхто не працює, й фабрика не активна та занедбана, і вони самі не будуть знати куди зникли робітники фабрики. Мер вирішив піти та перевірити, як тяжко працюють робітники фабрики, й він прийшов у фабрику та на його здивування там нікого не було, він не розумів куди зникли робітники та головний власник - Пан Луп, й він вирішив їм зателефонувати, але через те що у підземеллі не було зв'язку, він додзвонитися їм не міг. Мер не розумів куди вони зникли, він обшукав усю фабрику, але так і не знайшов їх. Виходить, що та невідома особа, яка йому написала листа казала правду? Що фабрика занедбана, й не активна, правда йому було цікаві тільки дві речі – по-перше: куди поділися робітники та власник фабрики, а по-друге: чому ця особа йому написала листа? Він не міг це зрозуміти. Засмучений мер пішов і повідомив усім мешканцям міста цю інформацію, і всі були збентежені, що це відбувається таке загадкове? Хм… Ніхто не міг відповісти на це питання… Клоун тим часом був у підземеллі та сидів у себе у офісі, він довго думав, що ж йому робити тепер, й нарешті придумав. Тепер час діяти, він був розлючений на відмову мера на те, щоб він наказав мешканцям міста знову збудувати цирк замість фабрики та знести її, він вийшов на вулицю, й перетворився у звичайну людину це його здібність - перетворення. Він йшов по вулиці, всі його не помічали, але він заманював мешканців міста до себе, щоб привести їх у підземелля й зачинити заживо у клітці їх, як тільки він їх зачиняв, то він помітив, що робітників фабрики та Пан Лупа немає у клітці, він почав шукати свій ключ, але не знайшов, він зрозумів, що вони викрали у нього ключ, але на благо в нього був запасний ключ, й він ключом зачиняв мешканців міста, та він розумів, що робітники фабрики та Пан Луп прямо зараз бродять у його підземеллі. Він розлючений пішов їх шукати, обшукавши все, він так їх і не знайшов. Він довго шукав їх, й помітив відкриті двері, він зайшов у кімнату, а там були робітники та Пан Луп, вони від несподіваності зомліли, і він знову-таки притягнув їх до клітки, і зачинив їх там. Робітники, Пан Луп та мешканці міста сиділи у клітці та думали як вибратися звідси. Тим часом Клоун на вулиці придумав свій підступний план, якщо мер відмовив йому на прохання повернути цирк на місце замість фабрики, то він його налякає, і затягне до підземелля у кімнату, де він атакував хлопців лазерами, але він програв, то у цей раз, він точно переможе та все місто буде під його владою, і вони будуть сидіти у клітці включаючи: робітників фабрики - роботяг, Пан Луп - власник фабрики та головний голова міської ради - мер. Він прийшов до його кабінета, та зайшов у кабінет, та налякав мера, авжеж мер втратив свідомість, й він його затягнув до клітки у підземелля. Коли мер прийшов до тями, він не міг зрозуміти хто це, але Клоун йому сказав: "Ха-ха-ха, Мер жалюгідний, тобі кінець! Навіщо ти зніс цирк? І замість нього збудував якусь фабрику?, я всіх зараз з'їм, у тому числі й тебе! Ха-ха-ха! Ти не куди не втечеш, якщо не будеш ухилятися від моїх ударів лазером! Ха-ха-ха!" Мер злякався його, і не розумів хто він, але він згадав про перший лист, а це виявляється Клоун писав, а ще Клоун відомий, як у міфі, там сказано, що він існує, але є питання кому стало перше відомо про Клоуна? Це ми дізнаємося потім.. Зараз Клоун почав атакувати його лазерами, а Мер мало як ухилявся, він був здивований, й не розумів як він так вміє професійно атакувати лазерами. Клоуна це розлютило, й він почав настільки швидко атакувати його, що він мало як встигав ухилятися від ударів, а Клоун перестав атакувати, він зрозумів, що марно це робить, й він почав сильно скреготати зубами, а потім притиснувши його до стіни, й він підступно подивився на нього, й потім загомонів: "Ну що ти, Мер жалюгідний, все? Не знаєш що тобі робити? Я тебе обов’язково з'їм! Ха-ха-ха"

Мер каже: «Будь ласка, не їж мене, я зроблю все те, що ти скажеш, тільки не їж мене, будь ласка!»

Клоун каже: "Гаразд, я даю тобі другий шанс, знеси цю занедбану фабрику та негайно побудуй знову цирк! Якщо не знесеш, то тобі кінець!"

Він відпустив мера та телепортував його до фабрики, й звільнив мешканців усіх міста включно робітників цієї фабрики та Пан Лупа, щоб мер наказав їм побудувати цирк та знести цю фабрику, й пояснив їм чому так потрібно, вони це зрозуміли. І ось Клоун досягнув свого, він радіє, що вони зносять фабрику та будують новий цирк, але дуже схожий на старий. Він довго чекав - три дні, все-таки знести фабрику та побудувати новий цирк вдалося. Тепер робітники колишньої фабрики залишилися без роботи та сам Пан Луп. Клоун вирішив не саджати їх знову у клітку мешканців міста та мера. Він їх пощадив. Прикро було лише робітникам колишньої фабрики та Пан Лупу за те, що фабрику їх знесли, вони думали, що влаштуються на роботу у цирку, але не було все так просто, як би хотілося. Повернемося до питання хто ж все таки написав про клоуна міф та дізнався вперше за всіх про нього? Знайомтесь, його звати Містер Орест, він був охоронцем цього цирку, але тільки охороняв ночами, просто у нього була нічна зміна. Він помічав, що Клоун після останнього виступу у цирку, дуже дивно себе поводився, він кожний раз кудись ішов кожну ніч, й він вирішив перевірити все-таки куди він прямував, але цей напрямок вів кудись у невідоме йому підземелля, він туди не залазив, а просто спостерігав за його шляхами. Він потім побачив у вікно, що його кусає за руку якась дивна синя істота, й він не розумів що це взагалі за істота, але потім після цього укусу, він почав поводитися себе дуже дивно. І він вирішив написати міф, але не вказав хто цей міф написав, він залишався анонімною особою. Зараз Містер Орест знаходиться у себе вдома, він звільнився від роботи, коли його закрили і оголосили, що нібито там був ремонт, але Містер Орест – охоронець цирку, вже давно знав правду чому його насправді закрили, але потім це дізналися і хлопці, а далі і всі мешканці міста та потім мер взагалі. Містер Орест вирішив влаштуватися на роботу охоронцем цирку знову, тому що у місці не було більше ніякої престижної роботи. Клоун тим часом виступав у цирку та показував витівки та його танці, але там були тільки діти та їхні батьки, але щоправда вони також просто не знали хто він насправді. Клоун все повернув, навіть ту різнокольорову кімнату, куди і впали хлопці дуже давно, з цієї події пройшло аж сім років. Мер тим часом дуже боявся Клоуна, тому що він йому погрожував, що він його з'їсть, але так і його не з'їв, тому що він збудував а точніше повернув на місце колишній цирк. Всі були здивовані від виступів Клоуна, а саме те, як він робив такі складні витівки, але вони не знали правду та хто він насправді…

 Розділ 6: Вірус (укус дивної синьої істоти): ознайомлення про дивну синю істоту. Таємниця Віруса. Початок розкриття другої таємниці.

           Цирк авжеж повернули на місце, його не було на місці аж сім років. Клоун, перетворився на звичайного доброго Клоуна без павучих ніг та також само міг робити незвичайні витівки та танцювати якісь незвичайні танці, показувати фокуси та інші речі, але не всі знали насправді хто він такий та його справжнє обличчя. Містер Орест (охоронець цирку), охороняв цирк вночі, начебто здавалося що все буде добре, але він побачив у вікно Клоуна який розмовляє з дивною синьою істотою, яка його як раз вкусила, а дивна істота виглядала як вовк, але це був не зовсім вовк, а виявилося, що це був гігантський синій перевертень саме він і вкусив клоуна за руку. Містер Орест був у шоці, бо він вперше побачив Синього Перевертня, він зрозумів, що тут справа не чиста, але раптом він заснув на стільці від втоми. Зранку він прокинувся, і побачив як Клоун радісно виступає на сцені цирку, й показує всякі фокуси та витівки. Містер Орест не міг мовчати про те, що він побачив у ночі, тому він вирішив слідкувати за ним. Як наступила ніч, то Клоун знову-таки пішов у різнокольорову кімнату, а Містер Орест (охоронець), слідкував за ним, але Клоун коли хотів телепортуватися, але випадково телепортував до себе Містера Ореста, але Клоун телепортував його до місця, де і була клітка тільки не у саму клітку, а біля клітки, а Клоун телепортував себе до свого офісу. Містер Орест нічого не міг зрозуміти, що за підземелля та що це за клітка і хто там, Містер Орест не міг повірити невже клоун приховує цю таємницю від нього, він був вражений. Робітники Фабрики кричали йому: "тікай звідси негайно! Клоун тебе з'їсть! Стій! Допоможи нам вибратися, будь ласка!"

Містер Орест нічого не розумів, але він вирішив виламати клітку та звільнити їх звідси, він виламав клітку та врятував робітників колишньої фабрики, і звичайно ж Пан Лупа (власника колишньої фабрики), Мера міста та мирних мешканців міста. Вони шукали вихід у підземеллі, а підступний Клоун сидів у себе у офісі, й вирішив піти до клітки та з'їсти там усіх, але там нікого не було та ще там були виламані ґрати та уся клітка взагалі, його це розлютило, він пішов шукати втікачів, а саме того хто виламав ґрати та всю клітку загалом. Тим часом Робітники, Пан Луп, Мешканці Міста, Мер міста, та Охоронець Містер Орест бігали у підземеллі та шукали вихід, але Містер Орест згадав, що звідси вибратися можна тільки за допомогою телепортації, але ще не все втрачено. Їх мучила одна думка, що це за Синій Перевертень, який вкусив Клоуна та що це вірус, і як його вилікувати від віруса, але це дуже важко, тому що Клоун злий та не дозволить їм цього зробити. Клоун розлючений шукає їх та побачив охоронця Містера Ореста, і Клоун не міг повірити невже це зробив саме він, тому що ключ був тільки у Клоуна, а це означає що це Містер Орест виламав ґрати та клітку, й звільнив їх. Клоун раптово накинувся на нього та злякав Містера Ореста, він почав бігти, але Клоун загнав його в глухий кут. У Містера Ореста був електрошокер для оборони, він дістав електрошокер, і направив його до скроні клоуна та сказав Клоуну: "Навіщо ти це зробив? А? Навіщо ти тримаєш цих бідолаг у неволі? Навіщо тобі це потрібно? Негідник! Не рухайся! Інакше тобі кінець!"

Клоун каже: "Ха-ха-ха, хто тут в нас негідник? Ха-ха-ха! І ти думаєш, що мене це зупинить? Якщо так, то ти дуже сильно помиляєшся! Адже я безсмертний! Ха-ха-ха!"

Містер Орест не звертаючи на нього уваги, вистрілив з електрошокера, вона його не вбила, але розряд струму був настільки сильним, що він аж впав на підлогу на декілька хвилин, тому що він відродиться і все пам'ятатиме, в нього була можливість забрати його у лікарню та вилікувати від віруса, щоб він не був агресивний і не викрадав мирних мешканців міста, він так і зробив. Коли він прибув у лікарню Клоун прийшов до тями, але вже був під крапельницею, Містер Орест пояснив лікарю хто це, він йому сказав що це дуже небезпечний вірус і якщо їм заразитися, то ти можеш стати шаленим, неврівноваженим, мутувати і навіть отримати якісь нові здібності, але це дуже небезпечно! Але щоправда якщо вчасно не вилікувати, Клоун хоч вже і заразився, але ще є шанс врятувати йому життя, тому що він безсмертний, але якщо вилікувати його від цього вірусу, то він втратить свої здібності та в нього не буде більше агресії та він не буде викрадати мешканців міста, але в нього залишиться мутація, але він буде добрим і використовуватиме її лише за призначенням. Містер Орест погодився на все й пішов додому. Зранку Містер Орест всім оголосив, що Клоун захворів, й він поїхав у лікарню лікуватися, а всі мешканці міста звичайно ж повірили в це, але вони не знали правду. Клоун тим часом був у лікарні та не міг нічого зробити та протистояти лікарю. У місті все було гарно, всіх звільнили від клітки, вони знайшли все-таки вихід з Містером Орестом і за ніч та вибралися звідси. Як тільки лікування закінчилося, Містер Орест приїхав до Клоуна, й тепер з Клоуном було все добре та він був без здібностей та без павучих ніг, і не був вже агресивним та майже забув про підземелля, й він пішов до цирку виступати на сцені та веселити всіх, хто прийшов подивитися на його виступ.

Містер Орест радів тепер що Клоун більше не злочин, але він знав, що приховується за його темним минулим.

            Розділ 7: Кінець другої таємниці. Зустріч з Перевертнем. Початок розкриття третьої таємниці.

               У місті було все добре, всі радіють що Клоун більше не злочин, а справжній звичайний та головне - веселий Клоун. Містер Орест далі працював на своїй роботі, й вже нічого не підозрював, але він бачив у вікно Перевертня, він знав що він вкусив Клоуна та лікарі ледве як його вилікували та врятували йому життя, але Синій Перевертень грізно подивився на Містера Ореста та йому сказав: "Тобі кінець! Клоуна я ще раз заражу та тебе потім! Ха-ха-ха!"

Містер Орест злякався його, але розумів що потрібно ставити на цьому величезну крапку з перевертнем та зробити так, щоб вірусом ніхто не заразився. Зранку він розповів це Клоуну, та раптово Перевертень завітав до них у цирк та сказав: "Зараз я посмакую вас на смак за руку, мммм солоденьких! Ха-ха-ха!"

І він розпочав нападати на них, але вони ледве як не спіймалися на його зуби, його це сильніше розлютило, й він міг теж телепортуватися, він їх телепортував до себе у ліс за містом та раптово і швидко вкусив Клоуна за руку. Він став знову Гігантським Клоуном Павуком, але чомусь вже добрим та був проти перевертня. Вони почали битву Перевертень кусав їх, але Клоун був вище за нього – 2 метри на зріст! Клоун Павук взяв його за шию, й викинув його подалі від нього. Синій Перевертень швидко прибіг до них, але Гігантський Клоун Павук атакував його своїми лазерами з очей, а Містер Орест дивився все на це здивованими очами з елекрошокером в руках. Синій Перевертень загомонів: "Ви думаєте що мене переможете? Ніяк ні!" Перевертень почав звати свою маленьку охорону - маленьких перевертнів, а Клоун позвав свою охорону маленьких павучків, й вони почали другу битву з перевертнем. Маленькі Перевертні - охорона синього перевертня, почали також битву з маленькими павучками - охороною Клоуна. Це була дуже тяжка битва, але Клоун та Містер Орест перемогли Перевертня. Залишилося виграти фінальну третю битву, але перевертень вже був майже переможений. Почалася Фінальна Третя Битва!

Клоун з його охороною розчавили охорону Синього Перевертня - маленьких перевертнів. Перевертень був у безвихідній ситуації, йому довелося програти тому що він був оточений та відступити звідти. Клоун з усієї сили взяв перевертня за шкіру та викинув його у далекий ліс та Клоуна і Містера Ореста телепортувало до міста. Всі мешканці міста, бачили як він виграв та вручили йому медаль за відвагу Містеру Оресту та Клоуну, а Клоуна тепер була тільки одна здібність -  перетворюватися на звичайного Клоуна замість Клоуна з павучими ногами, але він вже добрий, й нікого не викрадав з місця взагалі.

Розділ 8: Кінець історії. Завершення третьої таємниці.

        У місті все тепер добре, всі разом гуляють ходять у цирк дивляться на виступи Клоуна нема більше ніяких темних таємниць, всі тепер живуть у гармонії та нема більше віруса і перевертня, у місті не було більше ніяких страшних та загадкових подій, були тільки радісні, підземелля більше не було його просто засипало землею назавжди та всі жили завжди у гармонії та щасті, але це тільки поки що…

           2 частина: "Повернення Перевертня"     

Розділ 9: Помста Перевертня                                    

Після того, як Клоуна вилікували, а Перевертня перемогли, у місті настало тривале затишшя. Люди раділи, гуляли по вулиці та заходили у цирк і ніхто більше не боявся таємниць минулого. Проте десь далеко в лісі, куди Клоун викинув Синього Перевертня, зло не зникло. Перевертень вижив, і його злість лише зростала. Він затаївся у глибинах лісу, плануючи помститися Клоуну та мешканцям міста. Синій перевертень облизував свої рани після поразки від Клоуна та Містера Ореста. Найбільше його лякала втрата сили — його вірус, який він колись вважав невиліковним, тепер був подоланий. Клоун більше не був його жертвою, і це злило перевертня аж до сказу. Він розумів, що не може діяти самотужки. Щоб помститися і заразити більше людей, йому потрібно було створити армію. На щастя, він знав, де її знайти — у далекій зоні племені перевертнів, якими керував їхній могутній ватажок: Атромітос, відомий своєю жорстокістю та безстрашністю.

Синій перевертень рушив у глибину лісу, до місця, де жило їхнє плем'я. Після багатьох днів пошуків, він нарешті дістався великого поселення, прихованого від очей простих людей. Пройшовши через селище, він попрямував до центрального шатра, де на високому троні сидів Атромітос, великий сірий перевертень із короною на голові.

Як тільки Синій перевертень увійшов до намету, він опустився на коліна, згідно з правилами племені. Атромітос мовчки спостерігав за ним, але його очі палахкотіли інтересом. Затамувавши подих, Синій перевертень заговорив:

— Мій володарю, я повернувся, щоб попросити допомоги. Мій план помсти був остаточно зруйнований!, а вірус, яким я заражав інших, більше не діє на моїх ворогів. Проте це ще не кінець. Я знайшов місто, де живе Клоун, який став причиною моєї поразки. Він не тільки знищив мене, але й знищив мою охорону, а також вилікувався від мого вірусу. Я прийшов просити у вас допомоги — ми можемо повернути собі силу і помститися не тільки Клоуну, а й заразити все місто! Але для цього мені потрібна ваша армія.

Атромітос слухав, не промовляючи ані слова. Він зійшов зі свого трону й наблизився до Синього перевертня, дивлячись на нього зверху вниз.

— Ти хочеш, щоб я відправив своїх воїнів на битву з клоуном? — запитав він, загрозливо посміхаючись. — Це велике прохання, але що я отримаю в обмін? (грізно дивиться)

— Ти отримаєш владу над містом, — сказав Синій перевертень. — Місто стане вашим, усі люди будуть вашими рабами та поклонятися вам, а ми зможемо поширити вірус. Це буде початок нашої епохи!

Атромітос ще трохи подумав, розглядаючи Синього перевертня, наче вирішуючи, чи вартий він уваги. Але ідея влади над новою територією і можливість створити нову імперію перевертнів змусили його погодиться.

— Добре, — сказав Атромітос. — Ми підемо за тобою. Але пам'ятай, якщо ти знову зазнаєш поразки,

то ми змушені будемо замкнути тебе в клітці і катувати! і більше ніколи тебе не випускати звідти! І ти будеш відомим як невдаха!

Синій перевертень відчув, як страх і захват змішалися в його душі. Його план почав здійснюватися. Вони зібрали армію з найсильніших перевертнів племені, і Атромітос сам очолив її. Їхня мета була очевидною — знищити Клоуна, захопити місто і поширити вірус серед його мешканців.                                        Атромітос наказав знищити місто і людей принести йому в рабство, а Клоуна та Містера Ореста – вбити! Армія перевертнів послухалася його і попрямувала до міста маршрутом синього перевертня.                                                                                             Розділ 10: Напад на Місто

На темному горизонті, де ніч зливалася з лісом, армія перевертнів безшумно прокладала свій шлях до міста. Синій перевертень, що ледве оправився після поразки, стояв поряд з Атромітосом, могутнім ватажком їхнього племені. Він знав, що для реалізації свого плану йому потрібна була стратегія.

— Коли ми наблизимося до міста, — почав Атромітос, — я дам сигнал. Тоді ви всі почнете вити. Це дезорієнтує мешканців і запустить паніку.

Синій перевертень кивнув, відчуваючи піднесення. Його план, що здавався неможливим, нарешті міг стати реальністю. Вони швидко підготувалися, і як тільки армія перевертнів досягла околиць міста, з рота Атромітоса прорвався гучний звук.

Виття, що розляглося по околицях, дійсно сполошило мешканців. Люди не могли зрозуміти, звідки воно лунало, навіть мер міста, почувши це, вирішив перевірити ситуацію.

— Це дуже не добре, — прошепотів мер, почувши знову це жахливе виття. — Нам потрібно терміново евакуювати людей у укриття, поки не пізно!

Атромітос, бачачи, як усі в місті панікують, віддав наказ перевертням напасти. Вони з усіх сил кинулися на мешканців, кидаючи їх на землю та гризучи їх за руку, заражаючи вірусом, який перетворював людей на нових рабів та заражав сказом і вони мутували у справжніх монстрів. Інша частина армії зайнялася будівництвом бази на околиці міста, щоб утримувати захоплених мешканців.

Багато людей встигли дістатися укриття, але деяким нажаль не пощастило. Вони були захоплені перевертнями та потягнуті до бази. Серед тих, хто залишився на волі, були Клоун і Містер Орест, які вже знали, що відбувається у місті.

— Нам потрібно діяти, — сказав Містер Орест, хапаючи електрошокер з поліцейської дільниці. — Я буду тримати їх на відстані, поки ти захищатимеш лікарню!

Клоун вирішив зайняти позицію на даху лікарні, звідки він міг обстрілювати перевертнів своїми лазерами з очей. Тим часом Містер Орест зайняв свою позицію на даху поліцейської дільниці.

Ситуація ставала тільки гіршою з кожним разом. З величезної армії перевертнів у 500 одиниць, лише двоє героїв опинилися між ними та беззахисними містянами.

— Вони прориваються! — закричав Клоун по рації, намагаючись заспокоїти себе. — Я не впевнений, чи зможемо ми їх зупинити!

— Тримайся, — відповів Містер Орест, намагаючись тримати емоції під контролем. — Нам потрібно дочекатися, поки Доктор Міргас зможе виготовити протиотруту. Тільки тоді ми зможемо врятувати усіх людей.

Але питання досі залишалося: де взяти протиотруту?

Тим часом мер, хвилюючись тримав в руках телефон, зателефонував Доктору Міргасу.

— Привіт, це мер міста. Де ти зараз?

— Я у лікарні, — відповів лікар. — Я знаю, що на нас напали перевертні. Я вже бачу, як Клоун захищає мою лікарню. Але у мене нажаль закінчилася протиотрута...

— Що?! Ти зараз серйозно?! Коли ти зможеш виготовити нову? — спитав мер, явно відчуваючи паніку.

— Знадобиться два дні, щоб приготувати нову, — відповів Міргас. — Але я не знаю, чи витримає Клоун стільки часу.

— Зрозумів, — закінчив мер, скинувши слухавку.

Невдовзі він зателефонував Клоуну.

— Клоуне, тобі потрібно буде обороняти лікарню ще два дні. Міргас виготовляє протиотруту, але це займе час!

— Я зрозумів, — відповів Клоун, дивлячись, як перевертні продовжують штурмувати лікарню. — Я постараюся триматися!

Зі словами надії мер підійшов до укриття, намагаючись організувати людей і закликати до відваги. Він знав, що необхідно було підготуватися до найгіршого, але нічого не міг зробити.

А тим часом перевертні, які захопили місто, планували свою наступну атаку. Вони рухалися до цирку, готуючись до фінального штурму. О ні! А як же мер у нього ж біля цирку знаходиться будівля, де він зараз, і найголовніше там невинні люди, в його укритті! Зараз ми це з вами і дізнаємось.                                                                                                                   Розділ 11: Оборона цирку                                                                                                        Клоун і Містер Орест, сповнені рішучості, були змушені перебратися до центру міста. Армія перевертнів вже прорвалася до самого серця міста, і єдиний захист тепер покладений на них двох. Клоун зайняв позицію на даху цирку, готовий до бою, а Містер Орест піднявся на дах будівлі мера, звідки координував подальші дії. Водночас мер та мешканці, які ховалися в укритті у будівлі мера, були змушені покинути його через прорив перевертнів. Вони знайшли тимчасовий притулок у підземному метро.

Доктор Міргас, що залишився у лікарні, був оточений перевертнями, продовжував працювати над протиотрутою. Він знав, що час працював проти нього, але віра в перемогу ніяк не покидала його. Водночас місто переживало найскладніший момент, коли здавалось, що поразки не уникнути.

І тут у небі з’явився гвинтокрил, і звук його пропелерів прорізав повітря. Це був військовий спецназ. Гвинтокрил приземлився біля входу в підземне метро, і з нього вибрався молодий чоловік у камуфляжі зі снайперською гвинтівкою в руках. Він підійшов до мешканців і голосно їх закликав:

— Шановні мешканці міста!  Всім терміново піднятися і пройти до мого гвинтокрила! Нас відправили для вашої евакуації. Перевертні вже тут, у нас немає часу!

Мер, разом із людьми, швидко вибрався з метро, почавши сідати у гвинтокрил. У цей момент Клоун і Містер Орест спустилися до землі, щоб зустрітися з прибулим спецназом.

— Я — Ярослав, служу у спецназі поліції. Але можете мене називати Пан Ярослав. Мене відправили евакуювати вас і ваших людей, — представився він, потискаючи руки обом героям. — Ви просто неймовірні! Ви знищили понад двісті перевертнів! Але зараз ми повинні швидко залишати місто. Їх тут залишилося аж триста!

— Стривайте, Пане Ярославе, — втрутився Містер Орест. — Ми не можемо піти. Доктор Міргас залишається в лікарні, яка оточена перевертнями, але він працює над протиотрутою. Якщо ми не дамо йому два дні, то місто буде назавжди втрачено!

— Він наш єдиний шанс, — додав Клоун. — Ми не можемо залишити його тут самого!

Ярослав на мить замислився, але його обличчя залишилося рішучим та незворушним.

— Я розумію. Ми не залишимо нікого позаду. Наша команда спецназу тримає під контролем більшу частину міста та саме околиці міста, і ми вже направляємо бійців до лікарні. Ми забезпечимо захист Міргаса і дамо йому час на завершення роботи, — впевнено заявив він.

Наша армія спецназу вже негайно вирушили до лікарні! Казав він. Тим часом він супроводжував мешканців і мера у гвинтокрил.

— Ми відправляємо евакуйованих людей у сусіднє місто, — каже Ярослав. — Там у нас є захищена база, де вони будуть у повній безпеці.

— Ми не залишимо місто, поки Міргас не виготовить протиотруту, — відповів Клоун. — Ми залишимося тут і допоможемо тримати оборону! - додав Містер Орест.

— Добре, — погодився Ярослав, не вагаючись. — Не забувайте що, ми повинні діяти швидко. Гвинтокрил забере цивільних, а ви залишаєтеся тут і допомагаєте нам. Ми зробимо все можливе, щоб знищити перевертнів та звільнити місто. Містер Орест каже: Але щоправда нам ще доведеться влаштувати битву з головним ватажком перевертнів, він дуже високий і навіть вищий за Клоуна, хоча Клоун 2 метри на зріст, а ватажок аж 3 метри! Як стовп! Але нічого. ми точно переможемо їх! Обов'язково!

Із цими словами, гвинтокрил піднявся в небо, несучи мешканців і мера до безпечної зони. Клоун, Містер Орест і Ярослав залишилися на землі, готуючись до фінального бою. Перевертні були вже близько, але оборонці були сповнені рішучості не допустити їхнього прориву.

Місто тремтіло, готуючись до фінального штурму перевертнів. А Клоун, Містер Орест та Пан Ярослав були вже напоготові...                                                                                                                                             Розділ 12: Нічний Штурм Лікарні

Темрява огорнула все місто, а перевертні знову почали збиратися навколо лікарні. Клоун, стоячи на даху лікарні, прислухався до кожного руху і вигуку перевертнів, він був готовий до бою. Його очі світилися червоним, коли він направляв лазери на ворогів, перетворюючи їх на попіл. Містер Орест зайняв позицію на даху поліцейської дільниці, тримаючи в руках електрошокер, готовий відбити будь-яку атаку. Пан Ярослав, на даху школи, в ролі снайпера він прицілювався з снайперської гвинтівки і вбивав перевертнів, що наближалися до околиць міста.

Перевертні розпочали масовий штурм лікарні. Їхнє виття та стукіт лап по землі оглушували, але Клоун тримався довго та міцно. Він випустив потужний лазерний промінь, спалюючи ворогів, які спробували прорватися через захисні барикади. Містер Орест, уважно спостерігаючи з поліцейської дільниці, розряджав електрошокер у групи перевертнів, паралізуючи їх, а потім добиваючи до кінця. Ярослав був непомітним, знищуючи найнебезпечніших перевертнів пострілами в голову, тим самим вбиваючи їх.

Ніч була надзвичайно небезпечною. Перевертні були безжальними, і їхня кількість здавалася нескінченною. Кожен напад здавався останнім, але захисники продовжували триматися. Вони знали, що Доктор Міргас працює над протиотрутою і їм потрібно лише протриматися до самого ранку.

З кожною годиною ситуація ставала напруженішою. Перевертні вперто продовжували свій штурм, але завдяки діям трьох захисників лікарня вистояла. До світанку залишалися зовсім лічені хвилини, коли нарешті перевертні почали відступати. Їхній натиск слабшав, а з першими променями сонця, коли ніч змінювалася ранком, з'явилася надія. Доктор Міргас вийшов на дах лікарні з великою банкою у руках.

— Протиотрута готова! — вигукнув він. — Нам залишилося лише її застосувати!

Клоун, Містер Орест і Пан Ярослав полегшено видихнули. Ніч була жахливою, але вони на щастя вистояли.                                                                                                                                         Розділ 13: Бій з Ватажком

З першими променями сонця місто було ще в облозі, але більшість перевертнів була знищена ще протягом ночі. Протиотрута була готова, але попереду залишався найважливіший етап — бій із ватажком перевертнів, Атромітосом, та визволення мешканців, які були захоплені і заражені вірусом.

Клоун, Містер Орест та Пан Ярослав нарешті вирушили до бази перевертнів. Їхня ціль була очевидною: знищити перевертнів, що залишилися, включно з ватажком Атромітосом, а вже потім вилікувати мешканців міста. База перевертнів розташовувалася на околиці міста, й вони знали, що цей шлях буде останнім етапом на шляху до визволення міста.

Коли герої наблизилися до бази, перевертні почали атакувати з усіх боків. Клоун знову піднявся на дах лікарні та випустив потужний промінь лазера зі своїх очей, перетворюючи перевертнів на попіл. Містер Орест, як і раніше, був на даху поліцейської дільниці, використовуючи електрошокер для паралізації ворогів, після чого вони миттєво гинули. Ярослав, з даха школи на околицях міста, майстерно прицілювався з гвинтівки, знищуючи перевертнів єдиним пострілом.

— Ми майже їх знищили, але Атромітос досі на свободі, — сказав Ярослав по рації.

В цей момент над горизонтом з’явився величезний тіньовий силует, немов стовп. Це був Атромітос — триметровий ватажок перевертнів, могутній і грізний. Його виття рознеслося по околицях містах, так що наші герої мало не оглухли!

— Час битися з ним! — вигукнув Містер Орест, заряджаючи електрошокер до повної потужності.

Бій був жорстоким. Атромітос був набагато сильніший за інших перевертнів. Він стрибав із даху на дах, намагаючись дістатися до Клоуна. Однак Клоун влучними лазерними пострілами стримував його атаки. Містер Орест зблизька паралізував його на декілька секунд, що дозволило Ярославу вистрілити йому прямо в серце, але цього було недостатньо.

— Він майже не вразливий! — вигукнув Клоун. — Нам потрібно знайти його слабке місце!

Після кількох хвилин напруженого бою, вони помітили, що Атромітос реагує на лазери Клоуна, які торкалися його очей.

— Стріляй йому в очі! Це його слабкість! — закричав Містер Орест.

Клоун влучив лазером просто в око Атромітоса, і перевертень загорівся, тим самим почавши перетворюватися на попіл. Його жахливий крик рознісся над містом, і в останній момент він спробував стрибнути на Клоуна, але впав на землю, розсипавшись на попіл.

З перемогою над ватажком, перевертні почали втікати у ліс, однак Пан Ярослав встиг ліквідувати перевертнів, що залишилися. Вони знищили абсолютно всіх ворогів. Нарешті, Клоун, Містер Орест і Пан Ярослав могли зітхнути з полегшенням. Настав час вилікувати мешканців міста.

— Місто врятовано, — сказав Ярослав. — Тепер давайте віддамо мешканцям раз і назавжди їхнє життя назад. Вони вкололи в них протиотруту і вони знову стали спокійними. А інші жителі міста з мером на гвинтокрилі прибили до міста і раділи за них. Правда в місті було все розгромлено і потрібно було відбудувати місто, але головне, що ніхто не постраждав...

                             Розділ 14: Кінець довгоочікуваної історії                    

У місті знову було все гаразд, як і раніше! Місто легко відбудували за пару днів. Всі гуляли і насолоджувалися вдень, а Клоуна, Містера Ореста і Пана Ярослава, запам'ятали раз і назавжди героями і їх навіть нагородив сам мер міста за відважність і порятунок міста... А жалюгідні перевертні були вбиті разом з Атромітосом і більше не становили жодної загрози місту, всі мешканці міста були шоковані, тим що лише троє людей - врятували місто від зла... Кінець.                                                                                                                   3 частина: "Місто і Фабрика: Новий Початок"                                                                                                                                                         Розділ 15: Безробіття у місті

Після відновлення міста та повернення Клоуна і Містера Ореста до звичного життя, місто, що колись процвітало, опинилося на межі економічної кризи. Пан Луп, колишній власник фабрики, був засмучений, оскільки залишився без роботи. Хоча цирк приваблював відвідувачів і приносив великий прибуток Клоуну, але Містеру Оресту його робота приносила лише невелику зарплату. Проте він не скаржився на це, а навпаки намагався заощаджувати гроші і жив відносно непогано. Але багато мешканців міста залишилися без роботи, і Пан Луп не був винятком. Він жив у гуртожитку з іншими колишніми робітниками фабрики, які також втратили джерело доходу.

В одному з холодних вечорів Пан Луп вирішив зібрати всіх колишніх працівників фабрики у своїй власній майстерні, де раніше зберігав свої інструменти і просто працював, щоб обговорити можливі шляхи повернення їхніх робочих місць. Під час зустрічі розмова була дуже напруженою. Вони обговорювали, як змінилася ситуація в місті, і як з новим цирком, де працює той відомий Клоун, мешканці залишилися без роботи. Багато з них були розчаровані і зневірені, але Пан Луп намагався підтримати дух команди.

"Ми не можемо залишити це просто так, – сказав Пан Луп, підводячи всіх до дії. – Фабрика була серцем нашого міста! Ми повинні звернутися до мера з вимогою про її відновлення."

Обговоривши план, вони вирішили, що їм варто піти до будівлі мера, щоб висловити свої вимоги. З тривогою в серцях вони вийшли на холодну вулицю та попрямували до будівлі мера, сповнені надії на краще.

Розділ 16: Невдала спроба

Пан Луп і робітники зайшли до кабінету мера, сповнені рішучості. Вони почали пред'являти свої вимоги меру, наголошуючи на важливості фабрики для економіки міста та велику користь її для міста. Вони його переконували в тому, що фабрика точно буде корисною для міста.

Але мер, усвідомлюючи їхній стан, зітхнув глибоко та з сумом відповів:

"На жаль, останні гроші, які ми мали, а саме два мільйони, були витрачені на відновлення міста після вторгнення перевертнів. Щоб побудувати нову фабрику, потрібно хоча б мільйон. Але повірте мені, я не можу нічого з цим вдіяти..."

Це шокувало Пан Лупа і його колег. Вони повернулися до майстерні зневірені. їхні надії були марними, але замість того, щоб здаватися, Пан Луп разом з колегами вирішив, що потрібно знайти спосіб самостійно заробити необхідну суму.

"Ми не можемо залишити це просто так, – сказав він, спираючись на стіл. – Нам потрібно вийти за межі звичного. Якщо місто залишиться без роботи, нам варто відшукати нові можливості заробітку грошей" - заявив він.

Згодом група вирішила, що їм потрібно знайти мільйон, щоб побудувати нову фабрику. Вони почали розглядати всі можливі варіанти: від роботи до пошуку таємних скарбів, про які ходили легенди. Обговорюючи різні стратегії, вони вирішили, що найкращим рішенням буде відправитися у ліс, де, за чутками, могли ховатися стародавні скарби, які закопав ще Атромітос, який був ватажком перевертнів, але він загинув під час нещодавньої оборони міста. Цей скарб, за чутками, він закопав ще задовго до вторгнення у місто, він залишив скарби за легендою для своїх нащадків перевертнів. Він закопав їх у своїй базі, де жило його плем'я, але воно вже повністю загинуло, так що тепер можна відправитися у ліс а саме до його бази, де і знаходиться цей скарб...                                                      Розділ 17: Пошуки скарбів

Пан Луп і його команда вирушили в ліс, повні надії і рішучості. Вони запакували всі необхідні інструменти: лопати, ліхтарі та земляний бур, які мали стати корисні в пригоді для розкопок та вони поклали їх у вантажний фургон у фурі. Вони сіли у свою стару фуру та попрямували вглиб темного лісу. Дорога була нерівною, і з кожним кілометром серце кожного з них билося все швидше від несподіваності.

Ліс був густим і таємничим, і вечірнє сонце вже почало ховатися за горизонтом. Коли вони нарешті приїхали на місце, що було вказане на старих картах по легенді. Іхнє серце забилося ще швидше. Перед ними лежала стара база перевертнів — зруйновані стіни, зарослі бур’яном, і потемнілі сліди від давніх боїв.

Але радість швидко змінилася на тривогу, коли вони помітили, що базу охороняють три величезних сірі перевертні. Їхні очі світилися в темряві, і в їхніх поглядах відчувалася жорстокість. Це були залишки армії ватажка - загиблого Атромітоса, які продовжували захищати його дорогоцінні скарби.

"Ми не зможемо просто так увірватися всередину," — сказав Пан Луп, спостерігаючи за перевертнями. "Нам потрібно придумати, як їх виманити."

Робітники почали обговорювати свої плани. Робітники почали обговорювати свої плани. "Можливо, якщо ми використаємо їжу, це може спрацювати," — запропонував один з них, поглядаючи на перевертнів. "Але де нам взяти м'ясо в такій ситуації?"

Пан Луп замислився. "У нас є стара холодильна камера в фурі. Я залишив там залишки м'яса з нашої останньої їжі, коли ми готували її на пікнік. Це може спрацювати!"

Вони швидко переглянули зміст фури і знайшли кілька шматків м'яса, які на щастя ще не зіпсувалися. "Це саме те, що нам потрібно," — сказав Пан Луп, задоволений знахідкою. "Давайте покладемо м’ясо у ту частину лісу, де перевертні нас не побачать, а потім сховаємося і будемо чекати, поки вони відволічуться та прийдуть на місце запаху м'яса."

Команда зібралася разом, плануючи свій наступний крок. Вони обережно вийшли з фури і прокралися в бік, де росли густі кущі. Як тільки вони побачили перевертнів на відстані, вони поклали м'ясо на землю і негайно сховалися в зарослях, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Перевертні, відчувши запах м'яса, почали повільно наближатися до місця запаху. Один з них, найбільший і найстрашніший, прокрадався попереду, обнюхуючи повітря. Серце кожного з робітників відчутно билося , коли вони спостерігали, як перевертні, дивляться на м'ясо з апетитом та відволіклися від охорони бази.

"Тримайтеся! Як тільки один з них підійде близько, ми повинні почати бурити!" — прошепотів Пан Луп, тим часом його очі світилися рішучістю.

Коли перевертні нарешті дісталися до м'яса, вони почали жадібно його поїдати. Цей момент був критично важливим. Пан Луп і його команда, у яких переповнювали емоції, намагалися бути обережними. Один за іншим, перевертні почали відвертатися від бази, поїдаючи у свою здобич.

"Швидше!" — прошепотів один з робітників, коли перший перевертень відвернувся на достатню відстань. Вони схопилися за земляний бур і почали бурити в землі, де, за легендою, мав бути захований скарб Атромітоса.

Процес розкопок тривав. Вони могли почути звуки перевертнів, які гризли м'ясо, але напруга зростала. Кожна секунда була на рахунку, адже якщо перевертні зрозуміють, що їх обдурили, ситуація може стати небезпечною.

"Я вірю, що ми знайдемо його!" — крикнув Пан Луп, коли бур почав

поглиблюватися в землю. "Це наш шанс!" - вигукнув він.

Коли вони продовжували копати, раптом бур натрапив на щось тверде. Всі замерли. "Що це таке?" — запитав один із робітників, нахиляючись ближче.

Пан Луп обережно очистив землю навколо предмета, і їхні очі заблищали, коли вони побачили стародавній скарб — скриня, де лежали золоті монети, які були рідкісними і могли бути продані як раз за мільйон, адже вони виготовлені із найчистішого золота! Вони не могли повірити своїм очам Часу було мало, тому вони акуратно взяли скарб і тихо попрямували до фури.

Але радість тривала недовго. Один із перевертнів, завершивши поїдати свою їжу, помітив, що його побратими віддалилися від бази. "Швидше! Повертаємося!" — закричав він, і всі троє перевертнів повернулися до бази. Тим часом Пан Луп разом з колегами встигають сісти у фуру. Робітники кинули свої інструменти на заднє сидіння, і вони всі разом завантажили скриню в багажне відділення. Фура загарчала, коли двигун завівся. Але як тільки вони почали рух, один з перевертнів почав підозріло наближатися до того місця, де вони копали. Він зупинився і понюхав повітря. Потім, наче усвідомивши, що сталося, ревнув, та так що вони мало не оглухнули! Викликаючи лють у своїх побратимів. Всі троє перевертнів повернулися і почали гнатися за фурою. Їм вдалося оточити фуру з усіх боків і троє перевертнів закричали: "Ану негайно поверніть наш скарб, поки ми вас не розірвали на шматки!" - після цієї промови, вони грізно подивилися на них, щоб викликати в них страх. Вони були звичайно ж налякані, але і водночас не знали що робити, але Пан Луп виявився кмітливим у команді та відповів перевертням: "О дивись! Там ваші вороги йдуть!" — крикнув Пан Луп, показуючи в сторону густого лісу. Перевертні, піддавшись інстинкту захисників свого скарбу, повернулися в напрямку, куди вказав Пан Луп, на мить зупинившись.

Цей короткий момент був вирішальним. "Тисни на газ!" — закричав Один із робітників водієві. Фура рвонула вперед, залишивши перевертнів позаду, які все ще оглядали ліс. Вони швидко усвідомили, що їх обдурили, і з люттю знову ринулися за фурою. Але цього разу відстань була занадто великою, і фура набирала з кожним разом все більшу швидкість.

"Ми не можемо їх перевершити силою, але хитрістю — так!" — сказав Пан Луп, коли вони продовжували мчати лісовою дорогою. Перевертні ревли позаду, але фура з кожною хвилиною віддалялася від них.

"Ми це зробили!" — вигукнув один із робітників, коли вони відірвалися подалі від перевертнів. "Скарб наш!" - вигукнув Пан Луп.                                                                                         Розділ 18: Загублені в темряві

У лісі панувала глибока ніч. Фура мчала вперед, освітлюючи темряву вузькими променями фар, які освітлювали лише невелику частину дороги. Їхнє серце вже починало заспокоюватися після втечі від перевертнів, але раптом команда зрозуміла, що попереду чекає нова ще серйозніша проблема.

"Ми в лісі вже кілька годин, а здається, що дороги стають тільки гіршими," — сказав один з робітників, нервово переглядаючи карту, яку вони взяли. "Я не бачу на ній жодних знайомих позначок."

Пан Луп вихопив карту з його рук і оглянув її уважніше. Карта була старою, з потертими краями і майже невидимими позначками. Вони зрозуміли, що ця карта не показувала сучасних доріг, і вона взагалі не вела до їхнього міста.

"Лихо! А це проблема..." — прошепотів Пан Луп. "Ми не знаємо точної дороги додому."

Паніка почала зростати серед робітників. "Що нам тепер робити? Ми загубилися в цьому лісі!"

"Це ще не все," — сказав водій, звертаючи увагу на панель приладів. "Бензину майже не залишилося. Якщо ми не знайдемо шлях до заправки, ми залишимося тут без палива."

Тривога охопила всіх, крім Пана Лупа, який залишався спокійним. Він відчував, що паніка тільки погіршить ситуацію. "Ми повинні заспокоїтися і подумати логічно. Можливо, є інші шляхи з цього лісу."

Один із робітників помітив якусь річку вдалині та стару хатину, але їх цікавила річка. Біля річки сидів і рибалив старий дід, у костюмі для рибальства, з вудкою в руках. Цей дідусь був із білою бородою.

Це була їхня єдина надія. Вони залишили фуру серед лісової дороги і рушили до річки, де сидів дід, сповнені надії, що він може вивести їх із цього лісу. Темрява, яка панувала навколо, лише посилювала напругу. Шелест листя під ногами робив їхні кроки гучними, хоча вони намагалися рухатися обережно.

"Хто б міг рибалити в такий час?" — прошепотів один з робітників, але Пан Луп зберігав спокій, тримаючи план дій у своїй голові.

Коли вони підійшли ближче, дід підняв голову і подивився на них своїми блідо-блакитними очима. Вигляд він мав не зловісний, але дивний, як для людини, що сидить на березі річки вночі.

"Добрий вечір," — сказав Пан Луп, намагаючись звучати впевнено, хоча тривога відчувалася у його голосі. "Ми загубилися в лісі. Чи не могли б ви допомогти нам знайти дорогу до міста?"

Дід мовчки піднявся, вийнявши вудку з води, і повільно підійшов до них. Його постать здавалася неприродно високою, а в бороді виблискувала роса. Він мовчав кілька секунд, а потім заговорив:

"Місто дуже далеко. Але я знаю шлях." Його голос був глибоким і трохи хриплим, ніби він давно не говорив. "Я покажу вам дорогу, але є одна умова."

Пан Луп і робітники напружилися, підозрюючи, що є якась пастка. "Яка умова?" — обережно запитав Пан Луп.

"Я проведу вас до виходу з лісу, але навзамін ви повинні віддати мені один предмет, який ви знайшли." Він кинув погляд на їхні сумки, де вони несли скарби.

Команда переглянулася. Вони не хотіли втрачати жодної частини знайденого скарбу, але ситуація ставала критичною. "Що ж, що саме ти хочеш?" — з підозрою запитав Пан Луп.

Дід подивився на них пильним поглядом і вказав на стародавній амулет, який один із робітників витягнув зі скарбу. Це був амулет, прикрашений дивними символами і викарбуваною фігурою перевертня.

"Цей амулет... віддайте його мені, і я проведу вас до виходу."

Робітники нервово переглянулися, не розуміючи, чому цей амулет був таким важливим для старого діда. Але Пан Луп відчував, що у нього немає іншого вибору. "Гаразд," — сказав він, передаючи амулет дідові.

Дідусь взяв амулет і сховав його у свою кишеню. Потім він підняв руку, вказуючи у темряву лісу.

"Йдіть за мною."

Дід повільно почав крокувати вздовж берега річки, і команда пішла за ним. Ліс здавалося зловісним, кожен крок лунав як відлуння, але їхня надія на порятунок була тепер пов’язана з цим загадковим старцем. Проте Пан Луп зупинився та запитав:

"А що нам робити з нашою фурою? Хоч у неї і залишилося мало пального, але все ж ми не можемо залишити її тут! Адже там зберігаються наші інструменти та решта скарбу!"

Дід мовчки спостерігав за їхніми діями, а потім повільно кивнув головою. "Добре. Але пам'ятайте, цей шлях буде небезпечним. І час грає проти вас. Якщо ви зволікатимете, можете втратити все."

Пан Луп твердо стиснув руки. Він розумів, що це був їхній останній шанс. Тепер усе залежало від того, наскільки вони готові боротися за свою свободу і за свої скарби.

"Забираємо скарби та інструменти з собою," — твердо сказав він. "Ми не можемо залишити все це просто так."

Робітники швидко дістали мішки з багажного відділення фури і почали акуратно складати туди знайдені скарби — золоті монети, артефакти, а також необхідні інструменти, які вони використовували під час розкопок. Кожен старанно збирав речі, намагаючись зберегти якомога більше.

"Все готово," — сказав один з робітників, затягуючи мотузку на мішку.

Пан Луп і його команда були готові вирушати. Вони закинули мішки з інструментами та скарбами на плечі й пішли за дідом, залишивши фуру посеред лісової дороги. Ліс ставав дедалі густішим і темнішим, а шлях, який вів дід, здавався незвіданим і небезпечним.

Кожен крок лунав в тиші, і всі розуміли, що тепер вони в повній залежності від цього загадкового діда. Але Пан Луп залишався зосередженим і впевненим у собі. Він знав, що шлях до свободи і їхнього майбутнього лежить попереду.

"Ми все зробили правильно," — прошепотів дід. "Залишилося ще трохи, і ми дійдемо до містечка".                                                                                                                                                            Розділ 19: Прибуття до міста

Після години крокування темними стежками лісу, команда відчула, що дід, якого вони слідували, дійсно знає, куди їх веде. Туман, що опустився в лісі, почав розвіюватися, і попереду з'явилися слабкі світла. Був вже світанок. Вони знову наповнилися надією.

"Ми вже близько," — промовив дід, зупинившись на краю стежки. "Ось саме тут, перед вами, місто."

Пан Луп і його команда зупинилися, дивлячись у напрямку, куди вказував дід. За кілька хвилин вони вийшли на узвишшя та ось тут-то їх вразило. Вони навіть уявити собі не могли, що вид міста буде настільки мальовничим і дивовижним... Тому вони задивилися на вид міста.

"Ми вдома," — із захопленням промовив один із робітників, поки всі стояли, вражені видом містечка.

Але дід повернувся до них, і його вираз став серйозним. "Не забувайте, що те, що ви принесли, може змінити ваше життя, але з цим приходять і нові небезпеки. Будьте обережні."

"Дідусю, ми розуміємо," — відповів Пан Луп, і вони почали спускатися з узвишшя до міста.

Коли вони досягли його околиць, відчуття знайомості переповнювало їх. Місто не змінилося, хоча на вулицях було тихо. Багато будинків залишилися порожніми, а деякі магазини були зачинені. Це було свідченням економічної кризи, що охопила місто після вторгнення перевертнів.

"Можливо, ми зможемо відновити все," — сказав один із робітників, дивлячись на зачинені магазини та спустошені вулиці. "Якщо ми продамо скарби, які знайшли, ми зможемо відкрити фабрику знову."

Коли вони підійшли до площі, дід зупинився і сказав: "Тут я не можу йти далі. Вам потрібно знайти ринок у своєму місті та без роздумів продати знайдені вами скарби у ринку"

"Дякуємо вам за допомогу, дідусю!" — сказав Пан Луп, дивлячись у очі діда, які, попри їхній холод, випромінювали мудрість.

Дід нахилив голову, а потім розвернувся, щоб повернутися до своєї хатини, а саме до лісу. Команда дивилася, як він іде вглиб лісу і в той момент всі зрозуміли, що їхня подорож ще не закінчилася.

"Ми повинні знайти ринок, щоб продати наші скарби, отримати мільйон грошей та відкрити нову фабрику" — промовив Пан Луп, повертаючись до своїх товаришів. "Треба діяти швидко, поки ми ще маємо перевагу."

І так вони почали рухатися містом, намагаючись відшукати ринок у місті, поки на розум приходили всі їхні мрії про відновлення фабрики і повернення до звичайного життя...                       Розділ 20: Торгівля скарбами

Пан Луп і його команда нарешті дісталися до ринку, який знаходився на околицях міста. Втомлені, але сповнені надії, вони розташувалися в центральному місці ринку, де зазвичай збиралися найбільші натовпи людей. Це було ідеальне місце для їхньої торгівлі. Ринок ожив під звуки ранкового галасу, і вони підготували все для продажу.

Вони поклали всі знайдені скарби — золоті монети, найрідкісніші артефакти, предмети з глибокої старовини — на порожній торговий прилавок. Скарби сяяли на сонці, привертаючи увагу всіх, хто проходив поруч. Пан Луп написав на аркуші паперу великими літерами: "Скарби продаються тільки разом! Ціна виключно — 1 мільйон!" Він прикріпив цей папірець до прилавка, впевнений у тому, що їхній мільйон скоро буде в їхніх руках.

Здавалося, все йшло за планом, але тут виникла перша проблема: мешканці міста почали збиратися навколо, але їх більше цікавила не купівля, а шок від побаченого. Натовп людей не змусив себе довго чекати, і містяни, які ще пам'ятали легенди про скарби стародавнього племені Атромітоса, почали запитувати:

"Звідки у вас ці скарби? Це ж ті самі, про які ходили легенди?"

Пан Луп та його колеги впевнено відповідали, що вони самі роздобули ці скарби під час небезпечної подорожі до старої бази перевертнів, які охороняли ці багатства протягом століть. Вони розповідали мешканцям про своє неймовірне зіткнення з перевертнями і про те, як їм вдалося обійти всі небезпеки, які оточували їх.

Та хоча люди вірили їхнім розповідям, та були вражені цим, але було очевидно, що більшість мешканців міста прийшли лише подивитися на скарби, як на виставку. Місто, яке все ще оговтувалося після кризи і безробіття, не могло зібрати потрібну суму. Бідність була всюди, і багато людей були без роботи після вторгнення перевертнів, а кошти, які мав сам мер, вже давно були витрачені на відбудову міста після вторгнення перевертнів.

"Як ми продамо це за мільйон, якщо ніхто не може собі це дозволити?" — з тривогою запитав один з робітників.

"Ми повинні бути терплячими," — відповів Пан Луп, оглядаючи натовп. "Єдиний наш шанс — чекати на мільйонерів або інвесторів, які можуть приїхати до нашого міста."

Тим часом, навколо їхнього прилавка зібрався справжній великий натовп людей. Деякі з них навіть приносили дрібні суми грошей, намагаючись купити хоча б один артефакт, але Пан Луп стояв на своєму. Скарби продавалися тільки разом, і жодна частина їх не буде продана окремо, бо їм так невигідно.

День поступово проходив, але покупців з мільйоном все ще не було. Команда почала хвилюватися. Вони розуміли, що, незважаючи на їхні зусилля, знайти покупця в цьому бідному містечку буде набагато складніше, ніж вони думали.

І саме в той момент, коли вони вже майже втратили надію, до прилавка підійшла особистість, яка була одягнена у всі багаті та чорні вбрання з червоною краваткою та золотими зубами, зробленими з найчистішого золота та також на шиї у нього був величезний золотий ланцюг,. Особистість була дуже анонімною: чорні окуляри прикривали очі, а бандана повністю закривала ніс та рот. На голові у нього був чорний капелюх, і це все в ньому виглядало похмуро та загадково.

"Я — Містер Таюніус," — представився він, голос звучав тихо, але з відчуттям влади. "Мені здається, ви маєте щось, що може мене зацікавити..." — промовив він, оглядаючи артефакти з прохолодним спокоєм. Його пальці легко ковзали по золотих монетах і стародавніх артефактах.

Пан Луп злегка напружився. Він відчув, що ця людина не така, як інші. У нього була особлива аура — небезпека і влада. Всі, хто стояв біля прилавка, відчули цей холод, який виходив від Містера Таюніуса.

"Ціна — один мільйон," — впевнено та чітко сказав Пан Луп. Він намагався не показувати хвилювання.

Містер Таюніус злегка посміхнувся, блиснувши своїми золотими зубами. "Мільйон, кажете? Це досить висока ціна для такого маленького скарбу. Ха-ха-ха!"

Пан Луп все одно наполягав на своєму, хоч його дратувала поведінка Містера Таюніуса. "Це не просто якесь там золото. Це частина легенди. Скарби, про які говорять усі! Вони варті кожної монети."

Містер Таюніус ще раз уважно подивився на скарби, і його посмішка зникла, перетворившись на грізний вираз обличчя. "Я знаю про ці легенди," — тихо, але чітко відповів він. "І, здається, ви навіть не уявляєте, яка їхня справжня цінність. Але я готовий заплатити мільйон за все це."

Пан Луп і його команда переглянулися, майже не вірячи в те, що почули. Вони вже були готові до того, що їм доведеться чекати ще довго, але тут перед ними стояла багата людина, яка запропонувала те, що вони так довго чекали. Це була їхня єдина надія!

"Ми згодні," — недовго думаючи, відповів Пан Луп.

Містер Таюніус дістав із своєї чорної сумки старовинний мішок і передав його Пан Лупу. Коли той відкрив його, всередині був мільйон — рівно стільки, скільки їм потрібно для відновлення фабрики.

"Ось ваш мільйон," — холодно сказав Містер Таюніус, натякаючи на завершення угоди. "Але пам'ятайте: з такими скарбами завжди приходять проблеми. Іноді вони цінніші, ніж здаються, і можуть привабити небажаних гостей."

Пан Луп відчув, що ці слова були не просто попередженням. Містер Таюніус зібрав скарби, розгорнувши свою чорну сумку й обережно почавши складати туди золото і цінні артефакти.

"Що ж, угода завершена," — холодно промовив Містер Таюніус і, не чекаючи відповіді, швидко зник у натовпі.

Пан Луп і його команда залишилися в шоковому стані, з відчуттям, що попереду їх чекають нові перешкоди. Вони звичайно ж отримали свій мільйон у великому мішку, але з цим багатством може прийти і небезпека, тому варто бути обережним та пильним.                            Розділ 21: Побудова фабрики

Після вдалої спроби продати скарби та старовинні артефакти, команда з радісними обличчями, з великим мішком, в якому лежав мільйон коштів, вони побігли до будівлі мера, щоб поділитися своєю історією. Вони відчували, що їхня мрія нарешті стає реальністю.

Коли вони йшли вулицями, на них звертали увагу містяни. Дехто навіть зупинявся, щоб запитати, що сталося, адже такий великий мішок з грошима не міг залишитися непоміченим. Пан Луп і його команда лише усміхалися, відчуваючи, як гордість переповнює їхні серця.

Зайшовши в будівлю мера, вони піднялися на другий поверх і ввійшли до його кабінету. Мер, який все ще відновлювався після кризового періоду, подивився на них з подивом.

"Чим можу вам допомогти?" — запитав мер, усміхаючись.

"Ми маємо неймовірну новину!" — вигукнув Пан Луп. "Ми продали скарби, які знайшли, і тепер маємо достатньо грошей, щоб відкрити нову фабрику!"

Вони коротко розповіли меру всю свою історію — про свою подорож, про небезпеки, з якими стикалися, і про те, як їм вдалося знайти мільйон.

Мер уважно слухав, його обличчя ставало все більш серйозним. "Це звучить вражаюче," — сказав він після паузи. "Але у нас є одна проблема. Для відновлення фабрики вам знадобляться дозволи, і це може зайняти деякий час..."

Пан Луп не дав меру закінчити. "Але ми можемо з вами укласти угоду! Ви знаєте, як важливо відновити фабрику для міста. Це створить нові робочі місця! Та ви казали що для цього потрібні мільйон коштів так ось ми їх нарешті заробили і тепер маємо можливість побудувати нову фабрику!"

Мер задумався, і, нарешті, усміхнувшись, відповів: "Добре. Якщо ви готові взяти на себе відповідальність за відновлення фабрики і працювати над цим проектом, я повноцінно підтримую вашу думку."

З того моменту команда стала працювати над новою фабрикою. Завдяки грошам, які вони отримали, процес відновлення йшов досить швидко. Вже через кілька місяців їхня фабрика почала працювати, і робітники, які вважали, що втратили все, знову отримали можливість заробляти.

Пан Луп та його команда отримали нові контракти, і зарплата підвищилася аж до 100 тисяч, і завдяки цьому місто відновилося і нарешті вийшла з економічної кризи. На роботу прийшло ще більше людей. Тепер вони могли залишити свої гуртожитки і переїхати у розкішні вілли, де вони могли жити комфортно. Їхні мрії про добробут та процвітання стали реальністю, і вони знали, що завжди будуть вдячні за можливість відновити своє життя. Нарешті їхня мрія стала реальністю!

Однак, як нагадував їм Містер Таюніус, з новими можливостями завжди приходять нові перешкоди. Що ж, це був лише початок...                                                                                                   Розділ 22: Стрибок популярності

З початком нового етапу життя, коли фабрика почала приносити стабільний прибуток, робочий колектив Пана Лупа вирішив, що не збирається зупинятися на досягнутому. У повітрі відчувалася енергія і рішучість, тому вони скликали збори, щоб обговорити свої плани на майбутнє.

У їхньому залі зібралися всі робітники великої фабрики. Пан Луп стояв перед ними з усмішкою. "Сьогодні ми тут, щоб говорити про наше майбутнє," — почав казати він. "Ми вже досягли багато чого, але що якщо ми зможемо досягти ще більшого?"

На його запитання піднялися голоси підтримки. Один з робітників, досвідчений менеджер, сказав: "Я чув, що в сусідніх містах зростає попит на нашу продукцію. Можливо, нам варто розглянути можливість відкриття нових фабрик там?"

Ця ідея швидко захопила всіх. Інший робітник із захопленням додав: "Так, ми можемо використовувати наш успіх тут, щоб просунутися в нові регіони нашої країни. Це допоможе нам не лише розширити виробництво, але й залучити нових клієнтів."

Робочий колектив обговорював різні стратегії для майбутнього заробітку. Дехто пропонував вивчити нові технології для покращення виробництва, тим часом інші ж пропонували зробити рекламу свого бренду та розмістити рекламні банери, щоб підвищити обізнаність про свій бренд. Пан Луп уважно слухав усі пропозиції, радіючи тому, яка ж команда активна і з різними думками.

"Ми повинні зосередитися на якості нашої продукції," — підсумував Пан Луп. "Але також важливо, щоб нові фабрики були розташовані в містах, де є великий попит. Якщо ми це зробимо, ми зможемо підвищити популярність нашої компанії."

Зрештою, команда прийшла до спільної думки: відкривати нові фабрики у більших сусідніх містах. Це не тільки розширить їхній бізнес, але й дозволить створити нові робочі місця, що позитивно вплине на весь дохід.

З новими ідеями команда почала діяти. Вони розробили бізнес-план, шукали потенційні місця для нових фабрик і налагоджували зв’язки з місцевими підприємцями. Усі були сповнені рішучості та ентузіазму.

Завдяки їхнім зусиллям, фабрики почали відкриватися одна за одною. Популярність їхньої продукції тільки зростала, і незабаром команда стала відомою не лише у своєму місті, але й в інших густонаселених регіонах.

Успіх приніс не лише задоволення, але й великі фінансові вигоди. Вони стали мільйонерами, і життя ставало тільки кращим. Вілли, розкішні автомобілі, подорожі у багатші країни світу — все це стало частиною їхнього нового життя. Вони реалізували свої мрії, але водночас знали, що з новим багатством прийдуть нові перешкоди...                               Розділ 23: Щасливий кінець

Коли команда Пана Лупа продовжувала розширювати свій бізнес, вони відчували, як їхні мрії стають реальністю. Відкриття нових фабрик в сусідніх містах принесло величезний успіх, і їхня продукція стала популярною не лише в їхньому регіоні, але й у всій країні взагалі.

З часом команда перетворилася на справжню сім'ю. Вони святкували разом кожний стрибок своєї популярності, кожен новий контракт і кожну нову фабрику, яка відкривала свої двері в інших містах їхньої країни. Їхня праця і відданість окупилися — підприємство стало одним з найуспішніших у країні.

Одного вечора, коли команда зібралася на урочистому святкуванні, Пан Луп підняв келих. "Ми пройшли довгий шлях, і я пишаюся кожним з вас," — сказав він. "Ми змогли не лише відновити нашу фабрику, але й допомогти багатьом людям знайти роботу. Разом ми створили щось неймовірне!"

Усі підняли келихи і вигукнули: "За команду! За успіх!"

Свято тривало до пізньої ночі. Робітники танцювали, сміялися і ділилися планами на майбутнє. Вони знали, що попереду їх чекає ще багато перешкод, але вони були готові їх прийняти. Разом вони пройшли через всі труднощі, і це ж значно надало їм сил.

З новими можливостями команда вирішила інвестувати частину своїх прибутків у соціальні програми для міста. Вони запустили освітні проекти для молоді, щоб допомогти новим поколінням здобути необхідні навички для успішної кар'єри. Це стало їхнім внеском у розвиток суспільства, і містяни дуже цінували їхню ініціативу.

З часом Пан Луп і його команда стали справжніми лідерами в своїй галузі. Їхня компанія стала символом надії та процвітання для всього регіону. Вони завжди пам'ятали, з чого починали, і це мотивувало їх рухатися вперед.

Після кількох років успішної роботи, Пан Луп стояв на балконі нової адміністративної будівлі своєї компанії, спостерігаючи за містом, яке відродилося після найбільших криз. Він усміхнувся, знаючи, що їхня праця, відданість та дружба принесли щасливий кінець не лише для них, але й для всього міста.

Всі вони були мільйонерами, але справжнє багатство для них полягало не лише в грошах. Вони створили спільноту, де кожен підтримував один одного, де працювали разом для досягнення спільних цілей.

"Це лише початок," — так думав Пан Луп, дивлячись на захід сонця. Він знав, що попереду їх чекає багато нових пригод і можливостей, і він був готовий до всього. Їхня історія завершилася щасливим кінцем, але це був лише новий крок в їхньому житті...                                                                                                                              4 частина: "Лісова Таємниця"

Розділ 24: "Таємниця самотнього старця"

Старець повільно крокував через болото, де гілки дерев і корчі в болоті перепліталися, утворюючи незручний лабіринт. Холодний ранковий туман насичував його, але він не поспішав. Для нього це був звичний шлях до своєї старої рідної хатини, яка розташовувалася на березі річки. Дід завжди дотримувався свого розпорядку дня — вранці ловив рибу, а ввечері, коли сонце ховалося за горизонтом, полював на диких тварин, щоб вижити.

По дорозі старець згадав фуру, яка в той день зупинилася неподалік. Якби не Пан Луп та його товариші, то, напевно, її шлях закінчився б тут, серед диких зарослів і корчів. Від того моменту минуло багато часу, але артефакт, який вони йому залишили — той, на якому був вирізьблений перевертень — досі лежав у його кишені, нагадуючи про ті пригоди.

Коли старець нарешті дійшов до своєї хатини, він зайшов усередину і відчув знайомий запах річки. Всередині було тихо, тільки звуки природи за вікном нагадували про життя, яке продовжувалося зовні. Дід зняв свій важкий арбалет зі стіни, що нагадував йому про давні часи полювання, і сів на старе солом'яне ліжко, обтягнуте шкурами диких тварин. Він згадав своїх товаришів, яких ще давно втратив, і як ностальгія за минулими днями часом охоплювала його.

Після обіду старець вийшов до річки. Він занурив вудку у воду, спостерігаючи за течією, і, затримуючи дихання, ловив рибу. Поки світ навколо нього повільно змінювався, він залишався тут, у своєму маленькому куточку, де час здавався зупиненим. Проте в глибині душі він відчував, що спокійне життя не може тривати вічно.

Вечір поступово наближався, і дід відчув, що відпустивши рибу, знову повернеться до хатини, на вечерю. Але раптом щось привернуло його увагу — якийсь темний силует, що рухався поблизу. Високий, сірий перевертень блукав під вечірнім небом, наче шукаючи здобич. Старець затримав подих і не вірив своїм очам. Цей перевертень був одним із тих, хто раніше заважав не дозволяв проїхати на фурі Пан Лупу та його товаришам.

Думки блискавично промайнули в його голові. Вбивши перевертня, він міг би зняти його шкуру, надіти її на себе, і таким чином потрапити на базу перевертнів, що залишилися живими. Він прикинеться охороною, адже за розповідю Пан Лупа у цього великого сірого перевертня є ще 2 побратими, які охороняють базу перевертнів разом з ним, тому завтра вранці він приступатиме до свого продуманого плану.

Почуваючись бадьорим, старець тихо вийшов з хатини, обережно підкрадаючись до перевертня з арбалетом у руках. Коли той різко обернувся, старець не втратив ні хвилини — він вистрілив, і стріла влучила точно в серце. Перевертень впав на землю, він був вже не живим.

Старець відчув почуття переможця, але швидко зібрався з думками. Йому потрібно було зняти шкуру і підготуватися до плану. Знявши шкуру з перевертня, він вдягнув її на себе, відчуваючи важкість і неймовірну енергію, що вона передавала. Вона ще пахла свіжою кров'ю, нагадуючи про те, що йому потрібно терміново рухатися далі.

Він знав, що вранці перевертні точно відновлять свої сили, і йому потрібно бути готовим. Тому старець заліз у своє солом'яне ліжко, вкрившись під шкурами диких тварин, відчуваючи себе в безпеці, незабаром задрімав.

Уночі, під розслабляючий шум річки, старець заснув, мріючи про те, як згодом зможе покласти кінець цій загрозі. Йому більше не хотілося хвилюватися за своє тихе життя біля річки. Він знову відчув, що йому потрібно не просто вижити, а й стати частиною чогось більшого, а саме — захисником свого села.

З новими силами та рішучістю, старець готувався до завтрашнього дня, коли почнеться справжня боротьба за мир і безпеку його рідного краю.

Старець спав, навіть не підозрюючи, з якими труднощами йому доведеться зіткнутися завтра вранці...                                                                                                                                       Розділ 25: Пастка для перевертнів

Коли старець прокинувся, перші промені сонця ніжно торкалися його обличчя. Він повільно потягнувся, усвідомлюючи, що сьогодні — день, коли він нарешті розкриє таємниці бази перевертнів. Після сніданку з чергової порції свіжої риби, яку він спіймав напередодні, старець згадав про труп перевертня, схований на горищі його хатини. Його серце стискалося від думки про те, як багато людських життів загинуло через цих створінь, і він розумів, що сьогодні — його шанс покласти цьому край.

Зібравшись з думками, він вирішив узяти свій старий арбалет, який давно покрився пліснявою. У ньому було кілька стріл, тож він узяв його і носив із собою, адже це було зовсім непомітно. Нехай арбалет був старий, але він все ще залишався його єдиним надійним інструментом для полювання.

Старець вдягнув сіру шкуру перевертня, діставши її з горища, і став навпочіпки, щоб вписатися у роль. Він знав, що база перевертнів була неподалік від його села, і шлях не буде довгим. Перетворившись на перевертня, старець почав свій шлях, відчуваючи, як енергія лісу наповнює його.

Наблизившись до бази, старець зупинився і прислухався. Він чув гучні голоси — побратими сірого переверня щось обговорювали. Коли він наблизився, один з перевертнів вигукнув:

— Чуєш, а ти їжі роздобув нам?!

Старець на мить замислився, не знаючи, що відповісти. Серце калатало, але, глибоко вдихнувши, він впевнено та чітко відповів:

— Так, я знайшов дещо. Вам потрібно лише трохи почекати, поки я все принесу.

Перевертні обмінялися поглядами, але їхня підозра нікуди не зникла. Один з них, великий і мускулистий, схвально кивнув:

— Добре. Але не затримуйся. Нам потрібно більше їжі!

Відчуваючи, що він пройшов перевірку, старець зміг проникнути у базу. Внутрішня частина виявилася більшою, ніж він очікував. Величезні старовинні скульптури перевертнів стояли по всій території бази, серед яких виділялася статуя їхнього померлого ватажка — Атромітоса. Старець зупинився, зацікавлено розглядаючи витвір мистецтва, що свідчив про колишню велич перевертнів.

Атромітос, який, за їхнім звичаєм, символізував безстрашність, його скульптура стояла, немов бог. Перевертні уклінно поклонялися йому, ненавидячи Клоуна за те, що він вбив ватажка під час повномасштабного вторгнення перевертнів у місто. Старець знав, що вночі перевертні зазвичай вили, заважаючи йому тоді спати. Він стежив за їхніми ритуалами і знав, що вони зосереджуються на помсті, але їх було вже надто мало, щоб реалізувати свої плани.

Він уважно спостерігав за їхніми рухами, намагаючись вивчити їх звички. Раптом одна з їхніх розмов привернула його увагу. Перевертні говорили про нові плани щодо повторного нападу на місто, намагаючись об'єднати сили з тими, хто залишився в їхньому лісі. Це була велика можливість для старця.

Але час йшов, і старець розумів, що йому потрібно діяти. Він пригадав свій план. Згадуючи, як батько навчив його використовувати хитрість у полюванні, старець вирішив, що, якщо він не може покласти край перевертням на прямий, то він спробує підійти до справи зовсім інакше.

— Я маю ідею! — вигукнув він, намагаючись виглядати переконливо.

Перевертні повернулися до нього із зацікавленими обличчями.

— Чому б нам не влаштувати засідку на людей? Якщо ми об'єднаємо усі наші сили, ми можемо повернутися до величі! Я знаю, де знаходяться найближчі села!

Вони насторожилися, але їхні обличчя засяяли новою надією. Один з перевертнів запитав:

— Ти впевнений, що знаєш, що робиш?

— Так, — впевнено відповів старець під шкурою сірого перевертня . — Я вже давно стежу за цими людьми. Я знаю їх слабкості.

Вони почали радіти, але старець відчув, що момент підходить до завершення. Швидко спланувавши свою стратегію, він вирішив, що настав час покласти край цій загрозі раз і назавжди! І поки перевертні обговорювали свої плани, старець тихо вийшов з бази, чекаючи на них.                                                                                                                                 Розділ 26: Кривава бесідка

Ведучи перевертнів до своєї хатини, старець знав, що настав час діяти. Він усвідомлював, що необхідно обговорити план з ними, і, зрештою, покласти остаточний край цій загрозі. Старець вирішив запросити їх до свого рідного села, де зможе закласти основу свого підступного плану.

Дбайливо спланувавши їхню зустріч, старець ретельно вивчив перевертнів і зрозумів, що найкращим місцем для їхньої зустрічі буде бесідка біля річки — тихе й спокійне місце, де дід зі своїми колишніми товаришами полюбляв його за можливість відпочити й насолодитися мальовничою прородою.

Коли настав довгоочікуваний час зустрічі, старець посадив перевертнів у свій човен, і вони попливли до річки. На борту човна всі здавалися напруженими, але старець намагався зберігати спокій, щоб не викликати підозри у них. Коли човен пришвартувався біля бесідки, старець з усмішкою сказав:

— Сьогодні я хочу обговорити важливе питання. Якщо ми об'єднаємо наші сили, ми можемо повернутися до колишньої величі!

Перевертні сіли на лавки в бесідці, і уважно слухали старця. Один з них запитав:

— І як ти пропонуєш це зробити?

Старець на мить прикинувся замисленим, але потім чітко відповів:

— Я знаю, що ви ненавидите Клоуна за те, що він вбив вашого ватажка. Але у нас є можливість помститися йому. Давайте знищимо тих, хто залишився в місті. Я знаю, як їх обдурити.

Перевертні зацікавилися його словами, але старець продовжив далі казати:

— Нам потрібно з'ясувати, де вони переховуються. Я маю план, щоб заманити їх у велику пастку.

Перевертні погодилися, але старець знав, що їхній час закінчується. Коли вони піднялися, щоб обговорити деталі плану, старець швидко зняв шкуру перевертня і дістав свій старий арбалет.

Перевертні не встигли й зреагувати, як вже опинилися у пастці. Старець вистрілив, і перша стріла влучила в одного з них, що намагався втекти від діда. Стріли летіли одна за одною, поки він не знищив усіх перевертнів. Кривава бійня тривала недовго, і перевертні падали на землю один за одним.

Старець нещадно сміявся, вважаючи кожне вбивство перемогою. Однак, коли він вбив останнього перевертня, він раптово відчув різкий подих у спину. Його арбалет був порожній, бо патрони в ньому закінчилися. Старець різко обернувся, готуючись до чергового наступного виклику, проте його вразило коли він побачив його...                                                                                                                                    Розділ 27: Помста Простатіса

Коли старець обернувся, перед ним стояв величезний сірий перевертень, що блищав у тінях лісу. Це був один із побратимів сірого перевертня, якого він нещодавно вбив. Перевертень на ім'я Простатіс був відомий своїм бурхливим характером і неконтрольованою люттю. Тепер, зрозумівши, хто стоїть перед ним, Простатіс відразу ж спалахнув гнівом.

— "Слухай ти, старий, а ну не рухайся!" — прогремів він, погрожуючи роздряпати лапою обличчя. —" Ти що сотворив?! Виродок! Ти вбив останніх перевертнів, що вижили! Я в тобі ще з самого початку щось підозрював погане, і виявилося, що ти зовсім не сірий перевертень, як думали всі, а виявився старим жалюгідним дідом, який полює на тварин! Ти ще й вбив мого побратима та зняв його шкуру і вдягнув її на себе! Ах ти тварюка! Не рухайся, інакше я тебе прикінчу! Тільки посмій смикнутися!"

Старець відчував, як серце калатало в грудях. Він усвідомлював, що потрапив у коласальну пастку. Простатіс все ще стояв і дивився на нього з дуже розлюченим обличчям чекаючи відповіді . Його обличчя палахкотіло від ненависті, а очі були сповнені гніву. Старець не міг і думати про те, щоб уникнути цієї битви — у арбалеті закінчилися стріли та він був у великій небезпеці, а перед ним стояв могутній супротивник.

Старець, тримаючи арбалет у руках, спробував виглядати впевнено, але гнів Простатіса ставав все більшим. Він розумів, що обов'язково повинен знайти спосіб, щоб дістатися до свого човна і втекти негайно звідси.

— Я не хотів тебе образити, — спробував пояснити старець, намагаючись заспокоїти ситуацію. — Я лише намагався захистити своє село...

Простатіс з насмішкою засміявся.

— Село? Ти вбиваєш наших побратимів заради своїх дрібних та нікому не потрібних потреб? Ти не заслуговуєш на життя! Я знищу тебе прямо тут і зараз!

Але старець, хоча й був без зброї, не збирався здаватися. У нього була одна остання надія — хитрість. Він вирішив зіграти на почуттях Простатіса.

— Слухай, я знайшов тебе тут, у лісі, і, можливо, в нашій силі об'єднатися, — сказав мудро старець, намагаючись зацікавити перевертня. — Якби ти дав мені шанс, я міг би допомогти вам знищити тих, хто залишився, і разом ми можемо помститися за твоїх побратимів.

Простатіс затремтів від ненависті, але щось у словах старця змусило його задуматися.

— Ти справді думаєш, що можеш мене обдурити?! Ти вже вбив одного з нас! Чому я маю вірити твоїм словам? Дай відповідь мені!

— Я не можу змінити те, що сталося, — відповів старець. — Але я можу допомогти тобі помститися. Я знаю, де переховуються люди, і можу провести тебе туди.

Простатіс задумався, але, раптом, старець зрозумів, що момент вичерпується. Якщо він не діятиме швидко, Простатіс може стати фатальним для нього.

Старець зробив крок назад, приготувавшись до можливого нападу. Простатіс, бачачи його рухи, скривив обличчя, готовий до нападу. І раптом старець, використовуючи всю свою силу, рвонувся вперед.

— З мене досить! — вигукнув старець, намагаючись відвести увагу перевертня.

У цю мить старець зумів прорватися повз Простатіса, схопивши свій арбалет, який впав на землю. Він не мав часу думати про те, чи вистачить у нього сил. Завдяки своїй спритності, старець різко рвонув, сів у човен і поплив у бік своєї хатини. Він був досить активним у свої роки...

Простатіс, навіть не встигнувши відреагувати, залишився розгніваним і не зміг наздогнати старця. Його ненависть до старця лише зростала з кожним разом. Простатіс, залишившись сам, оголосив розшук старця своєму побратиму, на ім'я Софос. Софос теж був злий на старця, він вже знав, що він зумів накоїти і був готовий помститися за своїх товаришів.                                                                                                Розділ 28: Зустріч із Софосом

Старець, втомлений від довгої дороги, нарешті досяг своєї хатини. Тихий шум води, яку весло розрізало з кожним поштовхом, ніби підказувало йому, що на сьогодні подорож остаточно завершено. Хатина розташовувалася самотньо на узбережжі річки. Виходячи з човна, він відчув неприємне відчуття, що його ніби переслідує небезпека. Він знав — Простатіс не відступить. І тепер до старого ворога приєднався ще один — Софос. Старець чув чутки про цього перевертня, жорстокого та безжального. Тепер їх двоє, і вони обидва явно вже шукають його.

У нього було мало часу. Він зітхнув, та оглянув свою невелику хатину, де все ще зберігалися сліди його колишнього життя та його батька, адже саме його батько побудував цю малесеньку комфортну хатинку. Він почав готуватися до сутички. Йому потрібна була кожна перевага. Мисливська рушниця, що висіла на його стіні, вже не раз рятувала йому життя. Але перед тим, як зануритися у підготовку до битви, старець вирішив зловити рибу — це допомогло б йому зосередитися та відволіктись від неприємних думок.

Він швидко взяв вудку разом з відром та рушив до річки. Здавалося, що природа сама знала про його тривоги, адже риба клювала невпинно. За короткий час старець наловив стільки риби, що вистачило б не тільки на сьогоднішній обід, але й на завтрашній день. Його руки швидко і блискавично працювали, чистячи рибу, а думки не відпускали тривожне відчуття загрози. Під час їжі він часто озирався на всі боки, намагаючись помітити будь-які ознаки переслідування перевертнів.

У цей час, далеко від рибальської хатини, Простатіс та Софос обговорювали свій план. Вони зустрілися на старій базі, що колись належала перевертням, які загинули в сутичках зі старцем. Їхня база — похмура споруда, що все ще зберігала запах крові й смерті кровожерливих переветнів. Це місце наповнювало їх жагою помсти.

Простатіс стояв, спираючись на старий камін, покритий павутинням, і дивився на карту околиць ліса. Вони знали, що хатина старця розташувалась десь поблизу річки, але її точне місцезнаходження залишалося для них загадкою. Простатіс зітхнув і вдарив кулаком по столу, на якому була розгорнута карта так і не давала точних відповідей.

— Він десь тут, — прошепотів Софос, оглядаючи похмурі стіни бази зверху на карті. — "Він не може бути далеко від нас. Ми знайдемо його. І помстимося!"

— Але як? — спитав Простатіс, стискаючи зуби. — Він майстер маскування. І його хатина була добре схована.

— Нам потрібен час. Ми дослідимо кожен куточок, — відповів Софос, дивлячись на карту з щурящимися очима. — Річка — наша підказка. Якщо ми почнемо з її гирла, ми знайдемо його.

Простатіс нахмурився, але після кількох хвилин мовчання кивнув на знак згоди з ним. Їм не залишалося іншого вибору.

Після ситного обіду старець вирішив піти до села. Його стара мисливська рушниця могла врятувати його життя та протистояти перевертням, але їй не вистачало патронів. Знав він лише одного старого знайомого, в якого могли залишитися необхідні запаси. Шлях до села був відомий йому, як свої п’ять пальців. Поки він йшов через ліс, його думки залишалися зосередженими на майбутній сутичці. Коли старець повернувся до своєї хатини, вже маючи повний набір патронів, він вирішив діяти швидко та рішуче.

Підготувавши все необхідне, він вийшов до річки і сів у засідку, ховаючись за кущами. Його погляд був спрямований у бік річки, де він підозрював, що вороги можуть з'явитися. Його серце билося сильно, руки були міцно стиснуті на рушниці. Він просто чекав.

Згодом темні силуети з'явилися на горизонті. Перевертні підкрадалися до його хатини, обережно рухаючись вздовж річки, намагаючись не привертати його уваги. Старець знав, що це момент істини. Він без довгого роздуму узяв рушницю і прицілився в них.                    Розділ 29: Нічна сутичка Старець сидів у кущах, обережно тримаючи свою власну рушницю в руках. Погляд його прицілу був зосереджений на темних силуетах, які поступово наближалися до його хатини. Він відчував, як серце сильно б'ється в тиші, що як раз чули двоє перевертнів. Перевертні рухалися швидко, але при цьому й рішуче, їхні хижі погляди впивалися в ліс, наче шукаючи його - свою жертву. В цей момент старець усвідомив: це — момент істини. Коли перевертні підійшли ще ближче, він відчув, як всередині нього зросло бажання захистити свою хатину. Сподіваючись на миттєву реакцію, він зосередився, прицілився в серця своїх ворогів і натиснув на курок. Вистріл пролунав, але перевертні виявилися швидшими, ніж він очікував. Куля, що летіла з усієї сили, пролетіла повз них, і вони вмить ухилилися від її траєкторії. Старця це розлютило, адже він знав, що не може дозволити собі помилитися ще раз. З рішучістю він виліз із кущів, його камуфляжний рибальський костюм, що колись зливався з природою, тепер був вмочений у кров перевертнів. Біла борода коливалася на вітрі, а камуфляжний капелюх на голові надавав йому вигляду. Згадуючи про своє минуле, він не мав ніякого права відступити. Зібравшись з думками, старець кинувся вперед. Його рухи були спритними та влучними, попри його вік, а досвід ведення бою допомагав йому в кожному русі. Він схопив рушницю і миттєво вистрілив у найближчого перевертня. Куля пробила повітря, залишаючи за собою слід диму, і влучила в ціль. Перевертень впав, з криками болю, але старець не зупинявся. Завдяки агресивним атакам, старець швидко діяв, немов навколо нього не існувало нічого, окрім ворогів, які прагнули його знищити назавжди. Він відбивав удари перевертнів, використовуючи свою рушницю як близькосортну зброю, вистрілюючи з неї по перевертнях. Кожен постріл і кожен удар забирали частину його сил, але він не відчував втоми, а лише безмежну рішучість. У середині бою він відчув нову небезпеку, коли з-за спини на нього накинувся Софос. Старець ухилився, схопивши його за лапи, і з усіх сил кинув його на землю. В цей момент з'явилася ідея: використати місцевість на свою користь. Під час сутички він спробував схопити перевертня і притиснути його до дерев'яної стіни хатини. Тим часом Простатіс, бачачи, що його побратим впав, він зібрався, аби атакувати старця. Старець не мав на це часу. Він встав на ноги, і знову направив рушницю в їхній бік і вистрілив, вражаючи їх. Час йшов, а кожен постріл, кожен рух робився в муках, але старець продовжував боротися. А тим часом Простатіс та Софос були сильно поранені, але вони не відступали, а робили все можливе, щоб раз і назавжди знищити старця. Вони атакували одного Діда до кінця, не даючи йому шансу вижити. Дід був теж поранений, але не серйозно, як перевертні, у нього були лише невеликі подряпини. Дід не дозволяв проникнути їм у його хатину і стріляв з мисливської рушниці, але Простатіс та Софос ухилялися від кожного пострілу, ех не варто було діду недооцінювати міць ворога... Усю ніч перевертні й Дід нещадно боролися, усе село ходило ходором через них, але на жаль це був вимушений захід... Адже Дід правильно вчинив, що обороняє своє село і хатину, і не дає їм проникнути туди. Час минав, а бої все ніяк не припинялися між ними... Мешканці села розуміли, що Дід - це їхній єдиний порятунок, і вони не могли нічого з цим вдіяти... Старець, незважаючи на втому, продовжував боротися з перевертнями, не даючи їм шансу прорватися до його хатини. Постріли лунали один за одним, але Простатіс та Софос залишався швидким та небезпечним, ухиляючись від куль і завдаючи ударів своїми гострими кігтями. Простатіс, озвірілий від ненависті, намагався прорватися до старця, націлившись на його серце. Старець ухилявся від їхніх атак, відчуваючи, як кігті перевертнів ледь не роздряпали йому обличчя. Його реакція була блискавичною: він відступав, ухилявся та знову відкривав вогонь. Але обидва перевертні залишалися небезпечними, і кожен їхній рух був наповнений люттю та жагою помсти. Вони були значно сильнішими, ніж інші, з якими він стикався раніше, і старець розумів, що ці двоє не зупиняться, поки не вб'ють його. Тим часом, мешканці села, розуміючи, що старець бореться за їхній порятунок, не могли нічим допомогти. Лише тремтячи спостерігали з віддалених хатин, як ніч наповнювалася звуками сутички, криками перевертнів і пострілами рушниці старця. Вони знали, що надія села лежить лише на ньому. Бій продовжувався, і старець відчував, що сили покидають його. Однак він не міг дозволити собі зупинитися. Він направив рушницю на Простатіса, коли той кинувся на нього з диким ревінням, а Дід миттєво вистрілив в нього. Цього разу куля влучила прямо в груди перевертня. Простатіс заверещав від болю, відчайдушно падаючи на землю. Старець, тяжко дихаючи, глянув на Софоса. Його ворог усе ще стояв, але вже помітно ослаб. Перевертень зробив останню спробу кинутися на старця, але той швидко ухилився і, скориставшись моментом, вдарив перевертня прикладом рушниці по голові, змусивши його впасти. Кривава битва підходила до кінця. Старець стояв серед крові перевертнів, його одяг був заляпаний кров’ю, а його тіло боліло від подряпин і втоми. Він витер піт з чола і тяжко зітхнув, але внутрішнє відчуття тривоги не покидало його. Незважаючи на те, що він переміг, у його серці залишався сумнів. Щось підказувало йому, що це ще не кінець. Він знав, що, можливо, є ще ті, хто вижив, або інші перевертні, які можуть прийти. Він не міг розслабитися. А тим часом сонце піднімалося в небі й висвітлювало все і навіть поле битви. Вже був світанок. Старець оглянув місце битви, знаючи, що війна ще не завершилася. Завтра йому доведеться бути ще сильнішим, і він повинен буде підготуватися до нових ймовірних загроз. Але сьогодні він виграв. І цього було цілком достатньо.                                                     Розділ 30: Святкування перемоги

Сонячні промені ніжно торкалися поверхні води, коли старець повільно та втомлено веслував у своєму човні, прямучи до села. Після нічної сутички йому здавалося, що світ навколо знову наповнився спокоєм, а річка, як завжди, була тихою і заспокійливою. Старець відчував сильну втому, але водночас гордість і полегшення, адже він зумів захистити село від страшної загрози. Його старе тіло боліло від подряпин і ударів, але в його серці панувала внутрішня радість.

Коли він приплив до берега, він помітив, що мешканці села вже чекали на нього. Вони стояли на причалі, з посмішками на обличчях і подякою в очах. Хтось махав рукою, інші приносили їжу і напої, а діти, які зазвичай боялися будь-якого шуму вночі, відтепер бігали навколо з радісним галасом.

Старець повільно вийшов з човна і відчув, як до нього прибігли кілька селян. Вони оточили його, висловлюючи подяку за його відвагу.

— Діду, ти наш герой! — вигукнув один із молодших хлопців, витираючи очі від радості. — Якби не ти, нас би вже тут не було!

Старець посміхнувся, відчуваючи тепло і підтримку людей. Його серце було переповнене гордістю. Він не звик до такої уваги, але розумів, що зараз це не просто подяка — це вираження глибокої поваги до того, що він зробив для свого села.

— Ми всі дуже вдячні тобі, — промовив староста села, підходячи ближче. — Без тебе ми б не пережили цей напад. Ти наш захисник, наш герой, діду!

Мешканці села приготували для старця невеличке святкування на честь його перемоги. В центрі села встановили великий стіл, де красувались різні страви — риба, м’ясо, салати, та інші страви. Люди приносили свої найкращі страви, аби поділитися радістю перемоги з тим, хто врятував їхнє життя. Старець приєднався до них, сідаючи за стіл, і вперше за довгий час дозволив собі розслабитися.

Свято тривало до самого полудня, коли село вирішило відзначити старця особливою нагородою. Староста вийшов вперед з медаллю в руках — золотою, де великими літерами було написано: "ЗА ВІДВАГУ".

— Ця медаль — знак нашої глибокої поваги до тебе, — промовив староста, прикріплюючи медаль на груди старця. — Ти захищав нас, не маючи ніякої особистої вигоди. Ти справжній герой!

Люди зааплодували, а старець, хоча і був скромною людиною, відчув, як його серце переповнюється вдячністю. Він не робив цього заради нагород чи слави. Він робив це, бо знав, що ніхто інший не міг захистити село так, так як він.

— Я просто робив те, що повинен був зробити, — сказав старець, стоячи перед натовпом. — Я виріс тут, і це село — мій дім. Я завжди буду стояти на його захисті.

Святкування тривало далі, але вже в більш розслабленій атмосфері. Люди сміялися, співали пісень і танцювали. Вони знали, що перемога над перевертнями принесла їм спокій, і що завдяки старцеві вони можуть спати спокійно. Старець, наївшись риби та м’яса, відчув, що сьогодні він справді заслужив цей відпочинок.

Він дивився на своїх односельців, розуміючи, що попереду ще можуть бути небезпеки, але на цей момент — саме на цей день — село було в безпеці. Він сидів у тіні старого дерева, яке бачило вже не одну його перемогу, і він усміхнувся, знаючи, що виконав свою місію.

Свято тривало аж до вечора, і коли сонце почало сідати, люди, наїдені й щасливі, почали повертатися до себе додому. Старець встав і, попрощавшись із усіма, тихо вирушив назад до свого човна, щоб поплисти до своєї хатини, знаючи, що новий день точно принесе нові виклики. Але сьогодні він святкував перемогу — а саме перемогу, яку здобув завдяки силі, відвазі і рішучості.                                              Розділ 31: Ностальгія Старця

Після довгого святкування перемоги мудрий старець поплив додому на своєму човні. Вода під його веслами колихалася, як завжди, заспокійливо та м'яко, але цього разу він відчував незвичну порожнечу. Хоча село відсвяткувало його геройський вчинок, у серці старця панував сум.

Повернувшись до своєї старої хатини на березі річки, він повільно вийшов із човна, поглянувши на сонце, що заходило за обрієм. Навколо була тиша, тільки сплески риби інколи порушували спокій. Він підійшов до колиби, яку колись давно йому залишив батько, і присів біля річки, глибоко занурившись у спогади.

Колись тут, біля цього самого берега, вони сиділи разом — він та його товариші, такі ж рибаки, як і він сам. Вони проводили тут години, сперечаючись, хто більше наловив риби та просто розмовляли на всякі теми. Одного разу ці товариші подарували йому мисливську рушницю та арбалет зі стрілами — символ їхньої дружби й відданості. Він зберігав ці подарунки як найдорожчі скарби, але тепер вони покривалися цвіллю на полицях його хатини.

Його друзі постаріли раніше за нього. Вони пішли один за одним, залишивши старця на самоті. Від цього на душі ставало особливо важко. Він згадував, як його батько колись навчив його рибалити на цій самій річці, як залишив йому у спадок цю хатину, вудку та старе відро для риби. "Ех, були ж часи," — так думав старець, сидячи на березі й дивлячись на чисту воду. Життя вже ніколи не було таким, яким воно було раніше.

Він сидів довго, в оточенні тиші та спогадів, поки небо не почало темніти. І саме в цей момент, коли меланхолія оповила його душу, він пішов спати додому, але він почув якісь стуки у двері, він встав зі свого солом'яного ліжка і підійшов до вічка дверей.                                                                               

                                                                                                                                                                                                                             У вічко він побачив листоношу, а це дивно навіщо листоноші так пізно розносити листи? Гаразд, це вже не так важливо...

                                                                                                                                                                                                                              Він відчинив двері, листоноша мовчки передав йому лист і швидко пішов геть, а старець зачинив двері й відкрив лист.

У листі було написано наступне:  "Ну привіт любитель риби! Ха-ха-ха! Гаразд, якщо без жартів, то я пишу тобі цього листа неспроста... Давай ми все обговоримо вранці, приходь до болота, я вже чекаю на тебе там... Завтра я розповім навіщо я тобі написав цього листа і покликав сюди... З повагою незнайомець!"

                                                                                                                                                                                                                            Старець уважно перечитав листа кілька разів. Його старі очі напружено ковзали по рядках, намагаючись зрозуміти зміст написаного.

"Любитель риби" — цей вираз викликав у нього легкий подив, адже він давно вже не мав близьких друзів, які могли б так його називати.

Він вдивлявся в кожне слово, намагаючись знайти у листі натяк на жарт або обман, але нічого, окрім дивного послання, він не знайшов.

Незнайомець... "Що це може означати?" — задумався старець, глибоко зітхаючи. Він відчув дивну тривогу, ніби вітер неспокою пробіг його думками. Ким був цей незнайомець і чому він вибрав саме його? Він ніяк не міг відповісти на це таємниче запитання.

"До болота", — старець задумався над цими словами. Він знав це місце добре, адже він багато разів бував там на риболовлі та там стояла та сама зупинена фура, яка не могла проїхати..

Але ж ніколи раніше воно не було місцем для зустрічей, особливо таких загадкових...

Старець нервово поклав лист на стіл і підійшов до вікна, вдивляючись у темряву. Лише тіні дерев та тиха річка підкреслювали мовчазність ночі. "Чому ж це так пізно?" — подумав він.

Незважаючи на сумніви, щось у глибині його душі змусило його вирішити піти на цю зустріч. Він мав сильне передчуття, що ця ніч не залишить його без відповіді на важливі питання.

Тому він без вагань ліг на ліжко і миттєво заснув...                                                      Розділ 32: Повернення Йосипа Старець прокинувся від тихого вітру, що проникав крізь щілини в його дерев'яній хатині. Ніч пройшла спокійно, але в серці відчувався тривожний неспокій. Лист, який він отримав напередодні, ніяк не залишав його думок. Хто був цей незнайомець, і чому він покликав його до болота? Він не міг відповісти на це питання... Розплющивши очі, старець побачив, як перші промені сонця пробиваються крізь його старого вікна. Він швидко одягнувся, і не гаючи часу, вирушив до болота, відчуваючи всередині передчуття чогось важливого. Чим ближче він підходив до болота, тим більше зростала його зацікавленість. Нарешті, дійшовши до звичного йому місця, він зупинився, завмерши від здивування. Його товариш, Йосип, стояв біля води, тримаючи в руках щось, що нагадувало стару вудку. Він виглядав старим і блідим, його обличчя було дуже втомленим, але у очах світилася радість. — Йосип? — ледве промовив старець, не вірячи своїм очам. — Це що ти? — Так, це я, — відповів Йосип, з посмішкою, що освітлювала його обличчя. — Я нарешті повернувся. Старець підбіг до нього, не стримуючи сліз радості. Друзі обнялися, відчуваючи теплоту одне одного. Вони не бачилися аж п’ять років, і за цей час сталося так багато, що ви навіть собі не уявляєте! — Де ти був? Чому ти не повернувся? — запитував старець, не відпускаючи Йосипа. Йосип глибоко зітхнув, поглянувши на річку, де вони колись рибалили разом. — Мене викрали перевертні, — почав він. — Це сталося п’ять років тому. Я пам'ятаю, як просто прогулювався лісом того дня і побачив перевертнів, а перевертні щось прошепотіли між собою і кинулися на мене, а я від цього аж знепритомнів.. Отямився я в клітці, де вони мене заточили і рідко давали їсти й пити... Я дуже сильно хотів на свободу тоді... Старець відчував, як його серце стискається від жалю за товаришем, якому довелося пережити таке жахливе. — Я не міг повірити, що це відбувається зі мною, — продовжував говорити Йосип. — Кожен день я спостерігав, як перевертні приходили і йшли, розмовляючи про свої плани та замисли. Я жив у страху, та думав, що вже ніколи не виберуся. Старець обурено зітхнув. — Як ти зміг звільнитися від них? — Одного дня, коли перевертні були зайняті, я помітив, що на тумбі поруч з кліткою залишилися ключі, — пояснив Йосип. — Вони не забрали їх, коли кудись пішли. Я простягнув руки через решітку і, на диво, дістався до них. З хвилюванням я відкрив клітку і вирвався на волю. — А що далі? — запитав старець, з нетерпінням чекаючи продовження. — Я втік, але опинився в гущавині лісу, де дні перетворилися на тижні. Я блукав, намагаючись знайти вихід, поки не натрапив на стару хатину. І коли я побачив річку, нашої річки, я зрозумів, що дуже близько до твого дому, — сказав Йосип, зітхнувши. — Але я був вичерпаним і голодним. І тоді я зустрів листоношу. Старець зацікавлено підняв брови. — Листоношу? Хм... — Так, я попросив його передати тобі листа, щоб ти дізнався, що я живий. Мені стало легше, коли я написав його та відправив тобі. Я відчув, що, нарешті, зможу повернутися додому, — пояснив Йосип. Старець усміхнувся, відчуваючи, як радість переповнює його серце. — Ти зробив це! Ти повернувся! — вигукнув він. — Це ж чудово! Йосип підняв голову і поглянув на свого друга, його очі світилися від радості. — Я так скучив за цими днями, коли ми рибалили разом, — сказав він, згадуючи їхні минулі пригоди. — Тепер, коли я знову тут, я хочу повернути все на свої місця. Старець кивнув, розуміючи, що їхня дружба ще не зникла, незважаючи на всі труднощі. — Давай почнемо все знову, — сказав він. — Це місце, це болото, воно завжди буде нашим. Ми зможемо знову зустрічатися тут. Вони сіли на березі річки, насолоджуючись моментом тиші та спокою. Кожна хвилина, проведена разом, була для них безцінною... — Згадай, як ми завжди сперечалися, хто спіймає більше риби? — засміявся Йосип. — Так, і я завжди перемагав, — відгукнувся старець, сміючись. — Але тепер твій шанс відновити цю справедливість! Вони сміялися, обмінюючись спогадами про минулі дні. Кожна згадка дарувала їм більше радості. Старець, дивлячись на Йосипа, розумів, що їхня дружба не зникла навіть після всього, що сталося. Сонце повільно піднімалося, і ранкове світло осявало їхні обличчя, нагадуючи про всі щасливі моменти... — Я завжди мріяв про цей момент, — зізнався Йосип. — Коли я був у клітці, я думав, що більше не зможу повернутися сюди. — Ти повернувся, — сказав старець, поклавши руку на плече товариша. — Це важливо. Ми ще маємо багато спільних моментів попереду. Поки вони сиділи біля води, старець усвідомив, що, незважаючи на всі труднощі, дружба була найбільшим даром. І тепер, коли вони знову разом, попереду на них чекали нові пригоди та спогади, які вони зможуть створити разом. Із цим відчуттям радості й спокою, вони знову почали обговорювати свої мрії, плани на майбутнє та всі ті речі, які робили їхні дні яскравими. Справжнє щастя полягає в тому, щоб мати друзів, які завжди будуть поруч, готові тебе підтримати в будь-якій складній ситуації...                                                                                                                                                Розділ 33: Ностальгічний кінець

Ранок повільно розгортав свої барви, осяваючи болото теплими відтінками жовтогарячого коліру. Старець і Йосип сиділи на корчах болота, їхні серця були переповнені спогадами та радістю від цієї довгоочікуваної зустрічі. Після п’яти довгих років розлуки вони обидва знали: цей момент був важливим, бо стосунки, які їх зв’язували, були сильнішими за цей час.

— Згадай, як ми сиділи тут, — розпочав Йосип, всміхаючись. — Кожен ранок, ми сперечалися про те, хто наловить більше риби за сьогодні...

— Так, ти завжди був зухвалим, — відповів старець, усміхаючись. — Але я ніколи не думав, що ти зможеш зникнути на такий довгий час...

— Це було важко, — відповів Йосип, його голос став серйозним. — Я потрапив у пастку перевертнів і не міг вибратися. Я думав, що ніколи більше не побачу тебе.

Старець кивнув, розуміючи, які жахи довелося пережити Йосипу. Проте, поряд із цим усвідомленням, у ньому прокидалася надія.

— Але тепер ти тут, і це важливо. Ми знову разом, — сказав старець, схиливши голову.

Вони сиділи, згадуючи всі ті дні, коли вони безтурботно ловили рибу, будували плани на майбутнє, сміялися і ділилися своїми секретами. Кожен спогад заповнював їх серця теплом і радощами. Вони не хотіли, щоб цей момент колись закінчився.

— Я так скучив за цими днями, — казав Йосип, дивлячись на відображення води. — Ми мали надію, а тепер все це знову так просто повернулося.

— Це не просто спогади, — відповів старець. — Це частина нас. І нехай життя приносить нам випробування, ми завжди матимемо один одного.

Йосип кивнув, і в цей момент зрозумів, що його мандрівка, попри всі труднощі, була необхідною. Він зрозумів, що, можливо, саме ці страждання зробили їхню дружбу ще міцнішою.

— Я тут не просто для того, щоб згадувати минуле, — сказав Йосип, усміхаючись. — Я хочу створити нам нові спогади. Спогади, які будуть ще яскравішими за ті, що в нас вже є.

Старець відчув, як у його серці розцвіла нова надія.

— Ми можемо почати новий етап у нашому житті, — відповів він. — Повернення до риболовлі, нові пригоди, і можливо нові мрії...

Сонце піднімалося все вище, осяваючи все навколо своїм теплом, і старець із Йосипом залишилися сидіти біля болота, обмірковуючи, як ще раз наповнити свої життя радістю та гармонією..

Вони дивилися, як сонце з’являється з-за обрію, і в цей момент вони нарешті усвідомили, що їхня дружба може пережити будь-які труднощі. Це був не просто кінець їхньої розлуки, а лише початок нового шляху, сповненого надії і спогадів про минуле.

В останні хвилини їхньої розмови старець різко зупинився, поглянувши у втомлені очі Йосипа.

— Давай краще будемо вірити в те, що найкраще ще попереду, — сказав він. — Разом, як завжди.

— Разом, — відповів Йосип, і їхні серця в цей момент наповнилися  щирою справжньої радістю…

І так, сидячи на березі річки вони зраділи, тому що знову поряд... Вони також знову відчули, що справжнє щастя полягає в простих речах — у дружбі, спогадах про минуле і спільних мріях. Це був ностальгічний кінець, але, й водночас початок великого нового етапу в їхньому житті...