Десь там, далеко у спогадах, до мене огидливо озирається маленьке, забите всіма богами містечко. Чому ж воно там залишилось? Чому травить мою душу біллю? Може через страх знову опинитись у лещатах хаосу?
Здається, це було єдиним місцем у якому я бачила надію, нею була така ж забута церква з забутими людьми. Я ніколи не вірила і не буду вірити в бога, але саме там, я, будучи маленькою дитиною, вперше побачила людяність і щирість.
Це не були набожні люди, вони не виправдовували свої гріхи біблією, вони шукали у ній мораль, та розповсюджували віру у світло.
Місто Х живе у моїх жахіттях, але його надія засіла у душі.
