Ах душа ты моя откровенная Ах душа ты моя доверчивая Будь осторожена кругом демоны Хотят сердца твоего безсердечные Куда глаза смотрели мои синие Что вы уши такого слышали Как вы губы могли целовать взаимностью Недостойного гада ползучего Ах ты сердце мое не разумное Как могло ты поверить в чушь несусветную Обмануть и запутать себя дорожками мутными Что ведут тебя в омут В бездну темную Скланяя к шагу не верному Что душа теперь слезы льет горемычные Разве мог человек поступить так безжалостно Так бездумно и без созрения совести Дав понять что понраву душе его открытой Такой чистой искренней

Він казав ночами - я придбаю нам двом той маленький дім, З білими стінами, відкритими балконами, дахом карминно-червоним, І поруч буде маленький сад, а десь далі стоятиме млин, Аби тобі було що замальовувати акварелями до альбому. Нам у тому домі буде разом тепло, буде солодко так жити вдвох, А потім втрьох, а може іще вчотирьох, тут як сама захочеш, Але ти знай, що я кохатиму наших дітей більше ніж міг би кохати сам Бог, Тому що в них буде твоє темне волосся та мої сіро-блакитні очі. Я кохатиму тебе, у нашому великому-превеликому домі, кохатиму Так сильно та ніжно, як ти могла б собі

©, Лореін Владислава, 2021 Лише у снах “Мабуть, вже досить”, - з байдужістю подумав Олег, розглядаючи міцну яскраво-бурштинову рідину в склянці. Віскі в чистому вигляді — найкращі ліки проти всього. І він, здається, вже достатньо «підлікувався». Усміхнувся, зиркнувши на дівчину праворуч від себе в чорній мерехтливій сукні. Вона також шукала забуття його способом і вже втретє грізно вимагала в бармена повторити, ліктем опираючись на стійку та раз у раз поправляючи довге руде волосся. Повернувшись до розглядання вмісту склянки, Олег з головою пірнув у думки. Причина цих його самотніх

И есть сегодня осознанье Что наконец то отпустила Того, кого я о любви просила Все алелуя Теперь свободна, От чувств безумных неугодных Впредь буду очень осторожна Я сердце открывать И верить в чудо Есть половинка Которая моя Которая не предаст меня Всегда плече свое подставит Которого ко мне влечет И что то манит Ему могу я доверять И не бояться потерять Ему нужна моя любовь Он мой единственный герой

Не навижу себя за доброту Не навижу за горячее сердце Не навижу любовь Не навижу чувства Как доверчивы мы бываем Как хотим верить другим Судьба по своему решает И жажда использовать Всегда побеждает Не верте словам они лживы Не верте улыбкам они игра Не верте чувствам они обманут И ты останешься одна

Ну що та інша Я найкраща Як можно рівняти Мене із нею Вона не буде Любити так Як я душею всією Ти пом'ятаєш нас Мій дотик та поцілунки Палки обійми Мій погдяд І сердця стук Бо поряд той Про кого мрію На кого я чекала Все своє життя Я намагалась все забути І загасити почуття Але все марно і болюче Я задихаюсь Я в диму Зроби цей вибір Я прошу

Ельфу я шипну на вушко Тихо тихо ледь чутно Що я зараз відчуваю Щоб не здогадавсь ніхто Ельф мені відповідає Може це кохання е Може ні ніхто не знає Але те що відчуваешь То любов до тебе йде!

Как все понять и осознать Прийти в себя как раньше Наркотик из груди достать и отослать по дальше Тому кто так поиздевался Тому кто не дооценил Тому кто как демон извевался Все время о симпатии твердил Решил что может Таким вот Правом обладать И чувствами поиграть Сладкие речи и взгляды Смотрящие на меня И поцелуи полные яда Своего часа ждут Что все что было Это не правда И так тому и быть А что тебе? Тебе так надо Ты так хотела Ты все сама И в этом суть

Как жаль что все уже не так И чувствую я по другому Сломалась часть души Вырвали сердце с корнем Как жаль что все уже не так И не вернуть судьбы назад Осталось только разочарованье Разбили все внутри и веру в дорогое Что не по силам теперь собрать И склеять в три слоя А так хотелось теплоты Любви и счастья неземного Как жаль что все уже не так Как больно больно больно... Нет сил все это осознать Жить дальше надо по другому Я никому не пожелаю Такуе чувства испытать Названные любовью

Возьму я в руки сигарету Немного красного вина Подумаю о своем о женском И грусть развеется сама Я так хотела его встретить Я так его ждала И вот решила хватит Не буду ждать И я ушла И вот стоя на перекрестке Я медленно разворачиваю Свой взгляд Я обомолела Он шел напротив по дороге Прищюрев свой голубоглазый глаз Увидев и дошло что я Он повернул с пути И покатились мои слезы Увы он просто трус Ну хватит Просто отпусти

Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка зачаїлася в сірому під’їзді, заблукавши, як колись ти. І, можливо, хтось віднайде її, прихистить, подарить своє серце і відпустить назавжди. Тільки не сьогодні. Сонце забуло про нас. Так же як і ти про

Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна куталась в одежу, але та не гріла її, бо мороз був у серці. Сьогодні її зрадили... Ще вчора вона вірила в любов та щастя, а сьогодні хотіла померти. Не бачила Ганна світлого сонечка, не чула більше, як