«Місяць Опівночі»
Усі речі в кімнаті були перевернуті, підлога всіяна битим склом, двері що вели на терасу були розпахнуті. Пасма волосся хаотичним кублом розкидані на обличчі дівчини. У відкритій долоні правої руки лежав ключ...
За кілька днів до цього…
Паперова листівка матово-сірого кольору була покрита візерунком рослинного орнаменту, який обрамляв текст:«Вельмишановний мешканцю будинку «Petit Prince», раді запросити вас на… »Далі читати не було сенсу, він не вважав себе, а ні мешканцем будинку, а ні «вельмишановним». Якби запрошення було у конверті він би його навіть не відкривав. В'їжджаючи у квартиру на три літні місяці Марк очікував спокійного перепочинку і відтермінування вирішення родинних розмовностей. Своєчасний від’їзд тітки до заміського маєтку так вдало цьому сприяв. Але передбачувано і водночас неочікувано для нього він займався усім, окрім того що йому потрібно було робити. Замість того щоб виконувати завдання з робочого плану хлопець: пересадив кілька горшків рослин з тераси, реорганізував бібліотеку у вітальні та просто вештався квартирою з кімнати в кімнату. Так минуло кілька днів. Викинувши сміття Марк вирішив дістати нову пляшку вина. Шухлядна камора служила місцевим мешканцям незамінним притулком для зберігання найрізноманітніших речей: від старого одягу до антикварних книг. Будучи малим він запам’ятав це місце коли разом з тіткою Агатою відносив сюди невдалі подарунки родичів. Знайти потрібну пляшку не достатньо дорогого напою не зайняло багато часу, але світло згасло раніше ніж вдалося дістатись дверей. У пітьмі Марк не міг розрізнити нічого, але гуркіт підказував що він точно перечепив одну з коробок при вході, раптово двері відчинились впускаючи світло.
– Я можу вам чимось допомогти? – у дверному отворі стояла незнайомка його віку.
– В принципі так, здається я зачепив вимикач.
– Насправді він вимикається автоматично якщо не має руху. Я Роза, донька місцевого робітника. Я вас не впізнаю, ви ж не мешканець?
– Так, я Марк. В’їхав у квартиру номер 4 Агати Саламандр на літо. Я її племінник… Один з плюсів мати заможну родичку, це користуватись апартаментами при її від’їзді…
– Даруйте, але я поспішаю… – вона поставила пакет який принесла з собою і взяла маленький ящик з полички.
– Так, розумію. Дякую за порятунок.
– …Але у вечорі я буду вільна. Знаю що проводити дні у «будинку пенсіонерів» це особливий вид нудьги. Я можу до вас навідатись...
Кількома годинами пізніше.Марк ледь встиг підготуватись коли у двері постукали. Роза зайшла без запрошення і розвернувшись спиною до столика з поштою дивилась на те як він взувається. Хлопець помітив що вона встигла переодягтись і у кращому освітленні підмітив виразність її очей.
– Куди ми підемо? – вони зайшли до ліфту де дівчина випереджаючи його спробу, сама натиснула кнопку і закрила собою панель ліфту.
– Насправді, ми вже на місці, – одночасно з цими словами ліфт зупинився.Двері відкрились і вони опинились в пентхаусі. Вітальна кімната з круглим столом, на якому стояла ваза, була заповнена людьми. Гості по черзі підходили до консьєржа який виконував роль дворецького і перевіряв запрошення. Марк здогадався куди вони потрапили.
– Якого… – вона підштовхувала його вийти з ліфту.
– Ваше запрошення, будь ласка.
– Прошу, – Роза дістала запрошення що ще зранку лежало на його вітальному столику.
«Невже коли ми виходили вона прихопила лист зі стола?»
– Мало того що ти поцупила запрошення, так ще і мене сюди притягла, – процідив Марк крізь зуби.
– Слухай…– Могла б запитати, я б просто відав.
– Не могла, кількість потрібна рівна. По кожному мешканцю квартири. Ти прийшовся як раз на заміну своїй тітці. І я перехопила запрошення іншого мешканця що не мав прийти. Одна вечірка вже пройшла. Другу оголосили тільки зараз.
– Який у цьому сенс? Це ж звичайне сусідське зібрання. Про що вони будуть розмовляти: опалення та витрати на консьєржа?
– Яке ще зібрання? Ти взагалі читав запрошення?
Обдивившись гостей Марк почав помічати що вдягнені усі напрочуд вишукано навіть для мешканців приватного будинку.
– Подейкують, що автор бестселерів користується особистим знайомством з власником будинку, щоб влаштовувати такі заходи для опрацювання сюжетів своїх детективів. Минулого разу, кожен мешканець квартири отримав картку з персонажем. Наприкінці роздадуть нові картки з підказками. Можеш зачекати до цього моменту, а потім піти.
– Ти мене обдурила. Навіщо мені …
– Не хотіла казати, але будинок досить елітний і має свої правила. Не певна що у ньому можна так просто без попередження селити родичів. А твоя тітка здається тільки орендує квартиру. Не хотілося б щоб її виселили через скаргу.
– Ах ти ж…
– Любі гості, хвилинку уваги. Мить яку ви очікували… Голова сусідської спілки театрально зачитав зміст конверту, здебільшого його промова містила опис сцени вбивства якоїсь бідолашної дівчини (персонажа цієї тематичної вечірки).
– Задоволена?
– Майже, залишилось вгадати вбивцю. Але це вже мої справи. Дякую за допомогу.
– Завжди радий допомогти своєму викрадачу.
Роза всміхнулась і залишилась на вечірки. Виходячи Марк отримав новий конверт. Тільки зайшовши у квартиру він відкрив зміст своєї картки.На ній золотим шрифтом поблискував напис:
«Вбивця»
Перший місяць літа закінчився без суттєвих змін. Крихітні спроби повернутись до робочого плану почали давати результат. Тепер, побічні справи (такі як вештання по дому або вихід у місто) були не перепоною, а винагородою за виконані завдання. З часу проведення вечірки атмосфера в будинку зазнала змін, усі мешканці ніби отримали дозу міс Марпл. Кожного разу, варто було Марку вийти провітритись на терасу або зайти до ліфту, він ставав свідком сусідського пошукового походу за підказками. Кожен намагався першим розгадати загадку, до проголошення завершальної вечірки. Через високу орендну плату більшість мешканців складали заможні люди похилого віку, можливо це було причиною популярності такого виду розваги, при будь-якому розвитку подій цікавішим за лото по телевізору. Але навіть під час прогулянки парком думками Марк неминуче повертався до Рози. Після вечірки вони більше не бачились.
«Напевно, вона дотримується свого детективного плану».
Він вирішив залишити їй записку на місці де вони познайомились. Але зайшовши в комору він застав там місцевого майстра.
– Вибачаюсь, я подумав що можу зустріти тут вашу дочку.
Чоловік розгублено подивився на нього і відповів:
– Пробачте, але я не маю дочки.
Наприкінці другого місяця літа Марк вирішив достроково закінчити свою само організовану відпустку. Точніше, на це натякнуло повідомлення від тітки. Вона або знала з самого початку про його перебування тут і прикрила його втечу від батька або їй стало відомо про це останнім часом. У будь-якому разі він не побачив ознак її не задоволення, тому міг без остраху виконати прохання. Агата доручила йому перед від’їздом завезти до неї ключі.Ким була дівчина і навіщо вона представилась місцевою не набуло відповіді. Але це була не єдина загадка цього будинку і вона нагадала про себе… В переддень його від’їзду, коли валізи вже було спаковано під двері підкинули конверт.
Третю вечірку було оголошено.
Викликаний Убер не відразу зголосився везти його настільки далеко. Заміський маєток знаходився майже за межею міста. А одна з не багатьох придатних до їзди доріг була оточена лісом. Ліхтарів на узбіччі не було і автомобільні фари викликали з темряви різноманітні силуети . Як однієї мити почала вимальовуватись постать дівчини в зеленій вечірній сукні у масці чорного кролика.
– Мені це все мариться, – на пів стогнучі, на пів лайливо пробурчав Марк. – Водій, висадіть мене тут.
Він підійшов до Рози яка здавалась зовсім не здивованою такій майже шекспірівський зустрічі.
– Подивіться кого приніс Західний вітер. Невже ти піддався детективній лихоманці?
– Що ти маєш на увазі? – хлопець вже зрозумів що не варто розраховувати на нормальне привітання.
– Я маю завести ключі тітки.Тепер очі під маскою виказали подив.
– Але в маєтку «Місяць Опівночі» проходитиме завершальна вечірка.
Маєток був не стільки великий, скільки намагався переконати інших у своїй величі. Серед вишуканих гостей у масках різних тварин Марк і Роза були єдиними кого можна було умовно віднести до мешканців будинку.
– Твоя тітка, мабуть мільйонерка.
– Майже, вона просто входить до складу ради меценатів. Ну, то який у нас план?
– Нас?
– Скажімо так, я маю твердий намір розгадати хоча б одну загадку сьогодні.
– Зібрані підказки мають привести до сховища з відгадкою. Але тут є проблема, остання частина не зрозуміла…– дівчина витягнула з сумочки листа.
– «Я провідник для нічних мандрівників», – прочитав Марк озираючись по сторонам. – Ходімо.
Разом вони дійшли до вітальні де серед антикваріату стояла дерев’яна статуя сови.
– Стародавні греки вірили що саме сови є захисницями ночі. Але куди далі?
На помості де стояла тварина була додана нова табличка з якимись знаками.
– Де тут найближчі сходи? – запитала Роза.
На дерев’яному підступі до сходів було дзеркало оточене підсвічниками. Вона запалила один з них і штовхнула дзеркало, те зробило коло і відкрило фанерну дошку з конвертом.
– Місія виконана.
– Майже, – одним рухом Роза зробила фото на телефон. – Ти не виглядаєш здивованим.
– Я вже почав здогадуватись. Журналістка?
– Фрилансер, але після цього, журнал «Де Галло» найме мене офіційно. Чому б тобі не розділити зі мною цей успіх?
– Якщо підтримувати театралізований настрій цього вечора… Будь-які ліки стають отрутою якщо перевищити дозу.
– Марк, любчику, – тітка Агата відшукала Марка на сходах до саду з пляшкою вина.
– Ось ваші ключі як і замовляли. І ще, вам варто краще переховати листа. Але я здивований...
– Здогадався?– Текст на листі це лише приманка. Справжній треба прочитати через штрих-код прихований на емблемі з іншого боку. Якась сучасна варіація «білих чорнил».
– А ти вважав що я відстала від життя, передай мені пляшку. Сподіваюсь тобі вдалось трохи розважитись, раніше ти просто обожнював мої історії.
– Як завжди вам не має рівних, але уникаючи публічності ви тільки притягуєте до себе більше уваги.
– В дитинстві, твій батько обожнював бути шукачем правди, а я була той, хто вмів сплітати тіні таємниць. На мою думку, так у світі більше змісту.
– Гадаєте його журналістська етика не дасть порушити ваше право на анонімність?
– Його характер значно зіпсувався за останні роки, я б не здивувалась. І все ж таки, ти не можеш уникати батька до кінця життя.
Марк де Галло запалив сигарету.
– Навідаюсь до нього завтра в журнал. Але гадаю більше за примирення він захоче реваншу.
