Ты сказала уверенно, сильно Покачнувшись, сама не своя, И слезами умылась обильно, И была ты совсем без белья. И взлохмачены волосы мило, Возбуждённо улыбка дрожит. Как же странно, что все ты забыла, Что, считала, меж нами лежит. Ты сладка и терпка одночасно, Ты прекрасна, горда и трудна, Но, о счастье, как это прекрасно, Что со мной ты, когда ты нужна. Забываю про все и навеки В состоянии этом тону, Ты сказала, и замерли реки: "Да, твоя и в твоём я плену".

Люблю, целую, обнимаю. Спокойной ночи, сладких и красивых снов. С тобою быть всегда готов. Но ты, как будто неживая, Зависла в фикции из в формулах застывших слов. Смотрю, не удивляясь - наблюдая. Мне кажется, что... Лучше промолчу. Ты та же или, всё-таки, отчаянно другая? И я уже не тот: как видишь, на беду. Лишь удивляюсь выдержке твоей из колебаний, Средь сих бессмысленных, хоть иногда и трепетных пустот. Здесь что-то мерное во всем, вплоть, даже, до занудства И ты, как долг какой-то исполняешь с этим... блуд? Нет, без проблем. Но мне такой подход твой позволяет Уйти, не попрощавшись,

Устав от нагромождений Зауми слов и фраз Ложусь головой на колени Мурочки - сонный час. Мурочка рукою тепленькой Погладит лоб и щеку Пальцем от лба через нос К подбородку ведёт и весело скажет "ку-ку". Мурочка такая уютная, Мурочка - нежности плен. Мурочка лаской баюкает. Обмяк, не хочу перемен. Мурочка голову склонит Волосами проводит, смеясь, Защекочет. Губы уронит И "чмок", в мои губы целясь. Мурочка, тонкая талия, Обхвачу и прижмусь посильней. Милота от нее та ещё, Поделюсь милотою с ней. Мурочка синеглазая, Лёгкий смешок и вздох. Вспомнила что-то, с радостью Шепчет,

Такие тошные ведутся перетоки От крайности до крайности другой: То ненавижу вдруг тебя, а то люблю жестоко, Теряя голову, беспечность и покой. В одно мгновение проходят перемены, И нестабильность эта разрушает каждый день Одним и тем же колебанием, до бреда, С валяния в твоих ногах до "гордого" вставания с колен. Порывы эти постоянны и повсюду, Преследуют - в кровати и в строю. Умом ведь понимаю - ничего не будет. Но чувством все надеюсь и люблю Я нездоров, а, может, - вовсе спятил - К тебе то льну, то не могу терпеть. То жду, чтобы тебя хоть кто захапал, А то готов возле себя

Широкие какие-то дали слишком, До таких не добраться никогда. Лучше ступени - пускай и ограниченные, Но точно знаешь ведут куда. Лучше бы я сморщился ещё до того дня рокового, Когда открыл тебя и пропал. Стоя теперь среди леса и совсем не кайфуя, Ощущаю, что... Ощущаю, что... Ничего не ощущаю - высох. Истощен червями, ветром, потом, Солнце ещё последнее выжгло. Супом кормят и спасибо на том. Не знаю, что там не совпало, Вроде бы ничего лишнего не хотел, А лишнее, как раз и упало: Меня привалило и я чуть жив. Потрогай мои холодные руки. Не можешь? Ну, значит, на том и сошлись. Коры сосновой

Я так скучал В ночей тиши холодной предрассветной. К тебе одной За мыслью мысль цепочкой отправлял. Дошли ли до тебя? Иль по пути затихли И не добрались с грузом, где, любя, Расставил для тебя слова и вздохи, фразы, Смущённые и радостные - те, Что, где звучали, то благообразно, То пошло, то с тоскою по мечте. Скучал, тебя не видя и жалея Минут, часов унылых череду - Таких бесхозных, брошенных в аллеях На листьев пятна, на траву сухую И дальше - в воду на недвижимом пруду. Все растеклось и смазалось сумбуром. Не вижу красок и структур не различу. Скучал, скучаю - однообразья россыпь Одних и

Насадила мене на свій стрижень недосліджена логіка баб : менструально течу котрий тиждень замість хуя вологий хробак . З лап слабкої прекрасної статі ? Заїкаться зрікаться не мрій : солідарністю шкірі пиздатій у самісінькій лігва норі . Транси скромно мавпують незграбно зображаючи примх дивних шарм : в кого цноти не рвалась мембрана - той не муза натхненним віршам . Чи поет я тепер ? Поетеса новоявлена йопта Жорж Санд : кобелина хай маса плететься безпорадним окропом засцять . Геть нахабні хуї відгризу всі - сука знає сама кому дать : пранкер просто погнать перевзувся мов червивий черговий

Дзеркало поруч глянути смерті у вічі дами заходять срать в пісуар чоловічий геїв комуна хлопців всиновлює пару : мало кому мать щастя сім'ї перепало . Дзеркало часом здатне смішить кривизною візу вручають - стала людина в'їзною сраку пильнуй - там власне імунна система : як нехуйово ж нас ухильнуло від теми . Дзеркало бачить в дзеркалі - справа шкідлива зад пісуару зверху вода аж підмила геї померли - ким тепер виростуть діти : про їхній гендер всім хто вже встиг розпиздіти ?

Пасажир у повітряній кулі - баласт страх під маску сховав від акул водолаз хтось закинув веганство - на кров перейшов а в пизді знову брак : незаштопаний шов . Жінку має розкрити суть різних сторін заєбали пікаперів діви старі : силіконовий сраку штурмує масаж так не стрималось ділдо - знеструмилось аж . За присутності Бога не можна судить . " І чого лізе наволоч кожна сюди ? " - філософське питання поставила блядь . На горіхи на горі не гріх зароблять ? О алкашка дає : " За ковток відсмокчу " . Треба S.O.S. ще сигнали щоб хтось десь почув : та навколо лиш дайвер який вже

Як з неба б чимсь не вбило динозаврів - вони б надалі поїдали мавп . Самці б печерні пизди не лизали - прогрес про це б уявлення не мав : вогонь розвести щоб - дрючка не терли б на мамонта б не перли в сто пудів . Історія б не знала канителі і ящір швидш хвоста б кудись подів . Жить мавпами б - напевно нефігово : не впізнавали б у воді себе до срак не лізли б сапієнсів гомо та вірш цей майже точно б був без бе

На айсбергу гніздять любов пінгвіни не парячись чи слід зганяти жир і чують краєм як Титанік гине колекторам роздать неплатежі . Бермудів десь неподалік трикутник розставив сіть немов лобок пизди аби метелик смикався прикутим загнавшись розрізнить туман крізь дим . Невже в воді відкритій всюди пастка : русалка як не кракен їсть живцем а черепушка наче черепашка тримать виносить на собі все це ? Пінгвін єбе свою імператрицю : ілюзія ідилія тепла ? Титаніку нема куди укриться - завидний тазом мідним крупний план

Я боялася, що скло на дорозі проріже взуття. Треба ж було програти йому бажання — він знав мої страхи і вирішив використати їх проти мене. Ми стояли на порозі головного корпусу занедбаного дитячого табору, серед розкиданих уламків старих іграшок та вирваних дерев. Здавалося, навіть вітер, що тихо завивав у покинутих вікнах, попереджав нас не заходити всередину, а невидимий погляд темряви ніби обіцяв жахливі секрети, що чекають усередині. — Чому, кажеш, його закрили? — Кажуть, що один з вожатих зійшов з розуму. Одного дня в приступі він зарізав усіх людей, з'їв їхні серця і пішов у