Слова, слова, слова … Яка же їм ціна, У тиші цій, маскованій, між нами? І гори почуттів описують оті слова Котрі шепочуться коханими устами Слова, слова, слова … а правда де? Чи ж не обман то часом так солодкий, У хвилі цій, котрий з часом мине Залишивши присмак болю пекучий? Не все то золото, що так блищить... Любов чи пристрасть поміж нами? Це серця почуття чи лише хіть – Написано отак поміж рядками?

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. АПТЕКАР кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. МОНУМЕНТ ПРИКОРДОННИКАМ – РАНОК Від монументу прикордонникам по одному та групами до мікроавтобусів та автівок розходяться чоловіки різного віку. Деякі з них у військовій формі, більшість – у цивільному, але всі у зелених фуражках прикордонників. До старенького білого фургону «Пежо» підходить крепкий, вище середнього зросту сивуватий небритий чоловік – Валєра, відомий в рідному місті як АПТЕКАР (55). Він відчиняє двері авта. ЧОЛОВІК (ЗК) Валєра, в тебе є місце?

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. ПАНІВНА ВИСОТА кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ Сухий безсніжний зимовий день. Двір старої будівлі з вивіскою «Шиномонтаж». Гідравлічні домкрати, стос старих шин, старе крісло під невісом. В двір в’їзджає бордовий «Пежо-308», за кермом якого дівчина в бордовому ж пуховику – ВІКА (20). З будівлі виходить юнак в робочому комбінезоні, куртці-бомбер і бейсболці зі стилізованим гербом України – СЕРГІЙ (22). ВІКА Добрий день. СЕРГІЙ Здрастє. Сергій серйозний, складає руки на грудях. Віка

«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого человека вырисовывать самых страшных монстров из тени простой вешалки то, что и говорить о ребенке восьми лет. Но этой ночью в спальне маленького мальчика появилось, что то еще помимо привычных очертаний

Леді не личить носити брюки, Розводити ноги під час сидіння. Леді не личить холодність - її муки Не більше, ніж одне співпадіння. Леді повинна прикрити тіло. Витри губи - не будь повією! Леді, навіщо тобі своє діло? То чоловіче... Дім і є мрією. Ти хіба леді? Ти надто товста. Схудни, бо заміж таких не беруть! Боже, ти леді? Худе як з хреста... Їж трохи! Дошки, то вже як вмруть! Йди, леді, в церкву.. на кухню, в город. Йди прибирай, до дітей - то твій сад. Жди свого милого. Що скаже народ? Досить. Я - Леді. І без ваших порад.

Ця вишиванка - про жінок мого роду, Про біль і про радість, про нашу свободу. Про вірність країні, любов до життя, Про жагу, наснагу та майбуття. Про руки бабуні, про посмішку мами, Про тихі розмови, що ллються ночами. Про квіти пахучі біля рідної хати, Про тих, хто так палко вміє кохати. Про сонце над морем, туман над горами, Про пташку малу, що літа над полями. Про хліб запашний, як лиш вдома буває, Про пісню грайливу, що родина співає. Про ніжність, красу і чарівнії очі, Про бузок у букеті, цілунки дівочі. Про ніченьку довгу, світанок мрійливий, Про перше кохання і погляд щасливий. Про

Опівночі Всесвіт пахне зірками. Еріх Марія Ремарк Я насолоджувався теплою травневою ніччю на лавочці Приморського бульвару. Тишу порушував тільки порт, що був розташований нижче, і ніколи не спав, та цикади, які влаштували справжній концерт поруч у Стамбульському парку. З насолодою вдихнув на повні груди нічне повітря. Свіжий солоний морський аромат, щедро змішаний з запахом білої акції, що якраз зараз квітне, та ще багатьох пахощів, джерело яких я не міг визначити. Це як келих якогось вермуту, настояного на сотні трав. Не дарма смак та запах вина називають букетом, як квіти. Мої роздуми

Многие сравнивают музей с сокровищницей, хранящей в себе драгоценные тайны различных эпох, скрытые в предметах быта первых людей и величайших изобретениях прошлых столетий. ​ ​ Но так же это прекрасное место, чтобы увидеть как жили люди за десятки лет до вашего появления на свет и представить, как они будут жить сотни лет после, когда повседневные для вас события плавно перейдут на страницы истории. Но насколько бы музеи или галереи не были велики, они могут сберечь в своих стенах лишь малую часть мировой истории. Это все равно, что выхватить горсть ракушек в тот самый момент, когда прилив

Покараний ранами попри і над усе Помічений ніччю себе по землі несе туди де лоскочуться каналізації що може дійсні перлиносховища де метанові гудуть автобуси що може не їздять а їми смикають по чотиреструнній віолотрасі туди де плететься в пляшках з-під отрути мереживо дійсного смарагдознавця і краплі кровí червоніють як рути І зорі радіо веж Де кресливсь і викресливсь праними марами непорахованими некоханими в роті ментол а в очах амнезія низом я пересуваюсь кубічно і все дуже звично і голосом Лінча співаю собі колискову і вічність занадто довга

Чума червоних поколінь Жебрак надію поховав Рибалка сам немов хробак В обіймах стиснув гак І на знайомих берегах Своїх не видно кораблів Нечемно плакати при всіх І зволікати з головним Дзвінки мовчать говорить дзвін Останній акт герой на пласі Верніть квиток моєму другу Тутешній світ йому набрид От привид батька яд і ніж Нові райони Міста Діт Вітають всіх дітей свободи 2015

погуляємо у схованку в останнє у житті порахуємо до ста у найглухішому куті речі по кімнаті рухаються мов вони живі на підлозі мов на розі часу простору і снів погодуєш мого птаха наворожиш на біду побіжиш від свого страха твою схованку знайду я скажений мов собака твою ласку п’ю з руки заберу і заховаю твою долю на роки ходить злодій не по лісі злодій ходить в голові бий на сполох зви на поміч а від себе не втекти

Лепестки Турецкой гвоздики, разбросанные вокруг портретов в окружении свечей, шелестели под ногами каждого, стоило лишь вступить на тропу, ведущую к месту чьего-то упокоения. Пейзаж оживал с появлением оранжевых цветов, сухой наполненный пылью воздух пропитывал новый аромат, казалось, что даже солнце становилось ласковее подобно лепесткам. Так выглядел октябрь, его цвет и запах были неразрывно связаны с «Flor de Muerto», бутоны оранжевой бархатницы, распускались после первой октябрьской ночи и собирались в конце сезона цветения, прямо в канун карнавала. Запах, распространялся по городу