Ніхто не розуміє матір одиноку!!!
Її крила тягар на світі неземний…
Як вона всим чим може захища дитя своє щороку,
І кожен рух, маленький крок для неї дорогий…
Ніхто не знає де той дух і сила й віра,
Беруться в кількості, яка немає меж.
Для неї головне дитяткова довіра,
Любов взаємная, що віддана була без меж.
А знаєш соромно і знаю я чому,
Бо керувалася тоді я самотою…
Світу твого не бачила давно…
А знаєш соромно і знаю я чому,
Зраду собі я б не пробачила ніколи…
Завмерли всі душевні видноколи…
А знаєш соромно і знаю я чому,
Коли дивлюся в очі як все добре…
Ми далі йдем, чи плачем і на місці стоїмо?
Усмішки рай це, чи пекельне горе?0
пишу про те, що відчуваю і переживаю сама...
