Відтоді як сталося щось настільки незвичне пройшов цілий день. Не зупиняючись чоловік ніс свою доньку все більше віддаляючись від місця з яким пов'язано стільки щасливих спогадів, це продовжувалося до поки він не зупинився перед сходами до храму посеред лісу. —Певний час ми житимемо тут... — тихим голосом пробурмотів чоловік погладивши доньку по голові. —А як щодо мами... і братиків... —Давай

Все розпочалося в епоху Тайсьо в час коли розповсюдження демонів достигло свого апогею і відважні воїни-мечники повністю посвятили себе захисту мирних жителів. Серед цих мечників найбільш авторитетними вважалися так звані Стовпи - люди що досягли неймовірних висот у боротьбі проти демонів. Серед попереднього покоління стовпів найбільше виділявся один мечник зі своїм незвичним стилем дихання, по

Намагаючись доторкнутися до кожної травинки, я, маленька дівчинка, біжу полем. Вдихаю кожний відтінок запаху вересневого вітру. Переді мною відкривався цілий світ зі своїми загадками та таємницями. Здавалося, пагорби посміхалися мені та запрошували до пригод. Це були коротенькі миті, у які я точно могла сказати: "Так, я вдома". Бабуся відпустила мене саму гуляти селом. Я дійшла до краю

Моє життя поділено на чорне і біле. Біле - це небо, воно завжди було наді мною, як високо не підіймешся - ніколи не дістанеш, воно лише огидливо дивиться на тебе і мріє ніколи не знати про твоє існування, бо воно там, де немає ніяких меж. Нема і способу наблизитись до білого в житті, чим би воно не було: білі простирадла, в яких замотуєшся з головою від щастя про цю мить, білі сонячні зайчики, що

1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку" Розділ 1: Ознайомлення про цирк У невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один

Котлети рум’янилися на сковорідці, наповнюючи кухню приємним запахом. Сьогодні я була надто втомлена, щоб мати бажання готувати. Мої ноги гуділи, а спина нила. Котлети пригоріли. Але байдуже. Чи буде йому до цього діло? Чи помітить узагалі? Може, трохи побурчить через підгорілу скоринку. Але цікаво, що б засмутило його більше: пересмажені котлети чи те, про що я мовчу? Спроба врятувати вечерю,

Хочу заплющити очі і відчути, ніби нічого не сталося. Ніби я не блукаю руїнами, а насолоджуюсь прогулянкою. Ніби я й не вмирала ніколи. Але відчуття таке, ніби ніколи й не жила насправді. Я не встигла прожити своє життя. Своє, не те, яке мені хотіли нав'язати. Мене вбили заради забави. Просто розважались. Їм було чхати, що я хотіла, що мені було страшно, що я плакала. Їм це подобалось. Вони –

Цей чоловік живе зовсім звичайним життям. Ходить на роботу в будні дні, а на вихідних часто читає, сидячи біля каміна, що випромінює тепло, закутавшись у плед. У такій позі він часто й засинає. Немає жодного сенсу описувати його риси обличчя, адже вони були надто безликі, можна лише згадати, що він був худорлявий і мав не дуже довге, русяве волосся. Незважаючи на те, що йому було вже за 40, не

Я включил на телефоне музыку, что-то лирическое, которая и звучала теперь из динамика портативной колонки. Мой Кенон работал на режиме видео. Лиз начала свой танец - роскошный, полный экспрессии, которым она заполняла всю комнату, специально освобожденную от мебели и окрашеную в стерильный белый. Лиз пронеслась в умопомрачительном па прямо перед объективом, что я рефлексивно протянул руку к

Моника бросила поднос на стол и расплакалась. Она не понимала, почему должна работать ещё и завтра, в не свою смену. И это в день, когда Рикардо везет ее в Рим! "Люсия могла бы поговорить об этом со мной, а не ставить ультиматумы синьору Энцо!" - мысленно негодовала Моника, перекатывая по пустой чашке остатки кофе. - Моника, посетитель! Это кричал синьор Энцо, владелец кафе - человек

Маурицио поставил перед приятелем "Перони", а сам взялся за мытьё стаканов: Вероника умудрилась купить дешевое средство для мытья посуды и теперь все стекло было в радужных разводах. "Вечно у нее что-то не так, тупоумная экономистка. Целый ящик этой дешёвой дряни!", - думал Маурицио, глядя на приятеля. Жан-Лука залпом выпил полбутылки, отрыгнул и уставился на свою руку. Он

Абу-ль-Аля сидел под стеной в тени оливы и слегка раскачивался в стороны. К нему подошёл богато одетый человек и, оглядевшись по сторонам, обратился к мудрецу. - Приветствую тебя, о достославный Абу-ль-Аля. Я купец из Алеппо, но и туда дошла весть о твоей мудрости и... - Покороче, - прервал купца Абу-ль-Аля. - Да, прости, о мудрейший. Скажи, могу я задать тебе один вопрос? - Задавай, если он у