Він сидів в пустому офісі айтівської компанії. Про те, що вона айтівська вказували комп'ютери, що ніколи не вимикалися, постери на стінах з персонажами гри де напівголі дівчата ламають хребти чотирируким чудовиськам, та розкидані крісла-мішки. – Олю, вибач, будь ласка, сьогодні не вийде, я мушу затриматися на роботі, – хлопець звик виправдовуватися. Його сорочка покрилася складками за довгий робочий день, а на блідих щоках попробивалася щетина. – Знову? – її голос бринів докором, навіть через телефонний динамік. – Сьогодні п'ятниця, якщо я не виправлю проблеми гра багато втратить

Двісті років тому, коли землі туманного Альбіону омивали безкраї простори океана та моря, на забутій богом території з’явилася, ніби з повітря, величезна будівля. Вона була схожа на вежу, кругла, так щей величезна. Людей зацікавило таке дійство й не один намагався зайти всередину, і глянути, що ж там таке. Вони бажали вгамувати свою жадобу цікавості. Але, ті хто заходив всередину більше ніколи не поверталися. Це злякало людей. Після цього почали ходити легенди про таємну вежу. Та територія, де була вежа, заросла травою, деревами, а по самій будівлі вилися кущі роз: білі,червоні та чорні.

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. ПАНІВНА ВИСОТА кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ Сухий безсніжний зимовий день. Двір старої будівлі з вивіскою «Шиномонтаж». Гідравлічні домкрати, стос старих шин, старе крісло під невісом. В двір в’їзджає бордовий «Пежо-308», за кермом якого дівчина в бордовому ж пуховику – ВІКА (20). З будівлі виходить юнак в робочому комбінезоні, куртці-бомбер і бейсболці зі стилізованим гербом України – СЕРГІЙ (22). ВІКА Добрий день. СЕРГІЙ Здрастє. Сергій серйозний, складає руки на грудях. Віка

Зелений острів Існують настільки давні часи, що не згадати ані імен учасників, ані місця події. Проте, природа може увібрати у себе більше ніж здатні побачити і відчути люди, це не про пам’ять, як ми її розуміємо, а про момент який застиглим відпечатком віддзеркалює події минулого та майбутнього, час як крихітний шматочок янтарної смоли, позбавляє швидкоплинність забуття. Озеро не пам’ятало, не забувало і не згадувало. Його природна сила, це пропускати через себе зміни, ніби відсіюючи зайве, залишаючи натомість маленькі крихти наслідків на самому дні свого мулового черева. Так, вода це не

Павло й досі вагався. — Ти все-таки хочеш звернутися саме до цієї агенції? — спитав він. — Так, звичайно, Альошка сказав вона найкраща в Одесі. — відповіла Поліна не відриваючись від каталогу. Павло скривився, наче надкусив лимон. Альошка йому рішуче не подобався. Колишній однокласник Поліни, він намагався залицятися до неї у старших класах, а потім, отримавши відмову, хоч і не пробував повторний захід, але, певне, зберіг якісь почуття і, начебто, просто товаришував з нею. Павло дав собі слово, що змусить Поліну перестати з ним спілкуватися, але зараз, відразу після весілля, коли вони

Мовчала я, а потім стало сили... Хоч би мовчала... Я сказала все. А потім би пробачень не просила, Зізнавшись правді і собі в лице. В душі ти вже давно гірка й нечиста, А де причина? Це все зранена Любов. Та зараз не бреши, ти - не Пречиста!Така брудна і зла, отруйна ти немов. І то не кров твоя отруйною ставала, Не зупинялась ти, труїла ті слова Сама. Від себе в відображенні тікала, Не ти - не я - Хто там? - я тут. - Жива. Жива... Навіщо я вчинила злочин? Перед собою невипрАвно йдеш на біс. І не спинити вже ті вогнепальні очі, Думки шепочуть: - Замовчи! -Цинізм! -Це низ! Але не слухала то я і

Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало від сну навіть у найважчі години чергування. Саме це давало сил та наснаги боротись, захищати рідну землю, а основне – вижити. Раніше, він не розумів навіщо берегти себе, якщо потрібно битись до

А серце завмирає в тишині, Ховається... Лікується любов'ю. І погляд той горить, немов в вогні Палає пристрастю, жагою та журбою. А руки трусяться, немов у новачка, І голос той хрипить у мікрофони... Сидить дівчина, наче пташечка, І Богу молиться за миті ті до скону.

Я тут зібрав для тебе човен Всіх почуттів - букет зі зливи. Я б міг упертим буть, як овен Але відвертий, адже - діва. Ти неосяжна, наче зірка. Не доторкнутись, як до неба. Я б так хотів, щоб була вірна, Тому, кого тобі не треба. Чому усі дороги світу Ведуть тебе до мужиків, В яких немає краплі світла - Постійний кастинг гарних тіл. Я тут зібрав для тебе човен Мій корабель зі щирих слів. Ти подзвони, мені, як повінь Краплею стукне по душі.

Мне надоело плакать Устала все внутри держать Тот кого сильно люблю я Не хочет этого понять Блокирую свой мозг Пытаюсь думать перестать Но он всплывает в памяти опять Не исчезает в дыме Эх эта чертова любовь Ну кто ее придумал Жила себе спокойно Без бури чувств и счастья шума Много времени прошло И все казалось позабылось А сердце все не хочет отпускать Хотя в осколках и разбилось

Девченки не верти гороскопам многострадальным Ну нет у нас принцев с конями Все кони ускакали в табор к цыганям А принцы уткнувшись в компьютер Сидят едят борщ дома у мамы Будте счастливы сами здесь и сейчас, а не в мыслях прошлых воспоминаний Делайте все что хотите и всегда только в перед бегите Бегите к свободе и к своим желаниям Мечтам и целям нереальным Дарю вам бестрашие и смелость для шага в дорогу судьба И пусть каждый ваш миг Будет счастьем наполнен сполна

Осталось лишь он был в сети 20.00 И мысли что крутились так и не ушли Никак все не хотят сдаваться Что может быть со временем забудется Что прошлое исчерпано давно И как судьба решит За нас двоих, что точно все конец Или попробуем сначала Как думаешь такое может быть Или все это фантазия такая Как быть как жить и поступить Ведь много сделала шагов Чтоб показать что все не просто так А от души и искренне и не фальшиво ,,А он все продолжает говорить что нет Игнорить, убегать, скрываться, И близко к себе и своему сердцу не подпускать и не открываться Только зачем кто больше отрицает Там чувства