Це місце дивне та особливе водночас. Але я не відразу це зрозуміла. Тільки повертаючись одного разу пізно ввечері з Тіною , моєю колежанкою, яка на моє зауваження, що місяць у повні дуже гарний, великий і здається, що його можна торкнутися рукою.
Вона раптом відповіла, - Тут завжди місяць уповні.
Я тоді застигла, і здивовано перепитала,- Що серйозно!? Ти певне жартуєш?
Так не буває у природі.
А вона засміялася і додала, - Це місце дуже особливе, природна аномалія, тут все відбувається не так як в нормальному світі.
Я здивовано вирячила на неї очі, - Не так!? Тобто це якесь інше місце? Інший вимір чи що!?
Вона знову всміхнулася і відповіла, - Ніхто не знає, що це за місце, і як все тут влаштовано. А науковці, що намагалися досліджувати все тут довкола, загадково зникали.
Колись моя бабуся казала, що це місце само обирає своїх жителів, і збирає їх по світу. Якщо твій життєвий шлях привів тебе сюди, значить воно тебе обрало і покликало і ти приїхала - переїхала жити сюди.
Вона глянула на мене , - Адже ти відчуваєш себе тут на своєму місці!? Хіба ні!? Ну от це воно і є. Тут не буває випадкових людей. Тільки ті кого воно саме обрало і прикликало жити сюди. Це місце - місто має власну волю і характер і воно саме вирішує хто тут буде жити. Тут немає випадкових людей, тільки ті кого воно обрало.
Сюди можуть потрапити тільки особливі обрані ним люди, а всі інші просто навіть не дізнаються про його існування. Та навіть не побачать його проїжджаючи десь поряд, його немає і на картах теж.
Місто привид, місто місяця уповні.
Вона ще раз всміхнулася і додала, - Та ти Оллі не бери це все близько до серця. Тобі тут добре і це найголовніше.
І ми пішли далі, розчиняючись у вечірніх сутінках, а наші кроки ехом відбивалися у бруківці та відскакували від кам'яних стін довколишніх будинків.
Але я не змогла просто викинути це все з голови. Ну як можна таке сприймати спокійно!? Отож бо і воно.
Мені хотілося докопатися до істини, так би мовити, дізнатися як же так виходить, що тут взагалі відбувається.
А так як я працюю в бібліотеці, так я дуже люблю книги саме тому обрала тут таку професію, то я почала шукати якісь книги з історії чи навіть архіви.
І дещо мені вдалося знайти. В нашому архіві я знайшла старовинний рукопис. Написаний від руки, літери ледь ледь проступали на старому майже протертому шматку матеріалу, так це був не папір, а щось геть інше.
Я з великими зусиллями змогла так сяк розібрати заледве половину тексту, бо час не щадив цю річ.
І ось, що я дізналася з тих уривків тексту, що змогла розібрати. Колись дуже давно, група людей, що шукала собі притулку, бо не могли вони жити як всі, не вписувалися в систему, не хотіли жити по тим правилам, що їм нав'язували, брела крізь ці місця і зупинилася на ночліг просто неба під зірками та надзвичайно яскравим місяцем уповні.
І вночі їм всім наснився сон, один і той самий, дивний сон. Їм снилося місто, місто із затишними вуличками та будиночками, з деревами та квітами, уві сні вони відчували, що тут їм добре і спокійно, що це їхнє місце. І уві сні над містом сяяв місяць уповні.
Зранку, коли вони прокинулися, то глянувши одне на одного приняли рішення, що тут і залишаться і побудують те саме місто зі сну.
Так розпочалася історія цього дивного міста міста місяця уповні.
Його немає в жодному путівнику, його неможливо знайти на картах, воно не існує в жодних реєстрах. Але ті хто тут живуть знають, це особливе місце, тут їх дім. Це місце само обирає своїх жителів, воно збира їх світом як насіння і дивними шляхами приводить сюди. А тут вони знаходять притулок, свій дім, роботу мрії та згодом і коханих. І живуть тут роблячи його ще кращим та затишнішим.
Тут завжди сяя місяць уповні вночі,, а вдень легка прохолода та ніжне сонячне проміння. Дощі тут лагідні немов пестять місто та людей своїми ніжними краплями вмиваючи все довкола.
Це місто здається нереальним, наче іллюзія, воно існує поза часом і простором.
А ще тут немає смерті та хвороб. Ні , люди не живуть вічно, як ви могли подумати, зовсім ні. Але вони можуть виглядати на той вік, на який їм хочеться, хтось воліє залишатися підлітком, інші молодими чи зрілого віку, а хтось обирає бути бабусями та дідусями.
А коли вони втомлюються від життя, так таке теж буває, можна втомитися жити навіть в ідеальному місті з ідеальним партнером та роботою, то воно просто зникають, розчиняючись в часі та просторі, про них залишаються згадки - історії, квіти та дерева посаджені ними, будинки побудовані їхніми руками чи речі зроблені ними.
Воно таке місто місяця уповні, таємниче затишне та сповнене чогось що неможливо описати сло
вами тільки відчути...
