Тихенько свічка плаче у долонях За тими, що лишився у пітьмі... Відлунням серце гупає у скронях, Як вибухи проклятої війни... Минає ніч. За нею день минає. І непомітно літо вже прийшло. А розум твій і досі відчуває Як лютий холод смикає вікно.... І нескінченна ниточка історій В одне криваве сплуталась кубло... Кубло страху, і відчаю, і болі.... І знову сну неначе й не було.... І зорі бачиш

У темряві шукаю світлячків - Вони мені сьогодні так потрібні! Бо я зі світу сталих диваків, Я кі не розуміють слово "злидні". Сьогодні день непевний, як завжди. На фронті є і успіхи, і втрати.... І серце тьохкає тихесенько: "зажди!.. Ті покидьки усі підуть за ґрати!.." Ми в цьому дні немов би новачки... Вчимося бути, плакати, любити... А в темних вікнах жевріють свічки... Бо

Серед згарища мовчки стоїть. Вдивляється в попіл. Не палає вже. Тільки димить. Розламана навпіл. Порожнеча розтрощених стін, Як збочений натяк. І замащує аж до колін Пилом протяг. Мовчки дивиться, не впізнає. Погляд блукає. Де воно, тихе щастя моє? Як це - немає? І, як дитятко, плаче земля Всиротіла. Час тепер починати з нуля... Україна... 05.05.22

Я вчуся жити посеред руїн... Всміхатися і мріяти безмежно. Я стільки піднімалася з колін, Що в підсумку, і справді - незалежна. Так, іноді мені бракує слів. Тоді малюю або мию посуд. Натомість, досить кольорових снів, В яких мене не зачіпає осуд. Можливо, це дратує й тригерить Когось, хто бачить світ інакше. Та мій літак летить собі. Летить! Бо він - моє. А все що ваше - ваше. 15.06.23

Я - ніхто. Я - людина без мрії. Я - застиглий камінь самотній. Я не маю ні слів, ні надії - Все згубилося десь у безодні. Я - загублена скибочка хлібу, Що розчавлена десь на дорозі. Я - есенція болі і схибу. І нічого зробити не в змозі. Я - ліхтар, що тепер не засвітить, Бо розтрощений вибухом міни. Я - вікно, що ніхто не помітить, Бо його заховали руїни. Я - безкрайній, занедбаний цвинтар, Де

Я сиджу на вершині світів І дивлюся на стомлене небо. Я давно вже байдужа до слів І до іншого виду плацебо... Не шукаю чарівних скарбів І не плекаю марно надію, Що хтось інший знесе ворогів, Поки я свою волю намрію. Я давно не шукаю Клондайк, Що збагатить мене на мільйони. І навряд чи я вийду на страйк - Бо не він звільнить бранців з полону... Я зневірилась в купі ідей. Я не маю вже сил для

Танцює танок Магура, Громом гримить гучно. Злива, як та бандура, Звуками ллє точно. Танцюй, бойова Діва! Кидай блискавичні стріли! Додай вогняного дива, Аби вороги згоріли! Козацька душа розкриє Свою потаємну силу! Водою святою змиє Суміш із крові й пилу! Танцюй, Магура, у хмарах! Бий в грозові літаври! Небо в яскравих сваргах, Хмарні розлило барви! Жовто-блакитним жаром Ворога вдарить Діва! Хай

Козак жив в дунаї, останній До річки славної прийшов, Обіцяне щастя коханій На березі річки знайшов. Всі очі заплакані були; Коли починав з нього пить, І серце зривалося з туги,- Як місяць і зорі глядить. На березі річки збудує Собі найгарніший дворець, Та завше під небом ночує Вороний той друг жеребець. Із часом мара в його домі Каже,- пора йди на покій, Тож те, що здобув на дунаї Віддав все

Благаю благаю благаю благаю : з'єбися !!!! Мене тільки бісить уся твоя магія вбивча : вчепилась мов той маніяк аби шанс не прогавить . З'єбися з'єбися з'єбися з'єбися : благаю !!!! Благаю з'єбися !! З'єбися благаю !! Уйобуй !!!! Любові шаленої підсумок вийшов хуйовим : це ж треба таке ювелірно зуміть проєбати . Ти знову невинна ? Пизду застрижи целібатом . З'єбися уйобуй пиздуй якнайдалі й

І не видно кінця ані краю Тим думкам, що про тебе щепочуть, Коли сонячний ранок світає, Коли стеляться зоряні ночі. Між акордами пісні, що грає, Між рядками думок поетичних Твої очі знайду і згадаю Як любила згубитися в них. Так, ти там, де кордони між нами І майбутнього може й немає. Але не описати словами Як я близько тебе відчуваю.

Мій улюблений колір - зелений Як відтінок знайомих очей. Що натхненно говорять до мене Про вагу понадземних речей. В тій зеленій безодні блукаю Наче дикий поранений звір. Тихий біль у собі відчуваю, Чимось мокрим затьмарює зір. Як люблю я той колір зелений... Так жорсткого жартує життя. Сяють очі ті, та не для мене. Інша знайде у них відбиття.

Сьогодні день такий собі, вчора був і краще. Час летить, як вітер в полі, а ти усе ледачиш. Вставай, ходімо! Маю план покраще, ніж навчання. Я маю місце там одне, де маєш щастя ти, і радість. Можливо, все не дуже справжнє, але ходім, поглянеш! Хоч ти, напевн, не фантазуєш, але ідеї маєш. Просто подумай, чи ти можеш усе колись змінити? Можливо щойно ти побачиш свою заповітну мрію. І радість твоя,