У кожній літері код мудрості віків, Не просто "гарна", "мелодійна", а й могутня! Ти — найкоштовніше із спадку прабатьків, Осяяне тобою і минуле, і майбутнє. Моя ти рідна мова, світанкова, Тебе не втратили — це перемоги знак! І повертаються назад до твого слова Щоб бути вільними, то най же буде так! © Юлія Дмитренко -Деспоташвілі 9.11.2022

Академику, гроссмейстеру и просто хорошему человеку Владимиру Вигману. — Батюшка, скажи мне честно: Есть ли у души одежда? — Сын мой, это же известно! Или ты такой невежда? У души одежды нету, Ее не было не будет. Ведь душа летит по свету И несет добро всем людям. — Тогда, батюшка, признайся, Кому утром ты проблеял: «Душа, быстро одевайся И проваливай скорее!»? 07.06.2015 г.

Арсению Яценюку "Не по Сеньке шапка" (Народная мудрость). Премьер мог у народа вызвать смех, Но смех сквозь слезы: газ, вся коммуналка... Плати, народ, пусть даже из-под палки! Ведь "кролики - не только ценный мех..." 29.10.2016

Ірині Насадюк (Некора) Щось Лисиці сумно стало: Дуже зголодніла, Довго від собак тікала, Втратила всі сили. "Ку-ку-рі-ку" раптом чує, Наче сталось диво. Як же смачно галасує Півник той красивий! У кущі вона влетіла, А трохи пізніше, Вся пом ята ще й зомліла, Пищить, наче миша. Самовпевнений, пихатий, Каже Вовк їй слово: - Бачиш, як корисно знати Іноземну мову! 02.02.2014 р.

Президенту Федерації шашок України Анатолію Яценку. Щось Микола той сумує, Аж ніяковіє. Компліменти як почує - Шия червоніє. Дівчина його спитала Про брови та вії: Як вони великі стали? Чим він їх миє? А Микола їй говорить Про дитячих катів: - Тільки щось мені накоять - Плакав я багато. Не витримала Валентина Та давай казати: - Краще б ти, як був дитиной, Більше б ходив сцяти! 03.08.2013 р.

Олександру Прилуцькому Щось Сашко переживає, Шукаючи плями. Слідів крові щось немає, А любить до нестями. Тож говорить він Одарці: - Мила, ти цнотлива? Як би знав, то у запарці Зовсім не спішив би! А Одарка безневинно: - Мені б твої турботи! Був би ти, Сашко, повільним - Я б зняла колготи! 14.07.2013 р.

Фізкультура - це культура В першу чергу! В другу - ФІЗ! Треба, щоб в мускулатури Менше задирався ніс! Школа - це рідна оселя Для дітей, віршів, пісень. А керує там веселий Пан директор-велетень. Він для школи - батько й мати. Школа - це його дитя, Його доля, його грати... А всіх інших - на сміття! Ось така його структура... Не лунає "Браво!", "Біс!"... Десь поділася культура, Залишився тільки ФІЗ... 28.01.2011 р.

Світлої пам яті Володимира Степанюка, справжнього українця та патриота На тебе ворог лізе нині. Але з давен і навіки З девізом: "Слава Україні!" Йдуть в бій синів твоїх полки. Це чесна, благородна справа. Бійців ти пам ятаєш всіх. І кажуть їм: "Героям слава!", Їм вірять, моляться за них. Ти наймиліша на всім світі. Тож бійтесь, наші вороги! Дніпром поля твої умиті, Жила, живеш і будеш жити В добрі й любові навіки. Зак. 16.12.2015 р.

Слова, слова, слова … Яка же їм ціна, У тиші цій, маскованій, між нами? І гори почуттів описують оті слова Котрі шепочуться коханими устами Слова, слова, слова … а правда де? Чи ж не обман то часом так солодкий, У хвилі цій, котрий з часом мине Залишивши присмак болю пекучий? Не все то золото, що так блищить... Любов чи пристрасть поміж нами? Це серця почуття чи лише хіть – Написано отак поміж рядками?

Леді не личить носити брюки, Розводити ноги під час сидіння. Леді не личить холодність - її муки Не більше, ніж одне співпадіння. Леді повинна прикрити тіло. Витри губи - не будь повією! Леді, навіщо тобі своє діло? То чоловіче... Дім і є мрією. Ти хіба леді? Ти надто товста. Схудни, бо заміж таких не беруть! Боже, ти леді? Худе як з хреста... Їж трохи! Дошки, то вже як вмруть! Йди, леді, в церкву.. на кухню, в город. Йди прибирай, до дітей - то твій сад. Жди свого милого. Що скаже народ? Досить. Я - Леді. І без ваших порад.

Ця вишиванка - про жінок мого роду, Про біль і про радість, про нашу свободу. Про вірність країні, любов до життя, Про жагу, наснагу та майбуття. Про руки бабуні, про посмішку мами, Про тихі розмови, що ллються ночами. Про квіти пахучі біля рідної хати, Про тих, хто так палко вміє кохати. Про сонце над морем, туман над горами, Про пташку малу, що літа над полями. Про хліб запашний, як лиш вдома буває, Про пісню грайливу, що родина співає. Про ніжність, красу і чарівнії очі, Про бузок у букеті, цілунки дівочі. Про ніченьку довгу, світанок мрійливий, Про перше кохання і погляд щасливий. Про

Покараний ранами попри і над усе Помічений ніччю себе по землі несе туди де лоскочуться каналізації що може дійсні перлиносховища де метанові гудуть автобуси що може не їздять а їми смикають по чотиреструнній віолотрасі туди де плететься в пляшках з-під отрути мереживо дійсного смарагдознавця і краплі кровí червоніють як рути І зорі радіо веж Де кресливсь і викресливсь праними марами непорахованими некоханими в роті ментол а в очах амнезія низом я пересуваюсь кубічно і все дуже звично і голосом Лінча співаю собі колискову і вічність занадто довга