Серед білого дня, під час обіднього перериву, П'яниця, як і всі години свого свідомого життя - бухав. Він робив це скрізь, а саме в цей особливий для людства день, дане дійство відбувалось у барі. Це був вже четвертий бар, тому що в трьох попередніх, він випив стільки, що бармени з власної ліні прибирати за ним наслідки, чи то з простого людського жалю, повиганяли його геть. І таким чином, він окупував вже четвертий на сьогодні барний стілець, і перехиляючи чарку за чаркою, старався ховати свою майже смертельну сп'янілість від пильних підозріливих очей бармена.
Поклавши лікоть на барну стійку, він кілька хвилин дивився на тріщину в лакованій дошці цієї стійки. Погляд його був настільки п'яний, настільки первісно тупий, що мабуть, молоток, і той мав би розумніший вигляд. Раптом він голосно відригнув, відірвався від тріщини, перевів погляд на чарку, потім на бармена і сказав:
- Ше водки!
Зневажливо похитавши головою, бармен виконав прохання алкоголіка. Той криворуко вхопив чарку з водкою, і хильнув її одним духом. Поставивши на місце, знову смачно відригнув, і раптом звернув погляд прямо в дно своєї чарки.
На дні, в краплині недопитої водки, видівся якийсь синій відтінок. Нижче, прямо за ним, заломлений у склі нестандартної форми чарки, промінь барної лампи. П'яниця, забувши про те що йому треба хильнути знову, зачаровано дивився на всю цю красу. В нього проскочила якась думка про "Сонце в бокалі", але це не сонце, і не в бокалі, а в чарці.
Раптово, зображення почало збільшуватись, зближуватись. Він з не віданою швидкістю летів прямо туди, до цього алкогольного світанку, і через мить, він стояв за метр від нього. Сонце було просто величезне, тільки чомусь не пекло, а небо - синє-синє, наче його мішки під очима в години тверезості. П'яниця геть і забув, де він насправді, і про свою чарку, і навіть алкоголь. Він стояв перед об'єктами неймовірної сили, і відчував йю силу в кожній клітині тіла, і кожній молекулі повітря. І він наче б там і лишився, але тут на небі вигравіювались слова:
- Ніхто цього не зрозуміє.
- Мало хто в це повірить.
- Мало хто це сприйме.
- Ти вже все розумієш, просто не можеш сказати.
- Знайди як розповісти про це усьому світу.
- Бог існує.
І враз - це Сонце, це Небо, все пропало. Склянка наче виплюнула його назад на барний стілець, але ніхто навколо навіть не помітив його відсутності. Весь персонал, і відвідувачі займались своїми справами. П'яниця, шокований тим що сталось, відскочив від чарки. Він знав, це не біла гарячка, це було щось приємне, прозріваюче. Так, він отримав прозріння, безсумнівно. Чомусь він відчував, що тепер він пророк. В його голові було стільки різних думок та відчуттів, які потрібно було висловити, але він навіть слів таких не знав.
Присутні в барі звернули увагу на нього після того як той ледве не впав зі стільця. Він зрозумів, що в цьому місці, з такими знаннями йому не можна просто сидіти тут, а треба ходити по світу, шукати однодумців, і переконувати людей ставати на його сторону, сторону істини. Тому він поспіхом поклав бармену гроші, і хитаючись, вийшов з бару.
За кілька кварталів, на мосту, погладжуючи в кишені вістря короткого гострого ножа, стояв Нігіліст. Як завжди, він роздумував про сенс буття, і зокрема все завжди зводилось до його відсутності. Як тільки думки дійшли до цього простого висновку, він захоплено подумав про те, як ідеально він покінчить з цим жорстоким, неіснуючим життям, і точно таким же світом. Уявив, як по прісним водам цієї річки, красиво розтечеться темно-червона кров, заповнюючи сіру зеленуватість води насиченими барвами. Пізніже, його знайдуть, тіло відвезуть у морг, і паталогоанатом, який буде дивитись на його вздовж порізані вени, скаже: "Він точно знав що робить".
Поки він стояв в цих роздумах, до нього, розхитуючись в різні сторони, наближався П'яниця.
- Пацан, стой, мені нада тобі розказать одну важну вєщь! - крикнув він, злякавшись що Нігіліст може в цей момент кудись піти.
Нігіліст нікуди не йшов, тому просто зітхнув, усвідомлюючи те, що не існує в світі важливих речей, як і в принципі світу, і його самого теж. П'яниця наблизився до нього, віддихався (коли він побачив Нігіліста, то почав бігти), і почав говорити.
- Пацан, ти маєш знать! Бог є! Нас обманювали! Всі говорили нам неправду, Бог є, але він не такий як його нема, а такий, якого ми не можемо понять!
Нігіліст здивувався такій несподіваній заявочці. Попри те що той був п'яний, він говорив досить щиро, і палко.
- Добре. Чому ви так вважаєте? - запитав Нігіліст.
- Пацан, минут десять назад, я не думав шо колись буду так думать. Но я побачив прозріння, я пророк, сто процентів, я просто знаю, і все!
- Окей, поясніть мені, чому я маю вірити вам?
- Того шо.. Того шо це просто правильно, і..
- Що таке правильно? Не існує нічого правильного, і ніякого Бога не існує, обговорення смисла будь-якого явища зводиться до відсутності цього смисла, і відсутності взагалі будь-чого. Мужик, ти просто збуханий, просто іди додому, і проспись. Це не прозріння, це в тебе біла гарячка.
П'яницю зачепило таке ставлення до його важливої пророчої інформації. Але щось всередині, підказало йому, що пророків постійно не розуміють спочатку. Тому він спокійно запитав:
- Пацан. Ти коли-небудь бухав?
- Яке це має значення?
- Ладно. Скажи тоді хто ти по жизні.
- Я переконаний нігіліст.
- Шо це значить?
- Це значить, що я заперечую цінність будь-чого існуючого, і вважаю що життя не має сенсу, і взагалі, ніякого сенсу не існує, - впевнено відповів Нігіліст.
- Ох ніфіга сє, і як ти до такого дойшов? - запитав П'яниця.
- Тяжко. Я побачив у житті багато чого абсурдного, і непотрібного, і коли задумався над тим, що вважав розумним і потрібним, зрозумів, що воно теж не має ніякого сенсу.
- Тоді якшо ти нігіліст, ти полюбом бухав, - сказав П'яниця.
- Що? Що за фігня? - спитав Нігіліст.
- Ой, ти розчарувався в жизні, і хочеш сказать шо ніколи не бухав? Не нада брехать.
- Ну.. Ну да, бухав. А яке це має значення?
- А я всю жизнь бухаю, і я знаю шо таке біла гарячка. І нічого приятного в ній нема. А те шо я бачив, - продовжив П'яниця з щирим відчуттям непояснимості пережитого, - було просто непередаваєме, я ніколи такого не чуствовав.
Нігіліст не знав що відповісти. Можливо це просто маячня, але чомусь, Нігілісту було важко визнати це зразу. У всякому разі, потрібно зрозуміти, про що він говорить.
- Ти віриш в Бога? - порушив мовчанку П'яниця.
- Ні, не вірю.
- Не буду питать чого. Просто скажу, Бог є, пацан, в нього нада повірить. Мені шось сказало, може то був сам Бог, шо ніхто не пойме ні Бога, ні мене, але цього і не нада, просто нада знать, шариш?!
- Пробачте панове, - раптом почувся в даній розмові третій голос, - але мені здалось що ви обговорюєте досить таки спірні речі. Що ж, я на 100% впевнений, що нам усім необхідно щоб я теж взяв у цьому участь.
П'яниця і Нігіліст повернули голови. Біля них вже близько двох хвилин стояв Юрист, і зацікавлено слухав їхню розмову. Зрозумівши, що хлопці не проти, він продовжив:
- Я вважжаю що це не була біла гарячка, і в мене на це є кілька причин. Перша: навіть зі стану цього джентельмена, можна зрозуміти що він знає що це. І друга причина - я прекрасно розумію, коли люди брешуть, а коли говорять щиро. Можна сказати що це частина моєї роботи.
- Ооо! Поняв пацан? Розумна людина каже тобі, шо я не брешу. А ким же ти робиш, братан? - Заговорив П'яниця.
- Я юрист, неважливо в якій галузі. В будь-якому випадку, мені потрібно розбиратися в УСІХ, спірних питаннях. Ваше питання достатньо спірне, і я вважаю що зможу допомогти сторонам внести ясності у слова їх опонентів. Давайте десь присядемо. Тут, на Набережній, повно лавочок.
Нігілісту було важко зрозуміти що відбувається. І все ж, він пішов шукати лавку разом з ними.
- Я хочу знати, з чого виникла дискуссія, яка тема, і які твердження сторін щодо неї, - заговорив Юрист, як тільки вони присіли на лавочку.
- А чому ви взагалі це робите? - нарешті здивовано запитав Нігіліст. - Яка вам з цього користь? Який сенс?
- О, Ви зачепили питання сенсу, а не просто пішли, чи просто почали відповідати на мої питання . Видно Ви бажаєте розібратись. Гаразд. Я скажу що мені просто цікаво. Це хороша практика, поговорити з незнайомими людьми, на якусь непросту тему. Так все ж, що це за тема?
Нігіліст зітхнув, подивився на П'яницю, який усім цим зіпсував його сьогоднішній величний суїцид, і сказав:
- Ми говоримо про існування Бога. Я не вірю, а мужик каже що бачив його 10 хвилин тому.
- Ну вже не 10, вже десь 20, - сказав П'яниця. - І я не бачив Бога, я чуствовав те, шо шось хоче сказати мені, шо він є! У мене странне чуство шо Богу даже пофіг на те шо я це все пережив!
- Ти сам не знаєш про що говориш, як тебе взагалі можна слухати!? Ти просто алкаш, і несеш маячню!
- Хвилиночку, дозвольте пояснити. Я так розумію, що Ви хочете сказати, що відчули, як якась сила, намагалась повідомити, що Бог існує, а інша сила, стверджує що ця інформація не йде від самого Бога, я правильно розумію? - запитав Юрист.
- Да! Іменно так! Богу неважно, знає хтось, чи не знає. Це важно нам!
- А Ви можете сказати чому для нас це важливо?
- Ну наскільки я понімаю, просто ми люди, а Бог це Бог, в нього все ідеально. А ми тоже так можем, просто не робим.
- Послухай себе. Те що ти щойно сказав, абсолютна маячня. Ми люди, Бог - Бог. Це і так всім зрозуміло! Не витрачай наш час. - сказав Нігіліст.
- А мені здається, - знову втрутився Юрист, - що все не так і просто. Але на жаль цей чоловік не може пояснити те що він знає, тому ми маємо самі все це розгребти. Людська свідомість надто недосконала, щоб усвідомити Бога, і хоч ми можемо вдосконалити її, ми цього не робимо. Я так зрозумів.
- Та чому ви його взагалі слухаєте!? Ви розумний чоловік, а тратите час на таку маячню! - роздратовано сказав Нігіліст.
- Якщо Ви справді вважаєте це безглуздям, то я з впевненістю можу сказати Вам ті ж самі слова - відповів Юрист.
Нігіліст задумався. А й справді: кому ж як не йому, знати про те, що це все безглуздя, як і власне все існуюче. Саме тому він і зібрався покінчити з усім цим. Але чомусь, досі не покінчив, і далі сидить тут. Це його зацікавило. Він мовив:
- Гаразд. Продовжуйте.
- Тепер, випливаючи з даної тези, давайте уявимо собі Бога. Як ви розумієте його?
- Ну я зараз даже не знаю шо мені розуміти, - сказав П'яниця. - Наскільки я чуствую, він дуже розумний, такий розумний, шо його не зможе понять ні одна людина.
- Добре. А Ви? - запитав Юрист у Нігіліста.
- Я не вірю в Бога.
- Я не просив Вас вірити, спробуйте попри свою зневіру, на базі даної інформації, уявити собі його.
Нігіліст знову задумався. В принципі, спробувати варто.
- Ну, я думаю, що в такому випадку, Бог не має нічого людського, - сказав він. - Ні думок, ні емоцій, ні вигляду. Це все проявляється якимось іншим чином, тобто думки в нього можуть бути зразу якимись діями, або явищами. Якщо людина думає наприклад про те, щоб поїсти, Бог не думає, а зразу .. їсть, або вже поїв. Або він просто, ніколи не голодний, - слова Нігіліста здивували його самого.
- Чудово! Просто чудово. А яке тоді людина має до нього відношення?
- Скоріш за все, ніякого. Якщо брати до уваги загальне уявлення про Бога, то він всюдисущий, і знаходиться поза часом. Якщо додати трохи логіки, то його просто не існує. А якщо додати мої попередні слова, то..
Нігіліст зупинився. Він зрозумів, що ця тема, заставила його думати в зовсім новому напрямку, в тому, якого він ще не зустрічав в своїй голові, і якій протирічить його сталим нігілістичним поглядам.
- Якщо додати Ваші попередні слова, - продовжив Юрист замість нього, - то його існування поза межами нашої свідомості, і, відповідно, поза межами нашої логіки. Що таке наша свідомість? Наскільки далеко вона може заглянути?
- Наша свідомість дозволяє нам зрозуміти речі навколо нас, дозволяє думати, робити, існувати в розумному світі. Але оскільки в цьому світі багато недосконалих речей, мається на увазі людському світі, світі свідомості, то і сама вона недосконала. Але ж.. як Бог може існувати, якщо наша свідомість недосконала, якщо весь інший світ такий ідеальний, живе за законами природи, законами збереження енергії, то чому ж Бог не зробив ідеальними нас?
- Якщо ми почали обговорювати свідомість як недосконалу рису людини, давайте диференціювати її повністю. Якщо є недосконала, відповідно є і досконала. Якщо ж наша не ідеальна, нам не дано розуміти ідеальної. Тільки ідеальна свідомість, може сприймати таку саму. Бог не робив нас ідеальними, тому що наша недосконала свідомість, це лише якийсь етап розвитку його досконалої свідомості. Я чув, до Вас прийшло прозріння. Яке воно було?
- Це було ніби на краю світу, і я бачив слова. Бачив шо ніхто цього не пойме, і не повірить ніхто, але я мушу зробити так, шоб це поняли, і в це повірили.
- Саме до цього ми і дійшли. Нам не дано зрозуміти, і не дано повірити, - сказав Юрист.
Наступила мовчанка. Кожен думав про одне і те ж. Нарешті Нігіліст сказав:
- Стоп, ми щойно зрозуміли те, що цей мужик усвідомив Бога як факт. Навіщо віра, якщо це вже факт?
Юрист задумався.
- Цікаве питання, - мовив він. - І справді, чому ж Вам було сказано що ніхто не повірить?
П'яниця напружив напружив м'язи лиця, спробувавши цим, напружити мозок, і виловити з нього ще інформації. Раптом, його осінило:
- В це ніхто не повірить, бо віра тут не треба! - захоплено вигукнув він. - Якшо ми додумались до існування Бога, ми не віримо, ми знаємо. Ніхто не повірить, бо всі просто будуть знати!
Нігіліст і Юрист здивовано дивились на нього. Дійсно, П'яниця був правий.
- Я все зрозумів, - сказав Нігіліст. - Бог і існує, і не існує. З початку утворення людської свідомості, вона все більше і більше вдосконалювалась, людина все більше і більше розуміла. З кожною епохою, ми все розумніші. І весь цей час, людина відчувала що існує щось вище за неї, і в різні часи це були різні Боги. Можна змінити думку про Бога, можна змінити ставлення до нього, але його змінити не можливо. Можна перестати вірити в нього, і навіть позбутись відчуття Бога, але тоді відчуття перетвориться в прагнення. Бог - це абсолютний розум. Безпомилковий, і беззупинний. Буває що емоції або сумніви заважають нам прийняти якесь рішення. Абсолютний розум не має емоцій, і сумнівів. Бог - це майбутнє людського розуму. Цей розум підкорив час, простір, кожна його мить - створення світу, та його кінець.
Юрист і П'яниця вже не дивувались його словам, вони цілком усе це розуміли разом з ним. Після ще кількох хвилин мовчання, Юрист встав з лавки, і сказав:
- Дякую за розмову хлопці. До зустрічі.
- До зустрічі, - сказали Нігіліст і П'яниця.
Вони ще довго мовчки сиділи на лавці поки Юрист, мовчки ішов в невідомому напрямку. Кожен з них розумів: вони тепер пророки. Треба зібратися з думками, і нести їх людству. Наближатися до Бога, розвиватися, ставати абсолютним розумом, досконалою свідомістю.
Юра Лекан, осінь 2014
