Це має бути якийсь жарт. Я ще раз вмикнув запис, наче сподівався, що цього разу почую щось інше.
На голограмопрогравчі з’явилося, вже знайома мені, голограма: чудернацька маска: білий овал лиця, чорні вуса і вузька борідка, такі ж чорні брови, великий ніс, на щоках червоний рум’янець. На доданок до цього, на масці застигла іронічна зла посмішка. Зверху чорний довгополий капелюх. Механічний, явно змінений, голос промовив:
— Вітаю тебе, герою. Ти — обраний. Обраний для найскладнішого випробування у твоєму житті. Якщо я розрахував все правильно, а по-інакшому і бути не може, ця космічна станція увійшла у нейтринний шторм. Вона добре захищена від нейтрино, але зв’язку з Землею, чи іншими космічними станціями та кораблями не буде щє, принаймні, 19 годин. І щоб вижити, тобі доведеться добре попрацювати головою.
На секунду маска витримала драматичну паузу та продовжила:
— Якщо ти зараз підеш до генератора кисню, то побачиш, що елементи живлення зламані. Це спрацювала мінівибухівка, яку я встановив на певний час. Наразі кисень не генерується і в тебе є тільки той, яким заповнена станція. Його повинно вистачити на 12 годин — тож цього не вистачить, щоб ти дочекався закінчення шторму, запросив допомогу та отримав її.
Знову секундна пауза. Зловісна посмішка на масці наче стала ширшою, зловтішною, переможною.
— Запасні елементи живлення, на які ти зможеш замінити зламані, я сховав на станції у різних таємних місцях. Ти можеш їх знайти за допомогою моїх підказок. Але для цього треба бути ще тим розумником та мати неабияку вдачу.
Пауза, певне, щоб я зміг переварити інформацію.
— Тож перший елемент живлення ти зможеш знайти у відсіці, номер якого підкаже тобі ця маска.
На цьому запис зупинився. Я трохи не вмикнув його по третьому разу, але стримався.
Такий собі жарт. Дуже сподіваюся, що таки це все не серйозно.
Першим чином я вмикнув систему діагностики станції, та відразу перемикнувся на показання генератора кисню. І не повірив своїм очам, бо ще сподівався на те, що вся ця історія — чиясь вигадка. Але факт був фактом. Генератор більше не виробляв кисню. Сповіщення про це були відключені у системі, тому я не узнав про це відразу, як були зіпсовані елементи живлення. Звичайно ж, я сходив та перевірив генератор. Все було, як розповіла клята маска: елементи живлення зіпсовані та ремонту не підлягають, запасних елементів на місці не було.
Що робити? Що робити?! Перший час я ні про що не міг думати, все плуталося у голові — в паніці думки наштовхувалися одна на одну, перепліталися, обривалися. Я декілька разів спробував зв’язатися з кимось, подати сигнал SOS — але все марно — нейтринний шторм не пропустив моїх сигналів і я не зміг отримати чиїхсь. Я помітив, що став дихати глибше і частіше — наче відчуваю нестачу кисню, хоча його ще вдосталь.
Треба заспокоїтись! Я вже не курсант Одеської Академії Космофлоту, я — молодший інженер-штурман Космофлоту Земної Федерації. Нехай це і моя перша робота. Нас вчили справлятися з будь-якими труднощами. Хто як не ми? Я розпочав дихальні вправи, щоб заспокоїтися. І це спрацювало.
Так, тепер на холодну голову подумаємо. Значить це — не жарт. В Академії ходили чутки, на рівні страшилок, про якогось маніяка, що вбиває людей на віддалених космічних станціях. Такий собі бабай, яким лякали першокурсників. Звичайно ніхто у це не вірив, а виходить якась правда у цьому була. Чи, навпаки, спочатку з’явилася казка про маніяка, а потім і справжній маніяк? Та, це неважливо! Головне для мене — вижити. Кисню лише на дванадцять годин. Чи на скільки?
Я запустив розрахунок скільки кисню залишиться без його генерації, якщо я буду його споживати як зараз. На екрані висвітилося 11:12. Чорт! Я витратив марно вже 48 хвилин. Треба щось робити. На один з екранів я вивів поруч відлік часу до завершення нейтринного шторму і відлік часу до закінчення кисню. Різниця між ними була дванадцять годин. Неприємно, але краще знати це, та контролювати.
Тепер повернемося до питання, що робити. Шукати запасні елементи? Так, а якщо спершу подивитися камери спостереження станції за останні пару днів? Я кинувся переглядати, витратив на це не менше ніж годину та навіть у дуже прискореному перегляді це була кропітка робота, що може зайняти весь відведений мені час. Я кинув переглядати, коли знайшов, що частина записів видалена. Схоже, маніяк добре підготувався. Прийдеться, грати за його правилами.
Я запустив голограму знову, але відразу зупинив, скопіював зображення маски та запустив пошук по цьому зображенні в інформаційній базі станції. На жаль, зараз немає доступу до загальнолюдської інформаційної бази, але й те що є на станції — то чимало. Пошук видав декілька результатів: якісь снюсоїди, анонімуси та Гай Фокс. По Гаю Фоксу знайшлася додаткова інформація. Ага, якийсь там бунтар ще початку сімнадцятого сторіччя. Готував змову проти англійського короля та замах. Був схоплений та страчений. Увійшов до народного фольклору і навіть до цих днів англосакси святкують ніч Гая Фокса - п’ятого листопада. Ага, тут маємо число п’ять і число одинадцять. Відсіків на станції дев’ять. Тож треба перевірити п’ятий відсік.
Я швидко побіг до п’ятого відсіку. За старим космофлотським звичаєм відсіки на станції позначають римськими цифрами, тож я зупинився біля дверей з позначкою “V”.
Зайшов, оглянувся. Тут був склад продуктів. Можна довго шукати невеликий елемент живлення. Але, на щастя, маніяк полегшив мені завдання і я відразу помітив на стіні позначку червоною фарбою у вигляді “V” у колі. Прямо під нею лежав елемент живлення та диск з голограмою.
Цього разу на мене дивилася хокейна маска. Біла, з рядами круглих отворів, вона була прикрашена трьома червоними смужками — дві на щоках і одна у вигляді чайки, чи як якихось таких бровей, над очима. Виглядала маска старою, брудною та затертою.
— Що ж, обраний, я бачу ти зміг знайти перший елемент живлення. Молодець. Але цього замало, треба знайти ще три, щоб запрацював генератор кисню. Наступну схованку тобі знову допоможе знайти маска. Я поклав елемент живлення там, де все почалося. — цього разу механічний голос був лаконічним.
Так, маска — хокейна, тож під усім мається на увазі хокей. Я відразу ж зробив запроси, щодо того, коли та де придумали хокей. І тут мене чекало розчарування, бо точно це не встановлено. У щось подібне грали у Стародавньому Єгипті, Стародавній Греції, Середньовічній Європі та навіть у Монголії в ще якісь аж доісторичні часи. Першою грою з шайбою вважають матч, що відбувся на ковзанці “Вікторія” у канадському Монреалі 3 березня 1875-го року. Я покрутив ці назви та дати у голові. Третій відсік? Березень — це третій місяць. Виходить, двічі натяк на трійку?
Я підхопився та пішов до третього відсіку, але пошуки там нічого не дали. Тоді можливо — просто спорт? Побіг до спортивного відсіку — теж нічого. Далі я витратив чи не дві години на пошук та перевірку різних версій. Але все дарма. Стомлений та розчарований я знову присів біля термінала інформаційної бази станції.
Подивився на таймер: кисню залишилося на сім годин двадцять три хвилини.
Можливо я шукаю дуже в лоба, а тут треба використовувати якісь асоціації. Я спустив свою фантазію з повідця і почав записувати на аркуші все що приходило у голову: ключка, буква Г, шайба, коло, бійки, справжні чоловіки, штрафи, лід, льодова арена.
Так, льодова арена! В цю хвилину мене наче блискавка вдарила. Коли я тільки прилетів на станцію мій попередник Петро водив мене по відсіках і в одному з них вказав на двадцятиметрове гладке поле по центру приміщення. Це був кристалічний центр охолодження термоядерного реактора — енергетичного центру станції. Колись для цього використовували воду, зараз спеціально вирощені кристали діоксиду мерлакса. “Кришталеве озеро” — так називали цей центр охолодження на станції, як сказав мені Петро. Чим не льодова арена? Я запустив пошук на слово кристал у інформаційній базі і вона повідомила мені, що кристал походить від давньогрецького слова krustallos, що означало “лід”. Ось воно!
Я пробігся до відсіку з “Кришталевим озером” і відразу ж там побачив прямо по центру кристалічного дзеркала другий елемент живлення та знову ж таки наступну голограму.
Але як їх дістати? Кристалічну структуру можна зіпсувати, якщо я просто полізу туди. До того ж там може бути дещо підвищений рівень радіації, бо вона використовується для охолодження реактора.
Хвилин десять нічого не приходило мені до голови, поки нарешті я не подумав щодо роботів-прибиральників. Вони ж, у тому числі чистять і це кристалічне “озеро”. Я швидко викликав робота-прибиральника і послав його на озеро. Схопити, за допомогою маніпулятора робота, елемент живлення і, особливо, маленький диск голограми було дуже непросто. Нагадало мені дитинство, коли я у торговельному центрі намагався схопити іграшку у гральному апараті. Так жодного разу у мене не вийшло тоді. Але зараз на кону було саме життя, тому я не міг просто кинути цю справу не досягши успіху.
З десятої чи то й двадцятої спроби в мене вийшло. Я нарешті отримав елемент живлення та голограму і хутко поспішив до голограмопрогравача.
Зелена маска у голограмі виглядала вже не як маска, а скоріше як шкіра. Не маю жодного уявлення, що то може бути. Великі білі зуби вишкірилися у широкій посмішці. Фігура людини у масці одягнена у яскраво-жовтий костюм. Хто це? Грінч-Викрадач Різдва? Карикатурне зображення прибульця, як його бачили сто років тому?
Поки я роздумував, людина у зеленій масці, кривляючись та якось неприродно сіпаючись, заговорила все тим же механічним голосом:
— Ти знову зміг просунутися вперед, обраний. Змушений визнати: ти — кріпкий горішок. Залишилося знайти ще два елементи живлення. І знайти наступний буде складніше ніж попередні. Минулого разу тобі треба було знайти місце де все починалося, а цього разу місце, де лежить третій елемент живлення, пов’язане з кінцем того чия ця маска.
Ага, значить не зелена шкіра, а все ж таки маска. Я знову зробив пошук по зображенню цієї маски, але пошук нічого не дав. Почав продумувати різні версії, але нічого не приходило до голови. Пошукав все ж таки інформацію про того Грінча, що спав мені на думку першим. Не любив Різдво, був мізантропом, у складних ситуаціях отримував надзвичайну силу. У базі станції тільки інформація про дитячу книжку 1957-го року. Дивно, певен, що знімали ще якісь фільми та мультфільми, але про це нічого. Знайти текст книжки не вийшло. Що там за кінець у Грінча? Я намагався згадати історію. Наче закінчилося тим, що його прийняли до суспільства і він полюбив Різдво. Що на станції може бути пов’язано з Різдвом? Я крутив це у голові, але нічого цінного не приходило у неї.
У відчаю я почав бродити поглядом по відсіку керування. Пройшовся по ньому. Трохи розім’явся. Зупинився біля шафи. На верхній полиці лежали диски з програмами для комп’ютера. Нижче голограми з останніми 5-D фільмами. От точно не до них. Погляд опустився на останню полицю. Тут лежали коробки з гіпноснами. Ох, я б зараз поспав. Без усяких гіпно- . Вже на ногах чи не добу та ще й такий стрес. Автоматично почав перебирати гіпносни: “Вивчення крептонської мови”, “Освоєння методики гімнастики Шу”, “Еротичні сни”, “Сади Барауса на Церері” … Стоп! “Еротичні сни”? Що за маячня? Хто це їх сюди приніс? Навряд чи вони входять до стандартної гіпнотеки. Я взяв до рук коробку та хмикнув. Чорт забирай! Про що я взагалі думаю. Мені залишилося жити всього нічого, а я тут про еротичні сни задумався!
Я глянув на екран з таймером. Залишилося менш ніж шість годин. Трясця! Мені не розгадати цієї задачі. Мене охопив розпач. Дуже не хотілося помирати. Я згадав маму й тата, що чекають на мене на Землі. Невже, я більш ніколи їх не побачу? А Марійка? Я так і не освідчився їй. До горла підступив клубок, на очі навернулися сльози.
Так! Зберися, ти не якийсь там хлопчисько! Ти — офіцер Космофлоту! Лозунг нашого факультету був: “Dum spiro spero” — поки дишу сподіваюсь. В мене ще є майже шість годин і я маю боротися до кінця.
Що я ще можу зробити? Я не майстер у розгадуванні загадок. Але ж я інженер. Я знаюся на обладнанні станції. Чим це мені може допомогти? На жаль, я не зможу полагодити елементи живлення, чи склепати їм заміну на колінці. Але, може, я щось зможу зробити, що допоможе мені знайти ті кляті елементи?
Роботи-прибиральники! Я можу запустити їх на обшук всіх приміщень станції. Чому я відразу не здогадався це зробити? Я швидко запрограмував роботів на пошук елемента живлення та додатково сповіщати мене про будь-які надзвичайні речі. Схованка першого елемента була позначена якимось дивним знаком у вигляді V у колі, може такі знаки ще десь є і роботи можуть їх розшукати?
Поки роботи почали робити свою справу, я думав, що я ще можу зробити. Попри втому, в мене відкрилося друге дихання. Може я можу вповільнити якось споживання кисню. Я почав перебирати варіанти та швидко прийшов до думки, що можу за допомогою маски з фільтром, яку використовують для робот у приміщеннях з пилом чи брудним повітрям, трохи зменшити споживання кисню і тоді його на більше вистачить.
Я почаклував за головним комп'ютером станції та вирахував, що зможу зменшити споживання кисню аж на 31%, що має дати мені додатково годину і сорок хвилин. Цього замало, щоб дочекатися закінчення нейтринного шторму, але це вже щось!
Я запрограмував маску та одягнув її, ввів нові дані й на екрані з таймером висвітилось 7 годин і 26 хвилин.
Так, що ж ще, я можу зробити …
Мої роздуми перервав один з роботів. Я вивів зображення з його оптичних датчиків на екран. Ага, у медичному відсіку загадковий знак фарбою, Ні, цього разу не червоного кольору і не V у колі, а дуже схематичне зображення зеленої маски. Те що мені треба. Я підхопився, але трохи не впав. Забув, що прикрутив собі кисню і зараз маю його достатньо, щоб жити, але не достатньо для фізичних вправ.
Дійти до медичного відсіку було важкувато. Я йшов наче якийсь стариган. Але дійшов і недарма — у шафі, на якій була намальована зелена маска, я знайшов третій елемент живлення та голограму.
Цього разу не було ніякої маски. Голограмопрогравач показував мені чорношкіру людину середніх років, лисого, у сонцезахисних окулярах, чорному шкіряному плащі, чорній сорочці з чорною же краваткою. Він сидів у великому шкіряному кріслі та простягував мені обидві руки. На долонях обернутих догори лежали якісь капсули. На одній — червона, на іншій — блакитна.
Заговорив той клятий механічний голос, але губи чорношкірої людини не рухалися. Навряд чи це маніяк показав мені себе без маски. Просто якась статична картинка.
— Неочікувано, але ти знайшов третій елемент живлення. Невже, обраний, ти чи не єдиний хто подолає випробування та врятує собі життя? Для тебе є остання загадка. Найважча. Зроби правильний вибір і знайдеш відповідь у примарному світі.
Все. Більш нічого. Судячи з зображення у голограмі - мені простягують якісь капсули. Тож вибрати треба одну з них? Чи якій вибір мається на увазі. Я збільшив зображення та почав роздивлятися капсули. Здалеку вони відрізнялися тільки кольорами, але зблизька виявилися геть різними.
Червона була з якогось прозорого матеріалу і було видно, що всередині вона пуста. Що це може означати? Вакуум? Мені треба вийти за межі станції — у відкритий космос? Чому цей світ примарний? За допомогою зовнішніх камер я оглянув зовнішній периметр станції. Нічого не знайшов.
Блакитна була не прозора, але мала якийсь напис. Я збільшив ще, та навів різкість. VIAGRA. Якась віагра. Що воно таке?
Я закинув у пошук і зображення чорношкірого лисого чоловіка, і капсул, і напис на блакитній капсулі. Нічого особливого пошук не дав. Хіба що якась інформація по VIAGRA — якісь лікарські засоби двадцятого сторіччя. Наукова назва — силденафіл, розробка американської фармацевтичної фірми “Пфайзер”. Мав лікувати серцеві захворювання, але здебільше використовувався для лікування еректильної дисфункції. На що це вказує? Ще раз обшукати медичний відсік?
Я витратив чи не годину на ретельний обшук у медичному відсіку, але це не дало жодних результатів.
Більше ідей не було. Роботи продовжували вже по десятому разу обходити станцію, але цього разу нічим мене не радували. Ще є якийсь шанс, що вони щось знайдуть, але замалий.
Через нестачу кисню та сну я насилу тримався, щоб не заснути. Глянув на таймер на екрані. Кисню залишилось на 5 годин. До закінчення нейтринного шторму — 11 годин. Ті майже дві години, що я вигадав за допомогою маски з фільтром мені поки не дуже допомогли. Треба щось робити. Що? Як тільки я перестав грати за правилами маніяка — в мене щось вийшло. Треба знову шукати, як його обіграти, а не намагатися знайти останній елемент живлення за його підказками. В цьому у мене більше шансів.
Може, можна отримати кисень ще якось. Альтернативно його згенерувати? Якоюсь хімічною реакцією з води, наприклад? Я запустив пошук варіантів згенерувати кисень. Тим часом подумав про те, де він ще може зберігатися. Так! У мене ж є скафандр для виходу у космос. Я швидко знайшов інформацію по ньому — там повинен бути кисень на годину. Але його подачу ж можна зменшити, як це я зробив на станції за допомогою фільтра. Це ще на третину більше — година і двадцять хвилин додається до моїх п’яти годин. Все одно мені треба ще мінімум чотири години сорок хвилин протриматися до кінця нейтринного шторму. А потім ще треба дочекатися допомоги. Скільки її чекати незрозуміло. Якщо повезе і якийсь корабель буде проходити поруч, то це може зайняти пів години, якщо не повезе — то про це навіть і думати не хочеться. Будемо вважати, що мені повезе і мені треба ще мінімум, ну нехай годину після закінчення нейтринного шторму. Всього, виходить, мені не вистачає 5 годин 40 хвилин.
Може є ще один скафандр? Я перевірив. По інструкції мав бути, але вже давно немає. Отак, через нехлюйство моїх попередників я недоотримав ще 1 годину і 20 хвилин. Та й сам, “молодець”, нічого не скажеш. Повинен був це помітити, ще коли приймав станцію, але власноруч підписав акт приймання, не перевіривши все що треба.
Що ще. Рятувальний шлюп! Як же я забув про нього. От я — йолоп! Ще інженер-штурман називаюся. Швидко вивів на екран інформацію по ньому. На шлюпі є запас кисню ще на чотири години. Разом з моєю маскою-фільтром буде 5 годин 15 хвилин. Що ж — це шанс. Так, я не маю годину після закінчення шторму, а лише 35 хвилин. Але є невелика ймовірність, що хтось буде поруч, вловить мій сигнал SOS, та встигне прийти не допомогу.
Що, клятий маніяче, з’їв?! Не очікував, що я так зроблю? На секунду мене наче холодною водою обдали. А якщо очікував? Може він зіпсував скафандр і шлюп, як елементи живлення генератора кисню?
Я швидко, як тільки міг з тим дефіцитом кисню, що сам зробив, пройшовся до рятувального шлюпа і скафандру, що був поруч з ним. Все виявилось у порядку. Маніяк не знав про них, чи забув.
Я тріумфував! Нарешті в мене з’явилася надія. Dum spiro spero.
Я прихопив скафандр та повернувся до відсіку керування. Що ж, план такий. Чекаю на закінчення кисню на станції. Одягаю скафандр і іду до шлюпа. Чекаю поки не закінчиться кисень у скафандрі. Після цього замикаю шлюп, знімаю скафандр і чекаю вже на допомогу у шлюпі. Поки не закінчиться кисень, чи мене врятують.
Що я зараз можу зробити? Сигнал SOS я вмикнув відразу як пересвідчився у тому, що елементи живлення генератора кисню зіпсовані, тож наразі я підготував рапорт щодо всієї цієї історії, та додав його до сигналу, що передає станція. Якщо я й не виживу, слідча група буде знати все, що знаю я. Думки посунули у той бік, який я ще не розглядав — хто той маніяк? Невже мій попередник — Петро? Навряд чи. По-перше, це занадто просто. Маніяка б схопили вже після його першого злочину. По-друге, ну не схожий Петро на маніяка аж ніяк. З іншого боку — справжній маніяк не може бути схожим на маніяка. Хто б ще міг бути? Хтось з техніків, що періодично прилітають та проводять технічне обслуговування станції. Оце вже може бути. Якраз вони працюють на різних станціях, добре на них знаються та мають доступ до всього обладнання. Хто ще? Відвідувачі станції? Їх немало — це і наукові спеціалісти, що збирають дані; екіпажі космічних кораблів, що навідують станцію та навіть й космічні туристи тут бувають час від часу. Трясця! То вже не моя справа, хай у слідчих голова болить щодо цього.
Залишалося ще чотири години кисню на станції. Продовжувати шукати останній елемент живлення? Голова зовсім не варила, втома повністю опанувала мною. Може поспати? Божевільна думка у такій ситуації. Але що ще робити, якщо я зробив що міг та маю план, який може спрацювати?
Я налаштував пробудження через три з половиною години і майже відразу провалився у сон.
Пробудження було важким. Кисню було замало, але його треба було економити. Скільки там ще залишилось? Я перевірив показники та здивувався — кисню було трохи більше ніж я мав потратити. Ще раз перевірив - так і є. Звичайно! Я ж спав, а коли спиш дихаєш менше, зменшується фізична активність та серцевий пульс. Виходить, якщо я у шлюпі буду спати, то зможу ще щось зекономити та збільшити свої шанси на порятунок?
Я швиденько прорахував такий сценарій на комп’ютері та вийшло що зможу зберегти ще 12% кисню. Так. А якщо спати ще глибше, ніж звичайно. Є ж гіпносни! Перерахував з варіантом гіпносну, Аж на 27% більше. Виходить я зможу протриматися так ще 1 годину 25 хвилин. Не 35 хвилин, а дві години! Мої шанс суттєво зростають.
Але треба поспішати. Я одягнув скафандр, прихопив гіпносни та пройшовся до шлюпа.
Скафандра вистачить на 1 годину 20 хвилин, цього замало для гіпносну, подрімаю ще звичайним чином. А що робити далі? Чи є сенс вилітати на шлюпі зі станції? Певне — ні. Рятувальний шлюп призначений для того, щоб врятуватися у разі пожежі на станції чи подібної до неї проблеми. Але він не призначений для космічних подорожей. За інструкцією я повинен чекати у шлюпі по можливості ближче до станції. Виходить — нема сенсу вилітати зі станції — тут хоч і нема кисню, але безпечніше ніж зовні тим більше я планую глибоко спати у гіпносні.
Продрімавши до того, як кисень майже закінчився у скафандрі, я загерметизував шлюп та вмикнув подачу кисню у ньому.
Зняв скафандр, глибоко вдихнув. Все ж таки нестача кисню сильно діє як на мозок, так і на фізичні кондиції. Пройшло не так багато часу, я навіть встиг поспати, але відчував себе наче після найскладніших випробувань, що колись проходив на смузі перешкод в Академії Космофлоту.
Ну що ж, наразі, залишається вибрати гіпносон та сподіватися на порятунок. Я ще раз передивився коробки з гіпноснами, що я прихопив з відсіку керування станції.
Чомусь відразу око впало на “Еротичні сни”. А що? Не крептонську ж мову вчити наостанок? Померти в обіймах чарівної жінки — чи це не краща смерть, якщо можна вибирати? Я відкрив коробку, у ній лежала капсула з гіпносном. За іронією долі досить схожа на синю капсулу, що тримав чорношкірий чоловік на останній голограмі маніяка.
Я налаштував подачу кисню із розрахунку на гіпносон. Дихати стало значно важче. Треба скоріше засинати у тому гіпносні, бо ще втрачу свідомість до того, як засну.
За інструкцією засунув капсулу з гіпносном у вухо і заплющив очі.
Я сидів за столом у халаті на голе тіло та пив вранішню каву. Оглянувся на обстановку. Якась старовинна кухня. Все навкруги було яскравих кольорів: салатовий, помаранчевий, сонячно-жовтий, фіолетовий. Якась дуже застаріла кухонна техніка чудернацької форми з пластмаси та хрому. Десь я щось таке бачив. Ага! Схожий стиль був на постерах середини аж двадцятого сторіччя, що я бачив у Художньому музеї. Запам’ятався мені через те, що на цьому фоні зазвичай були зображені напівоголені дівчата у фривольних позах. Цікавим був також якийсь мультиплікаційний характер зображень. Як же той стиль називався? Пінал? Пін-поп? М-м-м. Згадав! Пінап. Точно - пінап. Я ще раз оглянувся у пошуках типової напівоголеної пінап дівчини, але нікого крім мене не було.
У двері постукали. Я підхопився і тільки в цей момент зрозумів, що ніяк не налаштовував свій гіпносон перед сеансом. Там за дверима може бути хто, або що завгодно. Наприклад, там може бути чоловік, чи блакитношкірий гермафродит з Тераніума або, взагалі, рептилоїд з Фарнума. Хтозна, що там за налаштування за замовчуванням. Мої плани померти уві сні в обіймах чарівної незнайомки можуть обернутися дещо іншим, прямо скажімо, небажаним сценарієм.
Я застиг перед дверима. З того боку ще раз постукали, цього разу трохи роздратовано та вимогливо. Ну що ж поробиш? Я затамував подих і відкрив.
Полегшено видихнув — на порозі стояла дівчина. Як раз така, як з тих постерів у стилі пінап. Розкішне біляве волосся, підперезане червоною хустинкою у білий горошок. Величезні до неприродних розмірів блакитні очі і такі ж занадто довгі вії. Маленький кирпатий носик. Червоні, як маки, повні та спокусливі губи. Груди четвертого, а може й п’ятого розміру, ледве стримувались коротким практично прозорим топом. А от знизу були одягнені мішкуваті штани сірого кольору, явно завеликого розміру. Наче від якогось робочого костюму чи комбінезону. На ногах старі затерті кроси. На плечі якась спортивна сумка, на вигляд досить важкенька.
Якусь хвилину ми стояли й дивилися друг на друга. Вона весь час щось жувала, а потім раптом склала губи трубочкою та надула величезну рожеву кулю. Та гучно луснула й дівчина затягнула рожеве ошмаття назад до рота.
— Ну що, господар, ти сантехніка викликав? Що там у тебе? Зі стояком проблема? Хочеш труби прочистити? — глибоким, трохи грубуватим голосом з помітною хрипотцею сказала моя гостя.
Ага, так от який тут сценарій! В якомусь сенсі — класика. Я відійшов у сторону, щоб дати їй пройти:
— Так-так, проходьте, пані сантехнік.
Вона оглянула мене оцінюючим поглядом та красиво, наче модель на подіумі, пройшла повз мене граціозно похитуючи стегнами. Пройшла до мийки, Присіла, відкрила дверцята під мийкою. Покопалася у сумці та дістала здоровенний газовий ключ. Встала на коліна і її занадто великі штани з’їхали донизу так що практично повністю оголилася апетитна п'ята точка, прикрита лише тоненькою смужкою мережаних стрінгів. З-під мийки почулося:
— Пощастило тобі, господарю, можна полагодити. Пощастило, пощастило … — останні два слова вже проговорив до болі знайомий механічний голос. Голова дівчини повернулася до мене під абсолютно неприроднім кутом, на лиці була маска Гая Фокса. Збудження, що почало охоплювати мене, як рукою зняло.
— Що ж, обраний, чи тобі пощастило, чи ти й справді попався такий розумний та тямущий у фільмах двадцятого століття і багато ще у чому, але ти розгадав і останнє завдання. Я навіть спеціально перевірив та видалив попередньо усю інформацію про фільми з інформаційної бази станції. Певне, вгадати п’ятий відсік по фільму “V - означає вендета” було нескладно. Бо ж прямо у назві є V, що схожа на п’ять римською. Наступне завдання було складніше, бо треба було згадати не тільки назву фільму про маніяка Джейсона, але й місце, звідки починаються події — табір “Кришталеве озеро”. — продовжував голос.
Я був абсолютно розгублений. Якісь фільми двадцятого століття, вендета, Джейсон. Про що він взагалі говорить? Виходить, я так нічого і не вгадав, а просто якось збіглося чи поталанило знайти ті елементи живлення?
— Для третього завдання потрібно було не лише знати фільм “Маска”, а й трохи скандинавську міфологію. Знати не тільки, що у фільмі використовується маска Локі, але й те, як скандинавські боги покарали Локі — прикували до скали та повісили над головою змію, з рота якої капає отрута. Дружина Локі Сигун тримає чашу, куди збирає ту отруту, щоб він не капав на голову чоловіка. Змія та чаша — чаша Гигеї — уже з давньогрецької міфології традиційно стали символом медицини. — розповідав далі голос.
Ага, от воно що! Якась “Маска”, Локі та ще й Гигея на доданок. Ну до такого я точно б не додумався. Пощастило ж мені, що робот-прибиральник зміг знайти той елемент живлення у медичному відсіку.
— І нарешті, останнє завдання. Найскладніше. Думаю, впізнати фільм “Матриця” для тебе було легко. Але далі треба було зробити складні логічні висновки. Героя, що простягував тобі капсули звуть Морфеус. То бог Сну у давньогрецької міфології. Червона капсула була пуста, а от блакитна була з “Віагрою”. Не певен, що в інформаційній базі станції є інформація, щодо того, для чого у двадцятому сторіччі використовували цей лікарський засіб. Про нього вже років сто, як забули. Але, раз ти тут, то якось знаєш, що для лікування еректильної дисфункції. Але мало це все знати, треба було до того ж знайти цей гіпносон — єдиний, що торкається теми сексу, але якого немає у каталозі гіпноснів, бо я сам підклав його у гіпнотеку. Та ще й здогадатися використати його!
Голос зробив паузу.
— Що ж. Ти заслужив на четвертий, останній елемент живлення. Я поклав його за третю, справа від входу, панель, що прикриває вентиляційну шахту, у відсіку керування станції.
Тепер я знаю де знайти останній елемент живлення! Треба вийти з гіпносну, знайти його та встановити. Але як це зробити? Кисню на станції вже немає. Чи зможу я зняти маску з фільтром, бо вона ж налаштована на мінімум подачі кисню? Чи зможу я закачати якось кисень з резервуарів рятувальної шлюпки до скафандра? Можливо. Але треба спершу вийти з гіпносну. Як це робиться? Як? Там має бути якесь стоп-слово для аварійного виходу з цього гіпносну. Воно було написане на коробці.
Тим часом до дівчини повернулося звичайне обличчя. Вона розвернулася до мене, не встаючи з колін, її тепла та ніжна рука опинилася під моїм халатом. Вона щось заговорила своїм сексапільним хрипкуватим голосом, але я не слухав і не звертав більше ні на що уваги.
Стоп-слово! Я повинен згадати стоп-слово. Чому я не подивився його на коробці?! Стоп-слово!
