Увага! Нецензурна лексика! „День складання Військової присяги є святковим для військової частини.” Положення про порядок складання військової присяги. Додаток 1 до Статуту внутрішньої служби (стаття 67). Військові Статути Збройних Сил України. – Рота, Подъём! Тридцать восемь тел сбросили с себя практически одновременно синие шерстяные одеяла на быльца металлических кроватей и ринулись навстречу новому дню. – Сорок секунд форма четыре на центральном проходе! Прыжок в брюки. – Быстрее! Тридцать секунд времени! Китель. – Заебали, сука… ёбаные пуговицы… Портянки. – Поторопитесь, военные. Обмотав

Козлотрон Трое искателей приключений (молодые неинтеллигентные парни) в 1985 году в небольшом городе Ставропольского края встречаются, чтобы в гараже одного из них поковыряться в мотоцикле, курнуть конопли и обсудить последние новости их жизни. Лето подходит к концу, одному из них скоро в ПТУ на учебу (Серега), второму в армию (Михо), третьему переезд в другой городок с родителями (Санек). Санек ищет денег на мотоцикл, чтобы купить его по хорошей цене у Михо. Он рассказывает историю о большом кувшине хранящемся в местном краеведческом музее. Дед Санька участвовал в переселении чеченов в

Його звали Артур. Із наголосом на першому складі, на честь знаменитого короля бритів. На протязі усьго життєвого шляху спільнота казала йому, що він убогий. Артур цього не заперечував. Він задовільнявся випадковими заробками та жив у комуналці. Сусіди по квартирі убогим його не називали, певно, тому, що вони були значно більш асоціальними, зубожілими та занепалими людьми, ніж наш герой. Артур любив грати на гітарі. Часто він просто сідав десь на вулиці у центрі міста та грав, переважно свої пісні, а також старенький панк-рок. Одного разу якийсь мажористого вигляду добродій зупинився і кинув

Впевнений, що багато з вас мріють чи, принаймні, колись мріяли навчитися літати. Хтось хотів відростити собі крила і, ревно ними помахуючи, незграбно пурхати, розмірковуючи, куди подіти руки, щоб ті не заважали. Інші нічого не ускладнювали і були згодні на звичайну левітацію. Добре. Припустимо, ваша мрія здійснилася, і ви злетіли над містом. Ось ви висите попід хмарами та, щасливо примружуючись, дивитесь униз. Ви бачите заповнені автівками та пішоходами вулиці, будинки, парки, фонтани… Нічого нового, хіба що вид з висоти пташиного польоту. І на що ви сподівались? Усі дива, що можна було

Нещодавно мене перестали цікавити повсякденні розваги. Я втратив інтерес до кар’єри, громадського життя, спілкування з приятелями, тусовок, жінок, новин. Навіть до мистецтва я став байдужим, начебто воно відсунулося кудись вдалечінь, дуже далеко від мого життєвого тунелю. Тепер я не дивлюся кінострічок, тому що усі фільми мені ввижаються однаковими. Я більше не читаю, адже не можу знайти у книгах анічогісінько нового. Я не слухаю музику, тому що вона викликає неприємні відчуття у мозку. Я перестав відвідувати роботу, не заплатив за Інтернет, у результаті чого його вимкнули, викинув свого

Влаштувавшись біля комина, я насолоджуюсь теплом та слухаю тихе шепотіння своїх хаотичних думок, погляд безладно блукає залою. Переводжу погляд з вогню на свої порізані руки, з рук на кам’яні стіни, зі стін на дівчину із химерним поглядом на ведмежій шкурі. Це, мабуть, найбільш затишне приміщення у нашій оселі. Якщо скласти руки разом, поєднання порізів утворить візерунок схожий на ластівку. «Цікаво, що б це значило», – думаю я, погладжуючи бороду. У цій приватній психіатричній лікарні індивідуальне ставлення до кожного пацієнта. Мені, наприклад, чомусь не дають голитися. Ніколи раніше був

Був теплий весінній вечір. Віталік поспішав до метро. Він встигав впритул на останній потяг, у кишені було рівно чотири гривні на проїзд. Він перебував у піднесеному настрої. Цього вечора був концерт його улюбленого гурту, музики були в ударі, та Віталіку вдалося відірватися на повну. Після концерту була п ’ янка, і він був добряче напідпитку. Купивши квиток у автоматі, наш герой пройшов крізь турнікет та зовсім вже було зібрався йти до платформи, аж раптом шлях йому перегородив дехто у синьому кашкеті та кітелі такого ж кольору. – Це куди ж ви, дозвольте поцікавитись, молодий чоловіче,

Світло хірургічної лампи засліпило мене, як тільки відкрив очі. До речі, розбудив мене сильний біль в районі живота, трохи нижче ребер. У моєї голови стояв молодий медбрат, і спостерігаючи за показами приборів, легко прижимав кисневу маску до мого лиця, яка чомусь не подавала кисень так як потрібно, бо я почав задихатись. Він не звертав на мене уваги, а дихати все таки хотілось і я різко нахилив голову вбік. Моя надмірна рухова активність напевно здивувала його, і він нарешті опустив на мене свої, як досі пам'ятаю, карі баньки. Наші погляди зустрілись і як в романтичному кіно - я йому

Серед білого дня, під час обіднього перериву, П'яниця, як і всі години свого свідомого життя - бухав. Він робив це скрізь, а саме в цей особливий для людства день, дане дійство відбувалось у барі. Це був вже четвертий бар, тому що в трьох попередніх, він випив стільки, що бармени з власної ліні прибирати за ним наслідки, чи то з простого людського жалю, повиганяли його геть. І таким чином, він окупував вже четвертий на сьогодні барний стілець, і перехиляючи чарку за чаркою, старався ховати свою майже смертельну сп'янілість від пильних підозріливих очей бармена. Поклавши лікоть на

"... Що є цивілізація? Видатне досягнення еволюції, чи обман? Якщо в посереднього громадянина досить розвиненої держави, іноді виникає бажання назавжди втекти від суспільства в незаймані ліси, чи не є це причиною думати, що цивілізація - не працює?..." Він лежав у ліжку, в маленькій старій квартирі, де на фоні давно поцвілих стін, зношених меблів, і холодних дерев'яних вікон проглядалась порожня нотка сучасності. І хоч прояви цієї нотки, не були великими, але настільки помітними і впливаючими на загальний настрій квартири, що згадати про них було б несправедливо. На жовтих