Молодшому сержанту Віталію Володимировичу Волчку. *** СОНЕТ *** І До Світлани Н авіщо ти на мене позирала І д ý шу — не забуду! — пронизала?! Не треба! Годі! Нащо завдаєш Такої м ý ки?! Схаменися! Б’єш Мені у серце! А затóго — рвеш! Як можна?! Повернись! Куди пропала?! *** Зізнайся! Ти мене причарувала! Ще й надто! Сон у мéне відібрала! Не пожалієш... Ах! Ти з розуму зведеш! У погребі — голодного! — запреш... Не вирвуся! У пута закуєш! Не вийду... Ні! Якби ж ти випускала... Не прийдеш... Ех! Не вірю! Байдужé Тобі... Нікóли ти не приголубиш! Мене — заприсягну! — колись погубиш! Кохана! Ти

Na świecie jeszcze, lecz już nie dla świata! Adam Mickiewicz, „Dziady”, Upiór . *** У хму́ристому надвечір’ї Саме́ на Вдовин í м узгір’ї Дівча бентежливе стоїть. Внизу тривожні хвилі б’ються І, може, гребнями торкнуться До тіла ніжного за мить. *** Аж ось в обійми холоднаві Щонайлюбішому Варнаві Небога щиро подалась. «Гадав я, що тебе лишився!» «І з цим бодай ти примирився, Бо світла я ще не зреклась. Якщо зі мною прагнеш бути, Пітьм í дозволь мене здобути, А поки я — минуща тлінь». «Тебе не хочу погубляти І милої перетворяти На проклятущу напівтінь». *** Тоді, журливо усміхнувшись І

Un Chan ſ on De Ge ſ te *** ΩΑΦΡΟΔΙΤΗΕΙΗΚΑΛΛΙΣΤΗΚΥΘΕΡΕΙΑ ΕΙΔΕΣΙΑΝΘΗΝΟΥΑΠΕΡΙΕΣΤΙΣΕΝΑΙ *** No puede ſer, que aya cauallero andante ſin dama. Miguel de Ceruantes, Don Qui x ote. *** D E D I C A C E *** I Л юбове! Не сахайся дарови́зни! Тобі не можу не писати… Глянь! Чи для твоєї — слухай! — подобизни Така… підíйде лесть?! Невже?.. Не рань! *** Постій! Не розчаруйся! Дешеви́зни Ти поцураєшся… У вíрші — дань Тобі… Дорожча від усьóго. Бризни — Хутчіш! — на ню… слізьми́! І перестань! *** Ужé! Не смійся! Ах! За що корила? І зневажала? Гей! Навіщо слух Ти різала?.. Не бáйдуже?! Разила! *** Не

Я давно хочу дещо тобі сказати, але кожен раз слова десь зникають. З тобою можна говорити про що завгодно: про погоду, про приготовлений зранку сніданок; про те, яку сорочку тобі краще за все одягнути на роботу. Легко вітати тебе і так сам легко прощатися, бо я знаю, що ми скоро побачимося. А найбажаніші слова досі застрягають в горлі кожен раз, коли хочеться їх сказати. Сьогодні втретє прокидаюся сама. Ночі досі холодні, тому не можу поскаржитися на холодну постіль. Колись ти казав, що думками про близьку людину можна зігрітися. Тоді ти навіть не здогадувався, що з цими словами я одразу

Це місто мовчить у нічних кав’ярнях, де втома розлилася по гірких горнятках. Ти дивишся так, що стираються всі межі – між вчора, сьогодні й між «я» і «ти». Тримай мене ближче, допоки не зникнем. Між вулиць, що світять вогнями нічними, мов полум’я свіч, що горить до кінця.

1. ЛЮСТДОРФ Вагон був переповнений. Влітку всі одеські трамваї переповнені. Особливо ті, які прямують до моря. Двадцять сьомий маршрут, в якому лейтенант Максим Корецький їхав до місця своєї служби, також не був виключенням. Ще вранці Максим з хвилюванням дожидався в управлінні кадрів штабу округу як складеться його доля. У спекотний липневий день в Одесі, коли сонце вже зранку нещадно гріє узбережжя, кожен знаходить свій порятунок від спеки. Відпочивальники на пляжі радіють свободі носити шорти і майки, насолоджуючись прохолодою води і свіжим бризом. А для військових в очікуванні припису

1. Коли я зрозуміла, що сплю? Це відчуття прийшло несподівано, наче легкий дотик осіннього вітру. Я сиділа на балконі, загорнувшись у м'який плед, і дозволяла променям заходу сонця пестити моє обличчя. Спокійний, тихий, теплий осінній парк розгортався переді мною, ніби сторінка з книги, де кожна деталь дихає затишком. Я не думала про те, що було колись, що буде потім. У цьому світі був лише теперішній момент — я і ці золотаві кольори, що переливалися між гілками дерев. Здавалося, що навіть час вирішив зупинитися, аби не порушити цієї гармонії. Це негласне правило сну: хоч ти і про щось

Ти уміляла рано встала а ле я тебе знайшов Ти танцювала їла грала а, я не уйшов Ти говорила пила но я, не на мить... Прип З ранку й до зі рок від тебе не на крок Мені все до зірок Бо ти мій крок. Побігла на балкон. Хотів тебе закрить Почала танцювати. Ну а я ревіть. Відкрив, як метеором ти пройшла, І зрозумів: без тебе я: Прип З ранку й до зі рок від тебе не на крок Мені все до зірок Бо ти мій крок.

І мармур, і Сезам, І в тиші хлюпаючі звуки І гомін твого тіла, наче грам Чи гран забутої колись між нами штуки І лишене-полише, тупе Образливе, занедбане, грайливе Воно стоїть наскрізь таке фальшиве Таке байджуже до твого життя. Йому я дав для решти копійки - Монети, стерті липкими руками Вони дешеві, як твої дзвінки До мого каяття і до твоєї драми. Якщо постукаєш відкрию і піду А ти повільно переступиш через себе. І ляжеш тут, коли дивлюсь на тебе Коли бажаю, хочу і краду. Але, спіткнулась, впала, не дійшла Лежиш, але не так, як обіцяла Така одна, така простоволоса, крижана Опала і чужа, і

Вечерний дом наполнен светом. А за окном, в траве таясь, Сверчок стирает крылья, К свету, по безразличью, не стремясь. Под светом лампы стол, диваны, В довольной дрёме кот лежит, Картины, фото в разных рамах - Налаженный счастливый быт. А вот и ты, прошла упругой Мягчайшей поступью своей - Жена, любовница, подруга И мать близняшек-дочерей ) Веселая, всегда в заботах - То здесь чуть-чуть, то там вот-вот. И не секунды, ни минуты... Стой, поцелую твой живот. Глядишь глубоким неба взглядом Больших, любимых, добрых глаз. Всегда со мной, всегда ты рядом И в доме, и в полях за садом, И в дальних и

Тоненькая, осторожная ступает, Крадучись, на цыпочках. Носик хорошенький в крапинках, Трепет в больших ресничках. Насмешливая до очарования, Но стоит легонько вздохнуть, И прячется сразу подальше, Как мышка пугливая. Жуть. Нет, извини, слово страшное. Брысь, "жуть", уходи! Здесь все только прекрасное, Только цветы... Иди. Но бегают в щелочке глазики, Бегают, и хохоток - Нежный такой, сладенький. Боится. Ну, ОК, ОК. Посижу, поболтаю ногами, Авось, осмелеет, придет. А она лишь стоит за дровами- Глазеет, смешится, блюдет. Руденька, милая Руденька, Прости, не хотел напугать. Как ты

я замер. энергетически истощен мир вокруг тебя по оси вращается кто виновен в этом - я или мой тон ниже на половину которого уже никто не встретится слышать, видеть, тобой жить радоваться каждому трепету секундной стрелки быть, только если с тобой - вот что теперь такое быть и сплошные эр-ки, эр-ки, твои эр-ки ты моя жажда, мой падишах, моя Венера, в кровь наваждением страх, страх, ужас, страх- если вдруг нет, если нет - то... мимо движением кончились, закончились, отыграли, все меркнут последние свободы минутки теперь не я, теперь только твой, твое каждое мое биение тебе, в радости, в муке