Ніяк тяжіння, білий простір
Очей до ночі не схилить,
Ніяк не спинений мундир
До ласки діда не вклонить.
Він йде, несе, він завірюха,
Він холодом тріщить як нюха,
Но в мить вітра загнали в край
Хмарок поплічників його,
Вони мабуть кричать "бувай!
І не вертай до нас цього!"
А поки гомін, крик і рух,
Дивлюсь, дивуюсь я в вікно
На все як бігає воно
Очами, мозок, навіть дух
Увесь собою у авто, но там лечу
Напевно сном за це плачу..
Як написано в заголовці це уривок з віршового роману. Сам роман буде закінчений через рік-два а може і більше.
