«Нарешті Іванко натрапив на годну дівчину,» — подумала баба Надя сидячи у себе на балконі і спостерігаючи, як її сусід зверху витягає з багажника машини важкі коробки. — «А то все одні шльондри бідолашному попадалися». Вона тяжко зітхнула і перевела свій погляд на вікно сусіднього будинку, де цілувалася пара закоханих. Молодому хлопцеві дійсно не щастило з представницями протилежної статі. Галька була курвою, яку цікавила тільки його зарплата, Інка – тягалася з іншими чоловіками по ресторанах і виправдовувала то все роботою, а про Маруську, яка оформила на нього кредит і зникла, взагалі не

— Мамо, чому вона так зі мною? В чому я винен? — розгублений десятирічний хлопчина кинувся в обійми молодої жінки. Вона в чергове зустрічала свого сина, який кожні вихідні навідувався в гості до свого батька. Так сталося, що Олеся і Петро розлучилися ще коли Іванко був зовсім маленьким. Родичам і знайомим сказали, що не зійшлися характерами. Проте більшість з них здогадувалася про справжню причину, яку вже через місяць після розлучення Петро ніжно тримав за ручку. З того часу утекло багато води, пролунала купа образ і звинувачень, та незмінним залишалося єдине – в житті Іванка брали участь і

Ірина стояла на кухні біля вікна і вдивлялася в похмуре сіре небо. Воно плакало холодним затяжним осіннім дощем, хоча до осені було ще більше ніж місяць. Можливо, небо сумувало за притаманною для середини липня спекою, а, може, оплакувало разом із жінкою її тяжкохворого батька. Ірина стояла мовчки. Тишу у квартирі порушували тільки краплини гірких сліз, що падали на підвіконня. Від болю, що стискав груди було тяжко дихати, у голові паморочилося, жінка нахилилась вперед та притулила лоба до холодного скла. — Боже… — Ірина заплющила очі. — Боже, невже це кінець? Вирвався тихий стогін. Жінка

Під зорями спить бездомний старий, Його не гукає готель золотий. Він вулиць герой, загублений слід, Живе на асфальті, безкрайній як лід. Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця, Шофери махнуть - він кожному свій. Ніхто не побачить його блиску чи світла, Та кожен із них йому брат дорогий. Кишені порожні, без грошей і мрії, І світ посміхається, а він же - мовчить. Від холоду стіни, від спраги надії, Та воля - єдине, що варте, щоб жить. Хтось дивиться з жалем, не знаючи хто він, Бездомний у світі, невидима тінь. Та він лиш сміється, мандрує крізь ночі, Як птах, що свободи не бачить межі. Знають

Сонце в небі тихо догорає, Хвиля ніжно пестить береги. Вечір море спокоєм вкриває, Вітер шепче лагідні пісні. Золоті проміння тонуть в хвилях, Тиша розливається кругом. В сутінках ховаються всі сили, Ніч стає на землю тихим сном. Зірка в небі блисне разом з місяцем, Сяйво розсипається з висот. Тінями повільно вкритий ліс, Море тихо шепче далі зов. Захід сонця згасне, і до ранку Збережуть ці мрії небеса. Тихо море дихає у мряці, Вечір нам дарує чудеса.

Шкереберть шкребе серце іржаве дати в жертву себе вирізать ледь заважує доля держави на розтерзаних тих терезах . Дежавю непрожитих флешбеків домагнічує прірву Бермуд : треба мабуть забуть тут буть деким - всі у воду кінці обірвуть . Амнезія ? А нам не анамнез . Хвіст вже з'їла зміїна війна . Знов униз мої ніздрі заманиш перлом сперми з-під дна виринать . Саме милістю Господа Бога душу зцілювать сміють твою рими зримі довічно надовго : аж женуся за ними - творю !

По незнанню сказав тобі : " Передзвоню " . Ще й досі чую як мовчазні гудки календарем кочують : та недаремно сподіваюся усе ж . Мої вірші у білий список свій внесеш - і буде відгук . Негайно в серце гарно не на гальмах в'їду : себе мені безмежно дати просто чуть ти будеш змушена бо все там розтрощу

Пече зір не тим як ти роз'їбана по черзі свербіжною під кожного лягти . А бо з тобою поруч знову йти за руку . В рот цьомати який смоктав залупу не надто й пам'ятаючи чию . Мов щучкою пірнать у течію хуй мокро затягне - відчуваю третім оком : хоча узагалі не екстрасенс та від видіння душу аж трясе . Чого б так до ладу мозок не змогти оговтать невинне божество з лайна ліпить бездонної пизди кров далі пить мерзенну ? Нормально мирно розійтись невже нам не світить навіженим взагалі ? Пече зір : навіть третім заболів

Цей рвані рани наче пес зализує мов Рембо мачо з волею залізною . Хтось інший бачить кров і непритомніє настільки хвилювання переповнює . Мені твоя пизда запахла цнотою : хай міцно пхав-перепахав висоти я рекорди повстановлював шикуючи та тут - немає змоги діять хую чим . Жалітись гріх на прояви ерекції : завжди не знаєш звідки і береться їх яким ще потім потом збить пульсації . Зненацька вкравсь пиздець весь десь у сраці я . Від тебе віддалитися не може нюх трясуться руки вгору переможено . Й бомжих екстріму задля в зад єбу пияк . Чом славний друже задрижав відбути акт ? Не відповідь на це

ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК Роман Магрук Умань, Україна [email protected] ПЕРША СЕРІЯ ІНТ. СЕСІЙНА ЗАЛА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УРСР – БАЛКОН - РАНОК ТИТР «Серпень, 1990» Вид з балкону на повністю заповнену депутатами залу засідань Верховної Ради УРСР. З п'яти місць в президії під гербом УРСР та скульптурою Леніна зайнято чотири, разом з ГОЛОВУЮЧИМ (50). ГОЛОВУЮЧИЙ Прошу поіменне голосування, тільки поіменне голосування. Прошу технічні засоби. Голосуйте. Пікаючи, звучить відлік голосування. Один з небагатьох присутніх на балконі – чоловік з густою шевелюрою, в джинсовій тенісці – уважно дивиться в

Щоб швидше заміж вийти наростила целку все далі вчилась вдало вдать невинний стогін . А обвінчати раптом шлях мостило б в церкву - дізналась й як ковтати Таїнства Христові . Хай лох-обранець тільки про анал би бовкнув - відшліфувала писок щиро червоніти до сліз святих здригатись поглядом глибоким . І сам Холмс Шерлок тут фальшивок не помітить : запартизанилася - хоч бери розстрілюй . Манду метеликом трясе ефект Мандели : коли вже принца при коні свого зустріне - не вдарить ніздрі на диби душок бордельний ?

Як у дзеркалі бійця якудзи тіло налякати може навіть носія так мені за все від тебе прилетіло і оговтатись не в стані досі я . Та ракетою нехай хуй знову встане канонаду пережить твоїх бавовн - сам нещадно вщент трощитиму рейхстаги : ще побачим хто кого . Show must go on . Обісрались : не любов - гівно собаче стільки викинутого коту під хвіст . Бо не фраєр - в небі й краєм Бозя бачить чим зігнать чеширську либу з ситих пизд . Дивом в дзеркалі товстун знаходить хуя аж ніяк не результату показник поки всяка блядь по-своєму рахує скільки треба аби смак залупи зник