Попробуй тільки-но не зарахуй досягнення якими зараз хуй на рівень перевів усе новий . Родинно сироту усиновив провів аборигенам водовід надмірно поневіреній вдові єство надії променем припік : це вам не Мефістофеля кропить . Випендрюйся фригідність зображай продовжу битву правди за врожай і шансів шкідникам не залишу - в рай дамі дам підняти зайвий шум . Оргазми аж задрали : так і є ? Єбав я бабо бачення твоє : очима кліпай криками стогни бо горлом мед застрягне їстівний . Йшли б нахуй Казанова Дон Жуан . Кохана відгукнися ти жива ? Не вірю сам : молю переконать мов лютий розмальований фанат

Предисловие: Сидит на берегу моря старик, а перед ним разбитая корыто. По поводу встречи в Овальном кабинете. Шепчуться - что там был скандал. Шепчуться - что горшки побили. Да разве это скандал, вот когда туда к гаранту бл@дей водили, которые ему минет делали под саксафон, вот это были скандалы на весь мир. А это? А это - плохо отыграли, плохо написанный сценарий. Как говорил один режисёр "Не верю". Может после антракта вторая сцена будет отыграна талантливее? Горшки уже склеили. Публика не расходится. Ждём-с.

Обранцем долі а не просто честі бранцем цнотливо хтиво піхва буть мені сулить . В її вібраціях хуй вийде розібраться : куди розсілася ? Вмій ноги бля стулить ! Не жінка поки - мокра свіжості сніжинка ? Замашок шоком засигналить запашок - та вже вглиб сраки пробивається стежинка у рот взять просить ззаду заворот кишок . Хто перевиховать природу сучу зміг би ? Червоним раком мов Макаренко свисти й пизди : " В пизді ось-ось грядуть блискучі зміни з нуля одразу всі джекпоти скосиш ти ! " Хвала манді ? Зрадій слабка прекрасна дамо що ти і мати й донька й бабця і сестра бо я б у ліжко не

Сердечні магніти зробити копитам підковами коваль свого щастя ударами вдалими бив : пизда розливала нектар пелюстками квітковими - сідлать і скакать але хуй ледь злітав на диби . Пегас вогнегасника піною полум'я знищував де пробувать саме було б його треба роздуть : втікти крила зламані вщент золотою в'язницею об'їжджена спина мов слину ковтнула вузду . Тварин за подібних обставин одразу пристрілюють або як патронів нема забивають вручну : хай милує небо побачить скаженість нестримною . Комічно потребу справлять лаконічно нічну : гігант сексуальний змирився відчуть імпотенцію .

Назріває лють звірина людство піною покрить : розчинилась в прозі рима - не почуть пророчий крик . Вовком ближньому став кожен : зграя з голоду гризе шістку - свій останній козир туз зашився у резерв . Шар ? На мапі білі плями : гори ділять океан обламать Колумбів плани плавно збить приціл киям . Я твою ламаю целку : ремонтую знов єбу навкруги дурдом " Веселка " світ завжди таким і був . Нам його не шкода зовсім : хай горить чи нахуй йде . Ти моя весною осінь вічний високосний день ніч темніша за безодню . Зад тендітніший за рай : після нього я би жодну хоч крізь душу зазирай

Кав’ярня знаходилась в центрі міського ринку. Всі дороги, ніби нитки павутини сходились в одній безкомпромісній точці і ліпшого розташування ніхто б не зміг придумати. Між нескінченними рядами лотків та магазинчиків, з яких ніби вирвались на волю від нескінченного тиску прикраси та сувеніри, спеції, екзотичні фрукти, гранатовий сік та вино, була прокладена бруківка, затерта до глянцю в місцях, де натовп проходив найчастіше. Господарі лотків загорілі та в убранні, що підкреслювало їх харизматичний образ, закликали неодмінно спробувати їх найкращий продукт, а після, не давали продовжити шлях

Некваплива мітли мертва хватка - димохід відмудохано відьмин : рачки хатка на курячих лапках більш на слабкість яєць курс не візьме . Мило ладоньки з дзеркальцем грає - бабця повністю впала в дитинство : вовкулаків розгублена зграя - колобка в небі плавлене тісто . Середхвістям русалонька мокра сліз щасливих водойму ридає : майстер плавання кролем болотним захлинувся як газами дайвер . Запитали пташки й зайченятка : " Де ж подівся герой безіменний ? " Що тут треба казать починати ? Справи краще говорять за мене

Ритми якими творитиму краще зміг передать заповітами пращур : яблуко падає - дерево поруч п'яну майстерність нічим не запореш . Пори впрівають а пори минають : фора фартова оформлює навик забавку часом відверте дуріння вміло шліфує шедевру до рівня . Автор як критик - нарцис або цинік : варто боятись чи якість оцінять ? Знов розшматують титана печінку - роги обломлять биком на ганчірку ? Музі коханій мов матері щиро серце вмістити подяку рішило : справді натхненниця все увібрала - свідчить незмінно щасливе єбало

Смотрю на неба голубые дали В глазах твоих, такой же глубины, И как они на склоне увидали Усталость солнца огненной спины. И в них поотражалось золотое, червоное и жаркое в накал, И взгляд от глаз твоих не отрывая, Я яркость предзакатную встречал. Мы рядом, обнялись, морозно дышим. Не к нам, но к миру ропщут бубенцы. Я потерял в твоём великолепье Поводья и от жизни всей концы. Несётся тройка, холод презирая, Нас унося в замёрзший мир немой. Я думал, что навеки потеряю Тебя. Но вот теперь ты, все-таки, со мной. И елки резво строем набегают, Гоня гурьбу берёз перед собой На сани тенью спешной

Дуновением, тревожащим пылинки, Ей сквозь сон привиделась прохлада Вешних вод, стишивших воспаленье, Алое, томившее отрадой. Мягким шорохом рукой касаясь нежно... Или, не рукой - крылом лебяжьим, Ласковое вкралось междометье, Ахнувшее к пропасти косматой, Явно жаждущей невиданных открытий...

К тебе я потерял тропу в траве, что спуталась, слежалась, недвижима И огонек, - что раньше был ориентир, - Смешался в множестве других подобных, но чужих Я встал и так, чтобы... боюсь пойти и не туда, и мимо Не знаю, мне долго ли стоять так - Смятен, потерян и немного втянут в это, как в режим Нет пустоты зияющей - полно воспоминаний Коротких и отрывочных, но теплых и действительно смешных Легка твоя уверенная поступь - Ее я вижу полноценно и в непроглядной тьме из мирозданий Да и улыбки свет твоей от сердца, по-особенному ярко бьёт под дых (Не знаю, может для других она. Воображу, что мне и

Літаки летять з бази на базу. Навіть у таку вітряну погоду, коли я, стоячи на вокзалі, ледве тримаюсь на ногах. А вони пливуть у небі, достатньо низько, щоб я бачила, як на їхніх крилах мерехтять вогні. Гори, як завжди, непохитні. Вони не дивуються цій миті, лише споглядають мовчазно. Повз мене пролітає черговий потяг. Що таке свобода? У навушниках лунає улюблена пісня. Вітер плутає волосся, і разом із ним у голову залітають щасливі думки. Я записую все, навіть зараз, коли холод обпікає пальці. Усе є свободою. Я хапаю її руками й надаю їй сенс. Іноді це буває непросто. Хочеться вірити, що