Театр загублених душ

50 переглядів

У театральній залі володарювала темрява. Готичні світильники у формі черепу, порушили право ночі на приміщення, освітивши тьмяним світлом ряди червоних крісел. Вхідні двері зі скрипом відчинилися -  до залу почали заходити гості.

Зайнявши свої обтягнуті дорогою шкірою місця, глядачі почали неголосно перешіптувались між собою. Темою для розмови були свіжі скандальні новини зі світу політики та шоу-бізнесу, нові колекції одягу провідних модельєрів та ідеї щодо можливого сюжету майбутньої вистави сценарій якої залишався загадкою за сімома печатками, що безумовно додавало інтриги.  Сьогодні до театру вони отримали запрошення завітали парами.

Чоловіки у супроводі дружин, або повій, виглядали знервовано та час від часу поглядали на циферблати своїх прикрашених коштовностями годинників. Секунди, хвилини, години вимірювалися для них згідно із стрибками на фондовій біржі, ринку цінних паперів та нерухомості. Постійне психологічне навантаження, проблеми з потенцією робили їхні обличчя злими та похмурими. У залі лунали запахи шоколаду, диму, спирту та хтивості.

Постійно-тимчасові пасії кавалерів, тримаючи у руках тонкі дамські сигарети, випускали через яскраво нафарбовані губи мутні колечка ментолового диму. На витончених білих плечах лежали виготовлені із замордованих тварин хутряні накидки. Дорогоцінні прикраси розрізали темряву своїм блиском. Розширені від психостимуляторів зіниці швидко бігали по залу, критично оцінюючи своїх колишніх та майбутніх конкуренток. Зустрівшись поглядами, дами кивком голови віталися одна з одною, обмінюючись штучними усмішками та думками “ОТ БЛЯДОТА...”. 

Спалахували запальнички, виблискували діаманти, лунав огидний награний сміх над невдалими жартами спів-бесідника, кидалися сповнені ненависті погляди на конкурентів по бізнесу чи подіуму, модифіковані пластичними хірургами тіла та обличчя нервово тіпало від хвиль необґрунтованої заздрості. Атмосферу електризувала фатальна фальшивість присутніх. Аудиторія театру відчувала себе незручно в колі собі подібних, не усвідомлюючи такої солодкої і звичної для них влади над навколишнім оточенням.

Між широкими рядами почали ходити охайні червонощокі хлопчики підліткового віку. З одягу на них був лише коротенький зав'язаний ззаду фартух. Вони пропонували всім охочим бокали напоїв та приймали заявки на використання свого тіла після вистави. В залі пролунав смачний ляск по дупі одного з офіціантів, який через мить потонув у приступі збоченого сміхом.

У залі почувся тихенький трескіт динаміків і голос з під стелі святково промовив:

- Пані та панове! Прошу вашої уваги! Сьогодні ви матимете змогу насолодитися тим, краса чого зазвичай прихована від пересічного спостерігача. Найдавніша містерія людства. Чия краса оспівана мудрецями і поетами всіх часів. ЇЇ бояться, нею захоплюються, намагаються оминути зустрічі з нею, міфологізують, прагнуть взяти її силу під свій контроль. Але саме для вас вона сьогодні покаже своє істинне обличчя. Всі її чесноти відкриються лише для обраних. Лише сьогодні, лише зараз, лише тут, мої любі друзі. Насолоджуйтесь виставою. Починаємо...

Освітлення раптово повністю згасло, сцену освітив яскравий промінь театрального прожектора, звернувши увагу людей на червоні завіси. Людський гул поступово стих, лише на дальніх рядах хтось невпевнено кашлянув. Усе свідчило про те, що вистава от-от почнеться. Завіси кольору свіжої крові почали повільно розходитися в протилежні боки. Промінь прожектору залишився на місці, освітивши глядачам маленький дерев’яний стілець посеред сцени. Леді та джентльмени почали нервово соватися на місцях в передчутті цікавого дійства. Кілька секунд пролетіли в суцільній тиші, доки глядачі не почули десь за сценою тихі, невпевнені кроки. На задніх рядах хтось знову відкашлявся, а кроки в темряві тим часом стали гучнішими. Хтось уже вийшов на сцену і наближався до стільця. Публіка застигла у німому очікуванні.

Під яскраві промені прожектору на світло, опустивши голову, вийшла маленька  дівчинка із кучерявим, каштановим волоссям, заплетеним в косу. Вона була одягнена у білий  сарафан із сірим поясом та балетні туфельки кольору першого снігу, перемішаного з багнюкою. В лівій, ближчій до глядачів руці, дівчина тримала стару, потріпану часом іграшку – коричневого ведмедика з пришитим ґудзиком замість правого ока.

Глядачі затамували подих, єдиним звуком у залі був скрип  підлоги на сцені. Усе ще тримаючи голову опущеною додолу, дівчинка стала  лівою ногою на розташований посередині сцени стільчик. Подумавши ще декілька секунд, вона, зробивши зусилля застрибнула другою ногою на дерев’яний «п’єдестал». Її  голова піднялася до глядачів. Присутні в залі фінансові акули та заможні ляді отримали можливість роздивитися її миле, ще зовсім юне обличчя. А в прижмурених від яскравого світла карих очах дівчини, котра міцно притиснула іграшкового ведмедика до грудей, вони змогли побачити зовсім не юну печаль. Нижня губа розпухла і кровоточила, сльози текли по блідих щоках.

Над сценою запрацював механізм. Його монотонне гудіння відлунням прокотилося по свідомості присутніх. Зачаровані погляди були прикуті до дівчини, доки згори не спустилася мотузка, зав’язана на кінці в петлю. З думок присутніх відразу зникли усі контракти, курси валют, заплановані зустрічі з бізнес-партнерами, косметологами, адвокатами, купленими політиками, суддями, правоохоронцями, шльондрами, святими.

Ведмедик упав на підлогу, дівча потяглося двома руками до мотузки, простягаючи в неї маленьку, ще зовсім юну голівку. Кинувши останній погляд на залу дівчина жалібно зойкнувши зробила крок уперед. Мотузка туго затягнулася навколо тендітної шиї. У залі пролунав здивований зойк якоїсь жінки, що у наступну ж мить потонув у шалених аплодисментах глядачів. Встаючи зі своїх місць, вони підтримували овацією останні секунди життя нещасного створіння, яке, здригаючись у конвульсіях, позбавляло себе життя. Червоні, з потрісканими судинами, на викоті очі продовжували сльозитися.

До запаху шоколаду, диму, спирту та хтивості додався запах лайна, сечі та сперми. Звук оплесків став розбавлятися зойками хлопчиків-офіціантів, яких не соромлячись своїх пасій почали гвалтувати в різних кутках залу джентльмени. Двоє чоловіків видерлися на сцену та почали лаятися за право першим увійти у ще тепле тіло дівчини. Дружина бурштинового магнату почала зрізати скальп із шокованої повії, яка весь вечір дуже бісила її своїм тоненьким голосочком.

Коротка вистава вмить переросла у криваву вакханалію, що продовжувалась декілька годин, доки остання із  жертв остаточно не спустила дух. Смерть показала своє обличчя глядачам та повністю заволоділа їхнім розумом. Вона дала їм можливість забути про своє нікчемне життя і повністю занурилися у океан болі та жорстокості. Відчути себе істинними богами. Через декілька годин пробираючись крізь замордовані залишки тіл челяді до променю світу, відвідувачі театру відчували себе втомленими, але ментально очищеними і як ніколи – живими.

Stelmakh
Опубліковано: 11 кві. 2022. 21:05
Домінуюча форма поведінки акул - пожирай пораненого. У закритому суспільстві, де кожен винен, злочин полягає в тому, що тебе спіймали. (Хантер Томпсон)
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!