По світу гуляють мільйони щемливих оповідей про те, як собаки стають членами родини. Я ж хочу розповісти вам свою історію, в якій я стала членом сім’ї собаки.
Це відбулося навесні. В той день з самого ранку все пішло не за планом. По-перше, попри невтішні прогнози погоди, в моє місто завітало весіннє сонечко після трьох тижнів набридливої мряки. По-друге, мій хлопець, у якого сьогодні був День народження, вирішив розірвати наші багаторічні стосунки. Ми почали зустрічати на першому курсі університету. По його закінченню він отримав пропозицію стажування за кордоном і пообіцяв повернутися за мною, як тільки владнає проблеми з житлом. Наївна…
— Олю, сонечко, — сказав він того ранку по вайберу не вмикаючи камеру телефона, — більше так не можна. Я, як порядний чоловік, маю відпустити тебе і дозволити жити своїм життям.
Такий чемний, такий благородний. А поруч, мабуть, тихенько сиділо його непорядне своє життя, поряд з якою він провів вже не одну ніч.
— Добре, — відповіла я і поклала слухавку.
Він ще пару раз намагався набрати мене. Я не відповідала, навіщо благодійнику чути, як я побиваюся?
Отже, сонечко світить, я захлинаюся сльозами й чую в голові голос своєї ліпшої подруги Надії:
«Олю, а я тобі казала, дурненька! Ну чого ти тепер ревма ревеш? Не вродив мак – пробудемо й так! Подивись, яка погода, а ти – зарюмсана! Весна – це пора кохання, тож йди на його пошуки! І не реви! Бо так дивись з пожованим обличчям і зустрінеш свого принца, чи лорда, чи просто гарного хлопця…»
Коли через годинки дві рюмсань я до кінця усвідомила, що сталося, моє розбите серце огорнув гнів та жага помсти.
— От зараз я вдягну своє нове пальто, — розмірковувала я в голос, — чобітки на високих підборах… Коротше, ти зрозумієш, коханий, що втратив, але буде вже занадто пізно!
Через годину я, як справжня гонорова пава, намагалася плавно пливти по старому розбитому тротуару на десяти сантиметрових підборах.
— Лорде, ти куди? — почулося за спиною.
Не сповільнюючи кроків, я повернула голову в сторону поклику. Хоч я і несла себе як поважна пані, я все мала подивитися, що там за лорд розгулює по моєму райончику (жила я у чорта в зубах, як-то кажуть). Наступної миті я стояла по центру калюжі, а до мене з блискавичною швидкістю летів титулований незнайомець. Як би я хотіла, щоб він виявився високим блондином з чарівною посмішкою, схопив мене на руки та поніс у щасливе майбутнє. Ага, розмріялася…
Лордом виявися собака – палевий лабрадор. Він самовіддано скочив до мене в калюжу і почав виштовхувати з неї, копаючи мене під дупу брудним мокрим носом.
— Фу, Лорде, фу! — чувся здалеку спантеличений голос хазяїна цього вельможі.
Коли той, нарешті, підбіг до нас, собака вже випхав мене зі збаламученого болота. Тоді я зрозуміла, як почувається ялинка на новорічному святі в дитячому садочку: Лорд весело намотував круги навколо мене, дивився сповненими щастя сірими собачими очима і, схоже, очікував на винагороду. Кожен рух його хвоста залишав на моєму кремовому пальті нові чорні плями від брудної води з калюжі. А рухався він дуже часто, бо пес був надзвичайно задоволений своєю роботою – він же врятував потопельницю. За проведення такої серйозної операції йому мав би перепасти, як мінімум, запашний свинячий п’ятачок.
— Я… вибачте! — ніяково промовив до мене хазяїн рятівника. Його очі намагалися втікти від мого погляду. — Я оплачу чистку одягу та взуття.
— Лорде, ходи до мене! — строго крізь зуби покликав він собаку. — Хутко, я сказав!
Та Лорд, як благородний пес, не збирався залишати даму в біді. Він відчув, як сльоза покотилася по моїй щоці, закинув передні лапи на плечі й почав вилизувати обличчя. Від несподіванки нога підвернулася і я всілася на асфальт.
— Вам зле? — перелякано запитав господар благодійника схилившись наді мною і відганяючи пса. — Фу, Лорде, фу! Та відчепися вже від неї! Шалений собако, що сьогодні з тобою таке?
— Сьогодні все пішло не за планом… — тихо промовила я і вляглася на асфальт. Що там, я все одно вже була схожа на леопарда-альбіноса з чорними цятками на білому хутрі, бруднішою не стану.
Я пролежала так з декілька хвилин сміючися і плачучи одночасно. В цей час на мене з гори дивилося чотири здивованих ока, два з яких належало молодому чоловікові з русявим волоссям, яке смішно завивалося біля скронь. В його сіро-блакитних очах відображалася дискотека, яку організували в його голові різноманітні почуття. Очі чотирилапого постійно намагалися наблизитися до мого обличчя і тільки незворушна рука двоногого заважала їм провести ще одну успішну операцію з облизування.
Не впоравшись з твердим шлагбаумом з кінцівки господаря пес завувкав до нього, час від часу змінюючи інтонацію і протяжність.
— Схоже, він вихваляється вам, як врятував мене, — прийшовши до тями зауважила я до чоловіка і протягнула йому руку. — Допоможете підвестися?
— Вибачте… Ваше пальто? Ваше взуття? — він нахилився до мене і його очі набули такої ж форми, як у кота з мультфільму «Шрек».
— Брудне… і підбор зламаний… — констатувала я факт поглянувши на улюблені чобітки. — Нічого, мені тут недалеко до дому, якось дошкандибаю… А ви не сваріть песика, не варто ображати члена вашої родини.
Я піднялася, Бог знає навіщо обтрусила вже чорне пальто, посміхнулася Лорду і розвернулася в сторону дому.
— Це він зробив мене членом родини, а точніше його поява подарувала мені сім’ю, — мовив мені у спину чоловік. — Я ріс у дитячому будинку, а Лорд здійснив мою мрію…
Щось мокре холодне і з усім тим неймовірно приємне тикнулося мені у руку. Собака чемно нагадав, що я забула віддячити йому лагідним дотиком.
— Тож це ти головний у сім’ї — посміхаючись запитала я у пса, занурюючи пальці у м’яку шерсть. — Ти його погано виховуєш! Він досі не представився…
— Давайте, ми вас хоч додому проведемо!? — зніяковіло запропонував чоловік. — До речі, мене звати Іван, а цього розбишаку…
— Лорд, — перебила я його. — Ми з ним ще в калюжі познайомилися.
***
— Лорде, хлопчику, до мене! — гукнула я. — Я не встигаю за тобою, вельмишановний! Не забувай, вже дуже скоро тобі приймати у родину ще одного члена.
— Нехай побавляться, Олю! — схопив мене за руку Іван, ніжно підтягнув до себе і поклав руку на округлий живіт. — Ти ж сама вдягла на Андрійка водонепроникний комбінезон. Нехай Лорд порятує малого, як тебе колись.
