«Пан Малодобрий» Холод залишився на вулиці. Щойно перетнувши теплову завісу він опинився під захистом технологій в обіймах комфорту. Безлика жорстока стихія залишилася там, по той бік дверей. Сьогодні чимало публіки назбиралося, як завжди. Усі прийшли подивитися на шоу. – Михайло, привіт! як справи? Готовий? – запитала хостеса ресторану. – Привіт, кепсько. Накладка вийшла, сьогодні свято в школі. Моя донечка виступає, в неї коротенький віршик, майже в кінці, але вона так готувалася, а ще цей костюм. Уявляєш, вона буде броколі. Капець, ну і уява в тих вчительок. – Круто, а що за свято? – Не

Змій ... Щебетання птахів лунало звідусіль ... в повітрі вітав ароматом екзотичних квітів. Вітер шумів, граючи з листям на деревах ... Крізь кромку дерев пробивалися сонячні промені, створюючи відчуття невагомості і нереальності цього місця ... Раптом почувся дзвінкий сміх. Срібним дзвіночком він розсипався в повітрі ... Змій підняв голову і буквально ввесь перетворився на слух ... скільки він чекав цього моменту. Коли в його прекрасний сад забреде чергова жертва ... Змій ковзав по землі, ховаючись у високій траві. Сильне гнучке тіло покривала яскрава блискуча луска ... Вона переливалася і

На перший погляд це був звичний ранок понеділка. Підйом, ранковий туалет, кава, убирання у діловий костюм, вивід машини із гаража та поїздка на роботу. Ось тільки стан Артема сьогодні був дещо розбурханим. Його збудження було неважко пояснити, адже учорашня новина була не з тривіальних. У неділю ввечері Артем, як і зазвичай, відпочивав. Він зручно влаштувався на дивані, похмелявся після учорашньої гулянки легким пивом та дивився впівока якесь соціальне шоу на YouTube. Учасники дискутували про спеціальні притулки для частково одухотворених людей. В принципі, більшість сходилася на тому, що

Я милуюся тобою здалеку ... ти така мила і ніжна, тремтлива лань, що випадково забрела на мою територію. Твоя посмішка немов промінчик сонячного світла в цьому страшному і похмурому місці. Ти справжній скарб. Ти будеш моєю. Я машинально проковтнув слину і облизав ікла. Посмішка майнула на моєму обличчі. Я окинув поглядом оточуючих - ніхто нічого не помітив !? Відмінно ... на моєму обличчі знову застиг наймиліший вираз пропащого добряка. Вже скільки років я ношу цю маску. Здається вона приросла до мого обличчя. Але, що поробиш бути істинним собою недозволено. Всі потенційні жертви

©, Лореін Владислава, 2021 Лише у снах “Мабуть, вже досить”, - з байдужістю подумав Олег, розглядаючи міцну яскраво-бурштинову рідину в склянці. Віскі в чистому вигляді — найкращі ліки проти всього. І він, здається, вже достатньо «підлікувався». Усміхнувся, зиркнувши на дівчину праворуч від себе в чорній мерехтливій сукні. Вона також шукала забуття його способом і вже втретє грізно вимагала в бармена повторити, ліктем опираючись на стійку та раз у раз поправляючи довге руде волосся. Повернувшись до розглядання вмісту склянки, Олег з головою пірнув у думки. Причина цих його самотніх

Весна гордо відкинула зелену накидку, і нарешті після довгої боротьби з холодною і суворою сестрою вона прийшла, привівши з собою тепле і ласкаве сонце. В руках вона несла, як завжди, букет з пахучих яскравих перших квітів. Посмішка ніколи не сходить з її вуст, така вже в неї — привітною до усього живого і цілого світу. Від неї віяло запахами квітів, дощів та молодої трави. Їй належить пройти важкий тримісячний шлях, але це вже звична справа для неї. Цій тендітній дівчині необхідно за короткий проміжок часу розтопити товсті шари снігу льоду, торкнутися кожної квіточки, гілочки, щоб все змогло

Що цікавого дізнаюсь завтра? Лунає в голові напередодні походу. Коли спорядження готове, себе знаєш, маршрут перевірив.... залишаються думи яким буде той день. Мавпеня яке про це говорить розуміючи що його скоро заспокоять, мовкне і починається сон. Прокинувшись декілька разів з думкою про години до виїзду, піднімаєшся щоб досипати в бусі. Зранку виїзд, переглядаєш списки учасників попав в легковушку.... приємний бонус очікував за довго до виїзду. Робимо телепорт -> до кафе Тотем ( Великий Березний ). На дворі морозно, скоринка на асфальті та пішохідній частині розслабитись зась. Все

Поліна відкрила очі. Яскраве світло вдарило в обличчя так, що вона не змогла витримати напруги, і знову закрила їх… Так боляче… - Що трапилось? Де я? – прошепотіла дівчина. - Тримайся, люба. Вже все позаду, - почула вона рідний голос. - Тобі зараз не можна вставати. Відпочивай…. – це останнє, що чула, і знову провалилася в темряву. * * * - Це ваше остаточне рішення? -Так! - Можливо, ще подумаєте? Це немовля – частина вас, частина вашої душі! - Я не хочу її бачити! Давайте папери, я все підпишу. Головний лікар пологового будинку невеличкого містечка протягнув юній дівчині папери. Його очі були

То був звичайний собі ранок. Екран ноутбука уві млі повільного світанку, тисяча відкритих вкладок, усе як завжди. Незмінний маршрут: новини – фейсбук – інстаграм. І паруюча філіжанка кави, що заварив мені він. Взагалі-то я вже давно не п’ю кави, відтоді, як… Втім, це не має значення. Зате обожнюю вдихати його гарячий гіркий аромат. Він дарує відчуття насичення – ніколи не перестану цьому дивуватися. Він виник у дверях за моєю спиною. Несміливо потоптався, не наважуючись заговорити. Я не стала допомагати. Не обертала голови. Чекала. – Сьогодні прийдуть гості, – вимовив трохи винувато. Для

Лєшего звали в родині Альошею. Але де ви бачили, щоб на вулиці дворова шпана когось кликала по домашньому? Добре, якщо підженуть поганяло похідне від імені або прізвища, а то вліплять що-небудь по рисам характеру, навіки за життя тоді той чоловік не отшкребется і онуки з тим погонялом помруть. Так, що можна сказати Лєшему пощастило, що його ім’я збіглося з ім’ям казкового персонажа, хоча…якщо подивитися на того брудного, восьмилітнього халамидника з повною кишенею недопалків, то поганяло напрошувалося само по собі. Країна ще не оговталася від військової розрухи, коли новоявлений совдепівський

По посушливому степу, купаючись в клубах пилу, їхали запорожці. Червоні маки вже відцвіли і їх місце зайняв степовий ковил. Білясті суцвіття, якого, набираючи силу цвітіння, як море колихалися на гарячому вітру. Попереду розтягнутого на сотні метрів загіну вершників і обозу з возами, неквапливо їхав на буланому коні одягнений в розшитий золотом каптан сивовусий козак, на голові у якого була смушкова шапка, з-під якої на волю вибивався запилений чуб-оселедець. Якщо судити по одежі, і прикрашеним каміням з сріблом і золотом зброї і кінської збруї - це і був той самий непереможний

Частина 1. Глава 1 Коли мені було від восьми до десяти років, ми з ма мою вже жили в Чехії, біля кордону з Німеччиною. Містечко було зовсім маленьке, мало назву Їрков. Але ті часи я погано пам’ятаю. Ті два роки мама була щасливою з Вацлавом – своїм третім чоловіком, а потім щось знову пішло не так і ми повернулися в рідну Україну, на Закарпаття, в один із найтуристичніших регіонів. Жили в маленькому містечку серед гір – Мукачеві. Мама працювала продавчинею в крамниці одягу. Вихідними ми гуляли чи сиділи вдома. Нам було добре удвох. Але рік тому вона познайомила ся з Олександром, він тоді