Раптово ти тепер немила : пизду рукою ледве мила чи наперділа смердячи ? Немила справді й вдень й вночі . А зовні - ніби все як завжди : бездумно секс лижу масажний від жару клітор аж засмаг і раптом - помінявся смак . На розсуд поки не виносим що зовсім завертівся носом : як кажуть рускіє в рази здав перекручувать язик . Його й не відрізниш од мови : так скоро хуй вставать відмовить а губи як не зможуть щип - пизда почне давать лящів . Чи стану пальці тикать в сраку ? Бо ж імпотенції під страхом : усі проходять через це - тріщить Кащеєве яйце Як там казав дослідник сексу бабів оргазм зі слів

Не бий мене сокирою по шиї за знизу вгору наміри паршиві : жінки завжди найгіршого бояться і діло йде до жнив серпом по яйцях . У тебе знову ніж в руках тремтячих іди на кухню ріж - я буду вдячним : ніхто нікого в дурні не пошиє мерщій огріть бандурою по шиї . Не псуй мені життя як тому псові : оргазми мов роботи примусові . До бунту й розум робота дозріє : та плюнь на те нервово-підозріле ! Бажає всяка всцятись за стіною яку б хилили впасть пиздасті ноги : не стану скавуліть просить пробачень - потуг усіх твоїх життя собаче . А знаєш що ? Давай души руками : смакуючи агонії брикання занурюй

На воді ледь тримається човен : для чого розхитувать ? Про подій тебе хиби хіба я почав би розпитувать ? Хай хвилинне химерне нахлине просте запитатися : буде треба повідать - сама щиро скажеш і так усе . У думках не дай Боже чи прямо засуджувать поглядом там де листя опало з дерев - без опалення холодно . Наче здобич хижак до весни протриматися силиться й мій поволі зникає непевний запас агресивності . Хто маршрут подолав лабіринтами серця дівочого той чого воно хоче спромігся доперти і от чого : бо живим пощасливило вийти при глузді здоровому оминуть Самим Богом свідомо в пизду недороблене

Усьому живому щось їсти треба ще й дихати мусиш постійно чимсь хоч : потрохи формується власне кредо як слід називати цей фотосинтез . І хтось половинку без зайвих мрій вже свою відхопив доки хтось шукає . Хай ножиці легко папір розріжуть - папір в свою чергу покриє камінь об камінь затуплює лезо ножиць : весь світ споконвіку пиздує циклом . Комусь би на нуль і ділить і множить - подібний підхід лиш потворить цифру . Чого ж ланцюгом маячня висить ця моїх завіршованих рим вчергове ? Бо інші нав'язливо стали сниться так - ніби ніяких не бачив голих . Прокинусь підносить у ліжко каву де ти

РОЗДІЛ I «Усі ми інколи сподіваємося на диво» Ось і скінчилася повість. За останні декілька днів її квартира перетворилася на смітник. Та що там усі ці гори брудного посуду та декілька горняток з недопитою кавою, коли навіть до того аби помитися діло не доходило. Фіранки колихалися, бо крізь не зачинене вікно вривався вітер й гамір навколишнього світу. Вона лежала в ліжку, що наразі більше нагадувало барліг, дивлячись на стелю з тупим виразом обличчя. Відчуття пустки охоплювало свідомість, а тиша в кімнаті тільки намлинкувала ситуацію. Бо несла за собою усвідомлення самотності. Знаєте, це ж

У серці вічності, де перетинаються життя і смерть, де час немає плину, вони - вершили людські долі. Наора - місце де все починалось і завершувалось. Тут, серед вічного заходу сонця, що відблискував золотом на величезних воротах, дві сестри, дві могутні сили всесвіту збирались зіграти в карти. Вони розмістилися на великій гладкій кам’яній плиті, різьбленій символами древніх часів, яка служила їм столом. Морана сіла на стіл і усміхнулась, поклавши перед собою колоду карт. Її довге чорне волосся, що ніби поглинало світло, спустилось на руки, мов змії, а темні очі чаїли в своїх глибинах силу і

Каміла уже всоте проклинала себе за те, що вирішила плентатися додому через ліс, аби не обходити його звичайною дорогою. Сьогодні роботу вона закінчила надто пізно, тож у її маленькому містечку нечисленні таксі вже давно перестали їздити. Знову перечепившись через товстий корінь вона ледь не гепнулася на вологу землю. Про ліхтарик годі було і мріяти, телефон давно вимкнувся від нестачі енергії, тому дівчина продовжувала постійно врізатися або чіплятися за щось. Правду сказати, атмосфера усе ж відповідала її смаку. Досить світла від повного місяця на чистому небі ніч, легенький туманчик і

Ми жили без відхилень усяких : на позицію місіонера знов заліг та ти всілася сцяти . І в подібній незвичній манері то насрати у рот мене просиш то аби вкотре виєбав сраку . Ой дограюсь в поганих-хороших бо й самого пахать ставиш раком : застромивши у мене пластмасу до розетки її під'єднала . Навіть і не запитувавсь : " Нащо там вібрує банальний аналог ? " Лиш як міг - затамовував подих від пригоди хмільної нестримно . Упізнав язик мову свободи - це лиш айсберг верхівки мейнстріму а Титанік у тому що якось під рукою не стане предмета : от тоді треба буде боятись бо на те діло

Тихенько свічка плаче у долонях За тими, що лишився у пітьмі... Відлунням серце гупає у скронях, Як вибухи проклятої війни... Минає ніч. За нею день минає. І непомітно літо вже прийшло. А розум твій і досі відчуває Як лютий холод смикає вікно.... І нескінченна ниточка історій В одне криваве сплуталась кубло... Кубло страху, і відчаю, і болі.... І знову сну неначе й не було.... І зорі бачиш тільки у віконце. Бо там, на зовні, знову виє світ.... Але ти віриш у величне сонце, У прапор, ЗСУ і Заповіт.... Не спиш. Бо вибух поруч з домом.... Тремтиш. Чекаєш. В укритті сидиш. І голос знову збився в

У темряві шукаю світлячків - Вони мені сьогодні так потрібні! Бо я зі світу сталих диваків, Я кі не розуміють слово "злидні". Сьогодні день непевний, як завжди. На фронті є і успіхи, і втрати.... І серце тьохкає тихесенько: "зажди!.. Ті покидьки усі підуть за ґрати!.." Ми в цьому дні немов би новачки... Вчимося бути, плакати, любити... А в темних вікнах жевріють свічки... Бо нам ніхто не заборонить жити!.. 06.11.22

Серед згарища мовчки стоїть. Вдивляється в попіл. Не палає вже. Тільки димить. Розламана навпіл. Порожнеча розтрощених стін, Як збочений натяк. І замащує аж до колін Пилом протяг. Мовчки дивиться, не впізнає. Погляд блукає. Де воно, тихе щастя моє? Як це - немає? І, як дитятко, плаче земля Всиротіла. Час тепер починати з нуля... Україна... 05.05.22

Я вчуся жити посеред руїн... Всміхатися і мріяти безмежно. Я стільки піднімалася з колін, Що в підсумку, і справді - незалежна. Так, іноді мені бракує слів. Тоді малюю або мию посуд. Натомість, досить кольорових снів, В яких мене не зачіпає осуд. Можливо, це дратує й тригерить Когось, хто бачить світ інакше. Та мій літак летить собі. Летить! Бо він - моє. А все що ваше - ваше. 15.06.23