Сердечні магніти зробити копитам підковами коваль свого щастя ударами вдалими бив : пизда розливала нектар пелюстками квітковими - сідлать і скакать але хуй ледь злітав на диби . Пегас вогнегасника піною полум'я знищував де пробувать саме було б його треба роздуть : втікти крила зламані вщент золотою в'язницею об'їжджена спина мов слину ковтнула вузду . Тварин за подібних обставин одразу пристрілюють або як патронів нема забивають вручну : хай милує небо побачить скаженість нестримною . Комічно потребу справлять лаконічно нічну : гігант сексуальний змирився відчуть імпотенцію .

Назріває лють звірина людство піною покрить : розчинилась в прозі рима - не почуть пророчий крик . Вовком ближньому став кожен : зграя з голоду гризе шістку - свій останній козир туз зашився у резерв . Шар ? На мапі білі плями : гори ділять океан обламать Колумбів плани плавно збить приціл киям . Я твою ламаю целку : ремонтую знов єбу навкруги дурдом " Веселка " світ завжди таким і був . Нам його не шкода зовсім : хай горить чи нахуй йде . Ти моя весною осінь вічний високосний день ніч темніша за безодню . Зад тендітніший за рай : після нього я би жодну хоч крізь душу зазирай

Кав’ярня знаходилась в центрі міського ринку. Всі дороги, ніби нитки павутини сходились в одній безкомпромісній точці і ліпшого розташування ніхто б не зміг придумати. Між нескінченними рядами лотків та магазинчиків, з яких ніби вирвались на волю від нескінченного тиску прикраси та сувеніри, спеції, екзотичні фрукти, гранатовий сік та вино, була прокладена бруківка, затерта до глянцю в місцях, де натовп проходив найчастіше. Господарі лотків загорілі та в убранні, що підкреслювало їх харизматичний образ, закликали неодмінно спробувати їх найкращий продукт, а після, не давали продовжити шлях

Некваплива мітли мертва хватка - димохід відмудохано відьмин : рачки хатка на курячих лапках більш на слабкість яєць курс не візьме . Мило ладоньки з дзеркальцем грає - бабця повністю впала в дитинство : вовкулаків розгублена зграя - колобка в небі плавлене тісто . Середхвістям русалонька мокра сліз щасливих водойму ридає : майстер плавання кролем болотним захлинувся як газами дайвер . Запитали пташки й зайченятка : " Де ж подівся герой безіменний ? " Що тут треба казать починати ? Справи краще говорять за мене

Ритми якими творитиму краще зміг передать заповітами пращур : яблуко падає - дерево поруч п'яну майстерність нічим не запореш . Пори впрівають а пори минають : фора фартова оформлює навик забавку часом відверте дуріння вміло шліфує шедевру до рівня . Автор як критик - нарцис або цинік : варто боятись чи якість оцінять ? Знов розшматують титана печінку - роги обломлять биком на ганчірку ? Музі коханій мов матері щиро серце вмістити подяку рішило : справді натхненниця все увібрала - свідчить незмінно щасливе єбало

Р.Р. Смотрю на неба голубые дали В глазах твоих, такой же глубины, И как они на склоне увидали Усталость солнца огненной спины. И в них поотражалось золотое, червоное и жаркое в накал, И взгляд от глаз твоих не отрывая, Я яркость предзакатную встречал. Мы рядом, обнялись, морозно дышим. Не к нам, но к миру ропщут бубенцы. Я потерял в твоём великолепье Поводья и от жизни всей концы. Несётся тройка, холод презирая, Нас унося в замёрзший мир немой. Я думал, что навеки потеряю Тебя. Но вот теперь ты, все-таки, со мной. И елки резво строем набегают, Гоня гурьбу берёз перед собой На сани тенью

Дуновением, тревожащим пылинки, Ей сквозь сон привиделась прохлада Вешних вод, стишивших воспаленье, Алое, томившее отрадой. Мягким шорохом рукой касаясь нежно... Или, не рукой - крылом лебяжьим, Ласковое вкралось междометье, Ахнувшее к пропасти косматой, Явно жаждущей невиданных открытий...

Е.Г. К тебе я потерял тропу в траве, что спуталась, слежалась, недвижима И огонек, - что раньше был ориентир, - Смешался в множестве других подобных, но чужих Я встал и так, чтобы... боюсь пойти и не туда, и мимо Не знаю, мне долго ли стоять так - Смятен, потерян и немного втянут в это, как в режим Нет пустоты зияющей - полно воспоминаний Коротких и отрывочных, но теплых и действительно смешных Легка твоя уверенная поступь - Ее я вижу полноценно и в непроглядной тьме из мирозданий Да и улыбки свет твоей от сердца, по-особенному ярко бьёт под дых (Не знаю, может для других она. Воображу, что

Літаки летять з бази на базу. Навіть у таку вітряну погоду, коли я, стоячи на вокзалі, ледве тримаюсь на ногах. А вони пливуть у небі, достатньо низько, щоб я бачила, як на їхніх крилах мерехтять вогні. Гори, як завжди, непохитні. Вони не дивуються цій миті, лише споглядають мовчазно. Повз мене пролітає черговий потяг. Що таке свобода? У навушниках лунає улюблена пісня. Вітер плутає волосся, і разом із ним у голову залітають щасливі думки. Я записую все, навіть зараз, коли холод обпікає пальці. Усе є свободою. Я хапаю її руками й надаю їй сенс. Іноді це буває непросто. Хочеться вірити, що

- Ти куди це? А ну стій я тобі сказав! Куди це ти з мотузкою подався? Ти що це надумав? Степан зупинися, накоїш лиха! От чортів син, коли потрібно він мене звісно не бачить та не чує, а коли я нишком у хаті хочу вкрасти окраєць хліба, так одразу Домовик, Домовик. От кляті люди й допомагай їм після цього. Що ж робити? Як же зупинити це божевілля? Мабуть, прийшов таки час показатися йому на очі, не вмре від своїх рук, вмре зі зляку. Ну одне добре, якщо з переляку, то хоч на небо, а не як самовбивця. Біда, біда прийшла. Що ж це люди людям коять? Домовик повернувся навколо себе тричі, і побіг в

Тіні. Вони завжди тут. Невидимі сторожі минулого, що ковзають між зруйнованими будинками, чіпляються за дерева та бур’ян. Тіні стоять на кожній стежці, ніби чекають когось, хто більше ніколи не прийде. Біля кожного подвір’я, кожної хати, що тепер лише спогад, вони застигли, мов пам’ятники минулого життя. Найбільше їх біля кладовища. Могили давно розбиті війною і присипані землею, але все ще зберігають відбитки чиїхось імен. Тут немає голосів, лише шелест вітру, що нашіптує слова, які краще б не чути. Дитячий майданчик застиг, як фотографія, на якій час поставив чорний штамп. Гойдалка рипить

Волинь, 1918 р. - Ти своє життя ще не прожив, але ж розумний, як потикати старшим, то можеш. - Ні, не можу. - *мені всеодно на тебе, як би я міг це сказати, я би був щасливий, але не більше хвилини, тому, що всеодно жив би з тобою, мені не давали вибір з ким, де і як*. Він швидко вийшов на вулицю, сам він не знав куди йти, що робити. Але відчував, що залишатися тут не може. Скажете, як не можна залишатися в себе в хаті. Якщо вона є, то ці проблеми мізерні, подивись навколо, люди голодують, а тобі не подобається якесь там "неправильне слово". Всі слова твоєї матері правильні, хоч що