Чума червоних поколінь Жебрак надію поховав Рибалка сам немов хробак В обіймах стиснув гак І на знайомих берегах Своїх не видно кораблів Нечемно плакати при всіх І зволікати з головним Дзвінки мовчать говорить дзвін Останній акт герой на пласі Верніть квиток моєму другу Тутешній світ йому набрид От привид батька яд і ніж Нові райони Міста Діт Вітають всіх дітей свободи 2015

погуляємо у схованку в останнє у житті порахуємо до ста у найглухішому куті речі по кімнаті рухаються мов вони живі на підлозі мов на розі часу простору і снів погодуєш мого птаха наворожиш на біду побіжиш від свого страха твою схованку знайду я скажений мов собака твою ласку п’ю з руки заберу і заховаю твою долю на роки ходить злодій не по лісі злодій ходить в голові бий на сполох зви на поміч а від себе не втекти

Це кляте твердження Тобі звучить як вирок. Знищ цього дикуна, що втік із дому, Безумця, що волає у пустелі міста. Тебе давно він розорив убогістю – в руках у нього тільки ручка й зошит. Найбільша насолода – край, де пурпурове небо сходить і заходить. І мариться чудова леді ця, яку ніхто не бачив. Хай мовлять сутінки в тобі, що рвуться в сховок, Нажахані від кіптяви і диму. Замурзані й приречені до самоспалу й вигору. Недовеселий погар вони побачать свій – в самозакоханій химері. А ти де будеш? Валятися в траві під пожиранням спеки, З руками розпростертими до світу й бюрократій долі.

Славити маємо Слави Господаря, Міць Мислевчителя та його замисел, Твір Чудотворця, хто всім світу дивам Початок поклав, вічний Володар. Спершу створив він небо над нами – Дітьми землі, Зодчий Натхненний. Далі чертоґи земні наш Хранитель, Вічний Володар людям призначив Домом бути, Бог Всемогутній.

Солнце сегодня так ярко скончалось, Уверенным было в бессмертии своем. Далеко так сначала пожар разгорался, В конце оказавшись лишь хрупким стеклом.

На місці неба — стіна із бруду. На місці річки — новинна стрічка, слова, які я за мить забуду. Ковтати стрічки — погана звичка. На місці гір — безкінечне горе. На місці моря — підвальний морок. Здіймає очі звірисько горде, скарби ховає свої за сволок. На місці мови — розгублений погляд, сумний, як дощ над футбольним полем, гравці якого сховались у погреб й сидять наодинці із власним болем. На місці сонця — чужі здобутки, на місці спогадів — плач і гомін. Та попри все це легкі незабудки Чекають не перший травневий промінь.

Я чув мовчання древніх королів — приносив вітер. І я волів шукати кольорів in stahlgewittern*. Спочатку все було якесь брудне, брунатне, сіре. І цю межу не кожен перетне без втрати віри. Зелений був. Приглушений такий, ховався наче. Там мені снились пращури й батьки і «плине кача». Був чорний далі, я його носив перед собою, коли на сотні тисяч житмасив ревів від бою. Та якось раз мені ота гроза влетіла в око. І вмить — ультрамарин і бірюза, краплак і мокко, церулеум, рубін і кіновар, і темна умбра. А потім — наче хтось розбив ліхтар і смикнув тумблер. І я тепер лишаюсь вічно жить із

Мовчала я, а потім стало сили... Хоч би мовчала... Я сказала все. А потім би пробачень не просила, Зізнавшись правді і собі в лице. В душі ти вже давно гірка й нечиста, А де причина? Це все зранена Любов. Та зараз не бреши, ти - не Пречиста!Така брудна і зла, отруйна ти немов. І то не кров твоя отруйною ставала, Не зупинялась ти, труїла ті слова Сама. Від себе в відображенні тікала, Не ти - не я - Хто там? - я тут. - Жива. Жива... Навіщо я вчинила злочин? Перед собою невипрАвно йдеш на біс. І не спинити вже ті вогнепальні очі, Думки шепочуть: - Замовчи! -Цинізм! -Це низ! Але не слухала то я і

А потім буде тиша... І буде Перемога Ти будеш зовсім інша, і ти повіриш в Бога. Ти знов будешь молитись, але в груді без страху Дякувати, що вижив, що скинув смерті плаху. А потім буде тиша, і Сонце засіяє І над блакитним небом Веселка ще заграє.

А серце завмирає в тишині, Ховається... Лікується любов'ю. І погляд той горить, немов в вогні Палає пристрастю, жагою та журбою. А руки трусяться, немов у новачка, І голос той хрипить у мікрофони... Сидить дівчина, наче пташечка, І Богу молиться за миті ті до скону.

Подолаємо всіх ворогів, Помстимось за сестер і братів, Збережем ми країну від зла Задля миру, любові, добра. Розцвіте наша рідна земля, І луги, і ліси, і поля. Буде небо блакитним ізнов, Запанують добро і любов. Захищаєм країну свою, І батьків, і дітей, і сім'ю. Відпочинемо ми лиш тоді, Коли знищим усіх ворогів. Пам'ятаймо героїв своїх, Нашим дітям розкажем про них. Будуть славні вони у віках, Спом'янем їх у звучних піснях. 23.04.2022

Я тут зібрав для тебе човен Всіх почуттів - букет зі зливи. Я б міг упертим буть, як овен Але відвертий, адже - діва. Ти неосяжна, наче зірка. Не доторкнутись, як до неба. Я б так хотів, щоб була вірна, Тому, кого тобі не треба. Чому усі дороги світу Ведуть тебе до мужиків, В яких немає краплі світла - Постійний кастинг гарних тіл. Я тут зібрав для тебе човен Мій корабель зі щирих слів. Ти подзвони, мені, як повінь Краплею стукне по душі.