Теорія і практика неминучості: ситуативний світ

150 переглядів
1 1
Є світ, у який час від часу тікає або ховається кожна людина впродовж свого життя. І не тільки тікає. Деякі ситуації, моменти, лише у тому світі і переживаються. Назвемо його для зручності "ситуативний світ". Що це? Така собі паралельна реальність, у яку ти приходиш пороздумувати про сенс життя миючись у душі, посумувати, годуючи голубів у парку, послухати сотні улюблених пісень, дивлячись у вікно вагону електрички. Світ ночі, сивого туману, першого снігу. Це ті місця, які ти познаходив ще в далекому дитинстві, проводив там час коли було нудно, плакав, коли відчував себе ображеним, відволікався, коли було боляче. Не так важливо де і що за місце це було: гілка на розлогому дереві, куточок у дворі, на горищі, в гаражі чи квартирі, пеньочок у садку, кладка на березі річки. 
А якщо ти сам займався створенням такого куточку, шукав дощечки, подушки, старі непотрібні укривала щоб потім скласти це все докупи, збити цвяшками, зшити нитками, щось заліпити пластиліном, щось докріпити синьою батьковою ізолентою, такою, приємно жирною на дотик і з характерним хімічним запахом.. Якщо створював таке місце, зносив у нього найклейки, розмальовки, книжки, плеєр, навушники, касети, іграшки - то ти точно знаєш, що воно належить до іншого, якогось виключно «твого» світу. Саме так. Те місце було твоїм куточком у ситуативному світі, про який я почав і ще продовжу говорити.
Світ, у якому ти пропадав коли закохувався і роздумував над тим як же запросити на побачення чи танець сусідку, однокласницю, будь-яку іншу дівчинку. Словом ту, до якої щось відчуваєш, щось тепле, а це тепло йде звідкісь, не ззовні, зсередини, з тієї сторони тебе яка часто буває у ситуативному світі. Світі, у який приходиш радіти першим здобуткам і перемогам та розчаровуватись через втрати й поразки. У якому ти мовчки та зачаровано дивишся на зорі, робиш ангела на снігу. Словом, у якому проводиш час на самоті, або з дуже близькими людьми.
Але ми ростемо, дорослішаємо. Додається все більше турбот, насущних проблем, нових задач. І це все нам потрібно вирішувати у нашій звичайній реальності. Той, ситуативний світ, забувається, його значення для нас зменшується, час нашого перебування і частота відвідування значно скорочуються. Але чи зменшується сам світ? Чи заростають до нього стежки? Чи пропадає він кудись?
Ні. Він нікуди не дівається. Цей світ залишається на своєму місці, стоїть великий, загадковий і похмурий під покровом ночі, просякнутий туманом. Моторошний, мовчазний, він здатен налякати тих хто не був у ньому з дитинства, тих, хто буває там лише в перевірених місцях і не здогадується про справжню велич цього ситуативного світу. Тих, хто думав що це лише його мікросвіт, який він придумав сам, бо перебував у ньому здебільшого на самоті. Але він завжди був однаково величним і доступним для усіх і кожного. Що ж це за світ?
Це світ глибоких роздумів, відвертих душевних бесід, філософських суджень. Нічних магазинів, автозаправок, маршруток, тролейбусів. Наповнений місцями для зустрічі світанків, проводжання сонця, споглядання падаючих зірок. Світ романтики відкритих дахів, теплих під'їздів, лавок у дворах та парках. Світ підпарканної лірики, дитячих малюнків на стінах і асфальті, п'яних посиденьок, безсонних ночей, поодиноких вікон у яких довго не гасне світло. Світ, з величезними архівами непочутих молитв, проплаканих сліз, невипущених і недописаних романів, повістей, віршів, пісень і багато чого іншого. Велике кладовище нерозкритих талантів, втрачених шансів, нереалізованих ідей, за всю історію людства. Думаю, з цим світом знайомі усі. Хтось можливо прямо зараз відчуває свою присутність у ньому. Так, ми знаємо що це. Це загадкове відчуття, незрозумілі думки які ніби прямо зараз будуть заводити тебе до пошуків сенсу життя. Так, саме такі питання порушуються у ситуативному світі. У чому сенс життя? Як добитися миру між усіма? Як стерти кордони? Чому не існує справедливості? Як припинити людські страждання? Чому одні мають усе, а інші нічого? Що було до нашого народження і що чекає нас після смерті?
У більшості людей немає часу на подібні думки. Вони не надають значення цим переживанням. Навіщо думати про це? Що це дасть? Яку користь це принесе в життя? Люди живуть у світі зовнішньому, нормальному, реальному, істинному - неважливо як його називати. Важливо те, що він продуктивний для нас. Важливо те, що у ньому ми будуємо своє життя і майбутнє. Важливо те, що у ньому жити зручніше. І правильніше. А щодо ситуативного... А як взагалі можна жити у світі, якого по суті.. не існує? 
Можна. Деякі люди живуть у ситуативному світі. Ви їх однозначно зустрічали. І якщо ви подумали про людей, про яких говорять "літає в небесах/хмарах", "живе у своєму вигаданому світі" - ви праві. Скоріш за все ці люди частіше бувають там. Деякі з них і живуть. Але основне населення там складають далеко не лише вони: алкоголіки, вдівці, вдови, військові з зламаною психікою, люди з розбитими долями, повії, азартні гравці, дрібні злочинці. Є там і звичайні працьовиті люди, нічні сторожі і продавці, таксисти, водії-далекобійники, машиністи поїздів, диспетчери. Дуже багато там і творчих людей, наприклад поетів, письменників, вуличних музикантів, бродячих циркачів. Хтось із них в силу обставин залишився у ситуативному світі, хтось втік туди в дитинстві, хтось у старшому віці. Втекти, сховатись туди є немало причин: травми, переломні моменти, суспільне неприйняття, важкий життєвий шлях, просто творчий потяг, або кілька причин одразу. В будь-якому випадку, вони живуть там. І продовжують жити. Чому? 
А уявіть собі людину, яка вже багато років не може спокійно заснути. У якої в реальному світі було мало чого хорошого. Яку не приймали там, а можливо і досі не приймають. Щось розчарувало її у звичайному світі, звичайній буденності, діяльності, побуті, неважливо. У якийсь момент, вона знайшла собі притулок там і тепер постійно вперто думає над настільки складними, здавалося б, одвічними питаннями. Питаннями, на які не було і немає часу її друзям і знайомим. Питаннями, відповіді на які, чи хоча б зачіпки на ці відповіді можна отримати лише там, у ситуативному світі, самому, чи з іншими його жителями які розуміють її потребу і бажання знайти істину. Ця людина, вже не дивиться на зовнішній світ як на свій. Вона бачить його сценою з купою акторів які постійно грають у свої вистави. Деякі їй подобаються, деякі ні. Більшість сценаріїв, повірте, повторюються, іноді навіть підряд. А та людина - глядач, якому зі сторони легше передбачити фінал. Простіше знайти рішення конфліктів. Тихий свідок вашого життя, який вчиться на чужих помилках. Все що йому потрібно від вас - це щоб ви далі жили своїм життям. Чи може така людина покинути ситуативний світ, одягнути акторську маску, забути про те, наскільки для нього це насправді неважливо і вийти на сцену, щоб грати якусь роль? Чи зможе він, знаючи, що насправді знаходиться просто на сцені прикидатися клоуном в театрі абсурду? Звичайно зможе. Але яке задоволення це йому дасть, якщо при цьому він буде усвідомлювати, що шукає вже знайдені відповіді на маловажливі питання? Що проживає.. не своє життя?

***
Буває, когось не розуміють. Буває щось трапилось і це важко пережити. Комусь можливо, усе набридло і життя перетворилося на вимушене терпіння власного існування. 
Можливо і ти відчуваєш себе чужим у цьому світі. Прочитай ці слова. Видихни. Повір, що ти не один, багато людей зрозуміють тебе. Багато людей готові підтримати тебе. Ти хочеш втекти у той, ситуативний світ? Не спіши. Не лягай спати цієї ночі. Скажи мені. Я проведу екскурсію. 

Юра Лекан, "Ситуативний світ", 2018
Yura_Lekan
Опубліковано: 13 лют. 2019. 22:27
Теорія і практика неминучості - робота стосовно новітньої філософської течії. Новела "Ситуативний світ", розповідає про один із проявів неминучості як філософського явища у людській реальності.
0 відгуків
Відгуків ще нема! Ви можете написати перший відгук до цієї публкації!