Глава 5
День був як усі інші: прокинулася, умилася, одягнулася. Забриньчав телефон – від Яніни прийшло повідомлення: «Готова? Через вісім хвилин виходь!».
Чмокнула в щоку маму, яка читала щось у телефоні. – Сідай снідати!
– Мамо, та я не хочу, хіба чаю поп’ю. А лавандовий у нас іще залишився?
– Здається, так, – не відриваючись від телефону, промугикала мама. – Глянь на верхній полиці. Там і справді знайшла те, що шукала.
Закинула заварку в чашку, залила окропом, додала ложку цукру, зробила ковток і скривилася – зовсім не солодке, додала ще одну.
– Ірен, не можна стільки цукру вживати, ти ж знаєш. – Софі, воно зовсім несолодке.
Саме так я час від часу називала маму, а вона була зовсім не проти – їй, здається, подобалося.
– Не поспішай так, бо обпечешся, або візьми термочашку, якщо так квапишся.
Я глянула на годинник, що висів над дверима. Справді безбожно запізнювалася.
Таки послухала поради мами й перелила напій, що парував, у термочашку, закрутила кришку, на ходу чмокнула Софі. Побігла взуватися та одягатися.
– У нас сьогодні багато роботи, тому вдома буду пізно, а ти, якщо хочеш, можеш у гості свою нову подругу покликати. Ніна її звати, здається?
– Ти найкраща! Так, звісно, якщо прийде, ми просто подивимося разом серіал, а потім зробимо уроки, може, залишиться у нас ночувати. І звати її Яніна – це польське ім’я.
Ми перегукувалися: я з коридору, а мама – з кухні. – Мамусю, люблю тебе! Я мушу бігти, гарного тобі дня! – Парасольку візьми, – долинуло наостанок, і дуже доречно, бо я знову забула б її.
Ну не люблю я парасолі, як і дощ не люблю. Яніна вже чекала на зупинці, недобре поглядаючи на мене.
– Ти запізнилася аж на три хвилини, – прошипіла вона мені на вухо, чмокаючи в щоку. – Добре, що автобус запізнюється. Наступного разу буду писати раніше, щоб ти виходила.
– Не бурчи із самого ранку. І, до речі, може, після уроків до мене? – запропонувала я. – Щось подивимося, уроки зробимо разом. У мами на роботі завал, вона пізно повернеться. Можеш з ночівлею залишитися.
– Це чудова ідея! Не впевнена, що можу залишуся на ніч, але уроки можемо зробити разом, усе ж цікавіше, ніж одному.
