Глава 7
Ідучи коридорами школи до їдальні, Яніна тішила мене, як тільки могла, але в неї погано виходило. Я вперто не припиняла бурчати.
Не хотіла вірити в те, що мене викликали, а я не мала що сказати. І все це сталося через книги!
– Здається, ми з Леопольдом, як його там... А... Ан... Андрійовичем не зможемо порозумітися, – ніяк не могла заспокоїтися. – Чому я? Чому мусила попастися саме на цьому Булгакові? Ну важко дається мені така література, що маю робити? Знаєш, а таки доведеться щось написати та здати наступного тижня.
– Та не парся ти так, усе вирішиться! А тепер давай їсти, бо я зголодніла, як собака, а то й ще більше. Ми сіли поряд із Марком та ще двома дівчатами. Яні на нас познайомила.
– Ірен, знайомся це Єва та Хана. До речі, у нас усіх разом біологія, тому сьогодні ми ще побачимося. В очі одразу кинулося довге каштанове волосся Єви, воно було заплетене у дві тугі коси та сягало стегон. Я ніколи такого не бачила, тому вирвалося схвальне «Ого!». – Так, знаю, – сказала Єва, – багато хто в захваті від моїх кіс, тільки не я. Давно б зістригла все й зовсім би не шкодувала, але, боюся, мій тато зречеться мене та викине з дому.
Ми всі зареготали, Єва теж видавила посмішку, та було схоже на те, що вона говорила цілком серйозно. Єва здалася мені приємною співрозмовницею. А ось Хана була мовчазною та надто серйозною, а ще я помітила, що вона досить часто дивиться на Марка, завжди спідлоба, так, щоб було непомітно. Марк сидів у нашій дівочій компанії, як принц. Він знав, що красунчик, і цілком зручно себе почував серед нас. Він жартував, сміявся, обіймав Єву або плескав по руці Хану. Було цікаво за цим спостерігати.
– Щось ти принишкла, – озвалася Яніна. – Якщо ти все ще хвилюєшся через літературу, то просто забий. – Ні, не парся, усе ОK, я вже й забула. Пусте, не варте того, усе буде добре!
– Ну звісно. Хочеш, можемо разом посидіти, можливо, тобі знадобиться моя допомога.
Здається, інші не чули нашої розмови, вони про щось голосно сперечалися, а потім Єва та Хана залилися сміхом, але це було на краще.
