Тусклый свет ночных клубов, баров и круглосуточных магазинов, проходящий сквозь слегка мутное окно. Тихий шум спящего города. Сегодня луна спряталась далеко за тучами. Снова эта комната на втором этаже. Маленькие трещины в стенах, которые почти не заметны при таком освещении. Постельное бельё не менялось, наверное, больше недели. Скрипящая кровать и давно не мытый пол под ней. Он бросает пиджак на быльце стула, я уже полураздета, неловко снимает свои брюки. Кто он? Уставший офисный работник, бегущий от семейных проблем или же просто неудачник, очередная пустышка, впрочем, возможно, как и я,

Этот мир уже давно не похож на тот, о котором рассказывал мой покойный дедушка. Он поведал мне о многих необычных вещах, к примеру, раньше все дети ходили в такие заведения, где их учили писать и читать. А после выбирали себе профессию и устраивались на работу. Еще, в годы его молодости, на планете было больше растений, в городах были такие места, где было много деревьев и цветов. А выйдя за город можно было встретить какое-то маленькое или большое животное, фантастика, не правда ли? Такое сейчас вряд ли увидишь, миром правят технологии и разруха, войны между континентами или даже городами.

Я студентка второго курса экономического факультета нашего местного университета. Городок у нас небольшой, поэтому выбирать, куда поступать, не приходилось. Так уж получилось, что мои родители развелись из-за семейных ссор, и каждый нашел работу в другом городе. Я не очень грущу по этому поводу, ведь теперь начала самостоятельную жизнь, живу одна, сама хожу за покупками и делаю дела по дому. Благодаря университету я нашла пару близких людей. Первая это моя подружка, которая живет недалеко от меня, но сейчас она уехала к родственникам, и я не знаю, когда она вернется. Мы часто ходим друг к

В студенческие годы, у меня, думаю, как и у большинства, была девушка, которая мне нравилась. Не хочу раскрывать её имени, пускай здесь она будет Машей. Мы вроде бы стабильно хорошо общались, не сказать, что я был очень близок с ней, но просто знакомыми нас тоже не назовешь. Изначально она была для меня просто новой подругой, но потом, сам того не осознавая, я стал видеть в ней девушку. К сожалению, как мне тогда казалось, это было не взаимно, для неё я был не больше чем другом. Как модно это сейчас называть, думаю я попал именно в ту “френдзону”, о которой все так часто говорят. Не уверен,

Как-то раз я проснулся раньше, чем обычно, встал, почистил зубы и лежал думал, чем заняться сегодняшним днем. Откуда-то появилось желание выйти на улицу, может я найду там что-то интересное, или встречу кого. Так и произошло, пройдя по улочке, я заметил пожилого мужчину на лавочке под яблоней. Подошел, сел, заметил, что на столе лежит тканевый мешочек лото, видно, что многое он уже повидал. Я поинтересовался, ждет ли он кого, оказалось нет. Дедуля раньше со своим старым, уже покойным, другом часто играл здесь, иногда на деньги, а иногда просто так, для поднятия настроения, ведь в таком

Вечір опускав сонце за горизонт, ніби силою притискаючи його до небокраю. А те, в свою чергу, неохоче кидало останні промені у вікна бібліотеки, чіпляючись за крихку надію. Ерза відвела від нього погляд, як тільки воно зникло - на душі з'явилося дивне передчуття... Тепер треба було повертатися до роботи: в її магічній кухні на неї чекав еліксир, який треба було допрацювати і перевірити два зілля із сувою, що вона щойно знайшла на полицях бібліотеки Фріда. Зібрати усе, що вона назбирала упродовж життя аби передати у правильні руки. Жінка сиділа за столом, заваленим рукописами, сувоями і

Сидячі в кріслі літака Говард думав, про своє відрядження, подумки він вже був на місці та планував свій маршрут містом. Та раптом він почув над собою голос, дуже приємний жіночий голос - здається моє місце поряд з вами, ви не проти бути сусідами підчас польоту!? Піднявши очі він побачив перед собою дуже милу дівчину яка йому всміхалася. Яскраво зелені очі, руде волосся, милі ямочки на щоках. Яка неймовірна дівчина гайнула думка у його голові. Та в слух він вимовив, - так я геть не проти такої чарівної сусідки на час польоту. Дякую, - чарівна незнайомка, натягнулася, щоб покласти валізу на

На вечір мороз дужчав. Темрява повільно опускалась на місто, огортаючи кожен закуток пронизливим вітром, що нишпорив у шпаринах будинків і норовив заскочити за комір. Мард щільніше насунув шапку на вуха, шморгнув носом, і вислизнув із провулку у натовп непомітно, наче тінь. І як тільки гамір людських розмов заполонив його слух - він полегшено зітхнув, видихнувши густий клубок теплого пару. Серед людей він почував себе, як риба у воді. Тут діяли свої закони, відомі лише таким як він. Тим, хто вміє бути непомітним, коли захоче. Кишеньковим злодіям, дрібним злодюгам, і серйозним крадіям. Усім,

Заняття в школі закінчилися згідно з розкладом, і щасливі дівчата випурхнули із дверей навчального закладу на вулицю, де їх зустрічали батьки в гарних, переважно ділових костюмах. Дорогі авто роз'їжджалися, дівчат все меншало. Лише декілька з них йшли додому пішки. — В тебе точно не буде проблем? — запитала одна учениця іншу, заправляючи неслухняне пасмо волосся за вухо. — Мати наказала тобі дочекатися її після уроків. — Я не її слухняна собачка і мені не п'ять років, сама можу дійти. — відповіла Мальва. Обидві дівчата носили форму з емблемою школи: червоний дракон, майже ідентичне

Ніжний звук лютні губився у гамірному шумі лісу. Листя сухо шаруділо під ногами, заважаючи ясно чути. Ал перебирав струни свого інструменту уважно прислухаючись і прикладаючи вухо до грифу. Лютня ніби гуділа. Він повільно проходився пальцями по струнах і підтягував їх, налаштовуючи звучання. Зелена шапка була напнута на нього аби-як, а повисле перо, що її мало б прикрашати – виглядало якось розтріпано і зовсім не ошатно. Кафтан теж якось ніби сидів не так, як слід: у плечах був широкий, а на лацканах і подолі – зім’ятий. Здавалось, ніби барда добряче десь витріпала лиха година. Він повільно

Стоячи на кладовищі, над твоює могилою, я згадую. Згадую тебе, згадую все що було. А ще згадую ту саму розмову, десь посеред ночі, як ми тоді жартували. Жартували голосно регочучи, про те що хто з нас перший помре той приготує місце для іншого. І буде чекати на тій стороні з пляшкою віскі...Жартували, а бачиш як воно вийшло. Той жарт раптом став реальністю...Ти загинув на війні, а я живу далі... Що ж сподіваюся, коли прийде мій час ти зустрінеш мене там на вході з посмішкою та пляшкою віскі...і ми як в старі добрі часи будемо розмовляти годинами про все на світі... Якби я палила цигарки, то

Їх завжди було двоє. Дві сестри. Дві долі. Одна історія. Дзвінкий дитячий сміх розливався між дерев. Вони, як завжди, гралися у саду, після обіду. Ласкаве сонце пробивалось крізь соковиті крони яблуневого саду. Зелене листя давало прохолодний затінок, в якому можна було сховатися і перепочити. Вітер, ніжний і ласкавий, куйовдив волосся дівчат, що наввипередки бігли до незримої цілі. Одна – була світла, мов сонце, інша – темна, як ніч. Одна виважена і справедлива, інша – хитра і непосидюча. Та незважаючи на цю несхожість, вони все-одно були нерозлучні. Ніхто і ніколи не бачив їх окремо.