В світі абсолютної випадковості грань між минулим, теперішнім і майбутнім виглядає абсолютно нечіткою, майже розмитою. При тому, що поняття часу як такого не існує, всі ми думаємо про нього, відчуваючи нестерпний біль і жахіття, радість і надію, невідворотність і передбачуваність, розчарування та піднесення. Час - це все, що має істота під назвою “людина”. Не дуже обнадійливо, якщо виходити з того факту, що такого явища й не існує. Час - це аномалія, іскра, цикл. Ми як істоти біологічні, просто намагаємося упорядкувати наше і без того впорядковане життя. Все у всесвіті слідує своїм законам, законам, які виключають час. І тільки вперті ми дозволили йому поглинути нас, обгорнути повністю, захопити всі наші думки та оволодіти нами. Ми - раби часу. Смішно звучить, враховуючи те, що ми ним абсолютно не володіємо. Чи можемо ми змінити минуле? Ні! Чи можемо ми зупинити чи пришвидшити наше теперішнє? Ні! Чи можемо ми впливати на час у майбутньому? Очевидно ні. То чому все людство захоплене ним?
Страх перед неминучим? Можливо. Усвідомлення невідворотності кінця свого біологічного годинника зводить з розуму, робить біль всередині нестерпним, особливо у періоди колосального щастя та ейфорії. Що? Як це може закінчитись? Нестерпний фатум наказує найкращій нашій частині перестати опиратися на емпіричність та звернутися до небаченого, невідчуваного та недотичного. При всій досконалості нашої внутрішньої есенції ми не змогли досягти ідеалу форми, тому мозок вберігає тіло, надсилаючи спрощені версії кінця. З цим радо допомагають створенні в різні епохи та періоди культи, релігії, вчення про стиль життя та течії філософії. Вони можуть допомогти осмислити кінець, як кінець циклу, ролі, як частину ланцюгу. Деякі з них пришвидшують його, деякі роблять кінцевою метою, якісь навіть заперечують. Людині, що не може знайти відповіді всередині себе або не здатна їх знайти, людство через вищезгадані вчення приготувало необхідні “ліки”. На мою думку, ці “ліки” спотворюють, дроблять або й знищують найкраще на що здатна людина - мислити, але багато представників нашого виду так і впродовж свого життя не пройшли етап придушення інстинктивно-біологічного, і відповідно це вбачається непоганим засобом їх контролю. Людина мисляча боїться кінця, але не настільки, щоб впадати в первісний страх. Люди здатні прийняти його, осмислити, діяти сміливіше, але маленька іскра фіналу завжди буде впливати на ці дії.
То що таке час в нашому розумінню і чому він всюди? Кожен з нас може сказати: “Якби я міг змінити вчорашній день, я б зробив певну дію інакше.” При цьому аналогічна дія навряд чи буде змінена в майбутньому при виникненні такої ж ситуації. В чому феномен таких протиріч? Наша свідомість визначає поведінку, і при цьому наша свідомість абсолютно точно є змінною. Тут можна взяти за основу теорію мультивсесвітів, згідно яким існує безмежна кількість всесвітів, де існуємо ми, і жоден з них не являється подібним до іншого. Тобто, сьогодні ти вважаєш , що ти хотів би змінити свій вибір 10-річної давнини та змінити його, але вся проблема в тому, що завтра ти будеш вважати по іншому. Тому твоя зміна сьогодні не буде правильним рішенням в майбутньому, бо буде інша версія твоєї свідомості, яка буде вважати її помилковою. І це процес безкінечний та неповоротний. То чи є сенс думати про втрачені можливості минулого, чи вони були б втрачені в будь якому випадку при різних показниках теперішнього? Тобто, час тут відіграє роль жахливого та не спинного лічильника наших помилок. То чого ми б хотіли насправді: повернути час чи змінити все? Питання абсолютно відкрите до ваших роздумів.
Наразі з вищевикладеного ми маємо 2 ознаки часу в нашому житті, що проявляються в розумінні невідворотності кінця нашого життя та неможливості відновити або відтворити пройдений шлях. Це майбутнє та минуле. Що до теперішнього? А хіба він існує в теперішнього, хіба ми його відчуваємо? Я не можу вхопити його тут і зараз, але абсолютно точно людство себе обклало нагадуваннями про це: годинник, календар, будильник, розклад, режим, таймери. Все навколо нас нагадує про цього великого і жорстокого контролера. Зараз ми точно знаємо, скільки часу ми потратили на сон, на їжу, на відпочинок, на роботу, на навчання і тд. А стрілка годинника все йде. Чи є це найбільшим даром та здобутком людства - можливість “контролювати” час? Не знаю, відчуття контролю тут абсолютно розмите та не гарантує контроль організму або мозку. З точки зору глобалістів, це звичайно велика необхідність, так як у світі, наповненому хаосом, впорядкованість - єдина гарантія крихкої рівноваги та надії, що людство не впаду в анархію. Але разом з тим, чи позбавляє нас весь цей контроль відчуття свободи? Однозначно. Як ти можеш задіяти свій безмежний та неосяжний інструмент, для якого абсолютно точно не існує ніяких кордонів, якщо він працює в постійних умовах шаблонності та впорядкування? Ми його просто змушуємо функціонувати всередині нашого розкладу, позбавляючи шедевральної спонтанності, генерації цілком несподіваного та абсолютно творчого. Це абсолютно точно призводить до придушення нашого особистого “я” та спотворення процесу розуміння власних бажань.
То чи потрібен нам включення часу, як феномену, у життя? - Можливо.
Чи є сенс жалкувати та бажати його повернення? - Можливо.
Чи є сенс боятися невідворотності часу? - Можливо.
Пошук відповідей на непривабливі питання - найкраще, чим наділила нас еволюція, тож шукайте відповіді всередині себе та виділіть кілька годин зі свого щільного розкладу на роздуми про плин такого неіснуючого, але всеохоплюючого часу.
