К стоявшему с распростёртыми руками Абу-ль-Аля подлетел орёл и, бросив к ногам слепого серну, уселся на остроконечный камень. - Ты не полетишь, человек, - сказал орёл. - Мне это и не нужно, - ответил Абу-ль-Аля и чихнул. Он двадцать дней удерживался от принятия пищи и теперь запах козы щекотал его обоняние. - Но и ты, птица, не получишь ответ на свой вопрос, если не уберешь от меня это животное. Орёл спрыгнул с камня и лишь только уцепился клювом в спину серны, чтобы оттащить ее, как тут же был пойман Абу-ль-Аля. - Теперь и ты не полетишь, - сказал мудрец. Он так сдавил крылья благородной

Юноша спросил Абу-ль-Аля: "Я полюбил девушку, такую прекрасную и чистую, что внутри нее поместилась Вселенная. Как мне заполучить ее?". Абу-ль-Аля, выставив вперёд ладонь, сказал: "Поцелуй девушку в запястье, согни к ладони ее большой палец, а остальными зажми его в кулак, и она твоя." "Так просто?" - спросил юноша. "Конечно, нет, глупец!", - ответил мудрый старец, - "Если ты и сумел разглядеть в ней Вселенную, то только благодаря Небу. У Неба и проси. Если ты услышишь молчание этой девушки, обращённое непосредственно и только в твои уши, это и

Абу-ль-Аля лежал на большой мраморной плите, подставив свое тело солнечным лучам. Только набедренная повязка, которая прикрывала чресла, указывала, что это не какой-то дикарь, а самый, что ни на есть, поэт и мудрец. Слепой лежал не шевелясь и придавался блаженству. Рядом с его головой, захватив край плиты, возвышался холмик муравейника, в котором копошились муравьи. - Добыча пропитания - доля всех существ под этим небом, - рассуждал Абу-ль-Аля. - Но не могли бы вы суетиться потише? Последнее обращение касалось непосредственно муравьев, но те никак не отреагировали на слова мудреца. Абу-ль-Аля

Мій нагадав статевий заклик покірний ґвалт радянських черг . Менструаструмом вб'є влізати !! Криваво час з пизди тече : чекати ставить на коліна дрижать припиждженим сциклом по клітор поки матки клімат не відштормить антициклон . І так щомісяця щороку широкий крок бере шпагат . Належить рот кохати ротом а решту рештою шмагать . Задрало шість та дев'ять множить мов піхви хитрий Піфагор під привілеями вельможі хлебтать освячений кагор . Кого я вчу ? Природу-матір чи Бога планом насмішить ? Кілечком кілечку в томаті - радянських мас гурманський шик

Спасибі лікарю за біль весь непідробно оздоровчий . Плачевно шкодити собі ? Завий-завчи закони вовчі . Годуй породу мов вівчар : нутро дівчам міняє хутра одразу зраду помічай . Проси : " Ще раз перерахуйте " . На дві підвестись з чотирьох - це не чотири множить з двійок . Блаженні " хрю " пузатих льох Содом Едемами навіють . Сковорода філософ-пан і той у пеклі на пательні . " Піф-паф " салютами співпав - пентхауз в хаос впав готельний . Усе всерйоз начистоту як це заведено в Петренків а не тулить наче скоту плейліст де лиш галімі треки . Дрисню вже треба

Десь там, далеко у спогадах, до мене огидливо озирається маленьке, забите всіма богами містечко. Чому ж воно там залишилось? Чому травить мою душу біллю? Може через страх знову опинитись у лещатах хаосу? Здається, це було єдиним місцем у якому я бачила надію, нею була така ж забута церква з забутими людьми. Я ніколи не вірила і не буду вірити в бога, але саме там, я, будучи маленькою дитиною, вперше побачила людяність і щирість. Це не були набожні люди, вони не виправдовували свої гріхи біблією, вони шукали у ній мораль, та розповсюджували віру у світло. Місто Х живе у моїх жахіттях, але його

Матриця винна коли свій оргазм симулюєш . Всюди агенти ворожі живем серед них : правда якою не є - все ще людство хвилює ж зло не приспиш аби дурень його переміг . Знову повз вуха прослухай мої компліменти грюкає глюками голос піратський контент : клітку на двох оцифровано нам по три метри ти безнадійно фригідна а я імпотент . Станем чекати систему як обраний хакне чи батарейками сядемо дохлих кролів ? Доки рятує любов в телефонах зникати промінь надії завис - ввись крізь небо проліг . Спим : сон не смітимуть збить ані Сміт ані Нео . Кволо єбе доля міста в планети ядрі це як сюди б так

Нарцисом я себе не відчуваю крафтую хуєм чеддера дірки . Любов до ледь вимовних барв жива є - це всім засвідчать дядя Федір кіт Матроскін пес мисливськи об'єктивно велосипеднo змилений поштар і пташеня фактично ще дитина . До раю йде дорога непроста : все ж той кого молочні манять ріки хто з'їв брудний піднявши бутерброд й не шизофренік феніксом горіти - дзеркально свій не дасть єбати рот . Воно у нас так ніби виглядає : ти жертва я аб'юзер-психопат за разом раз знекровлено бліда як не дам повітря ніздрями хапать . Зізнаюся принизливо насправді подекуди ганебно навіть хай

З нуля почати знов усе на мінус спроможна лиш любовна незамінність : не стягують серця халтуру чути презервативів сцяні каучуки . Старанням просераються в зростанні хай решта рветься як гандон останній тече у памперс підарасів хтивих імунодефіцит контрацептивів . Лесбійських втіх замінопеніс-ділдо скрізь плагіат - напевне це не діло : та за таке відрубувала кисті споконвіків честь ката ! Руки чисті бубнова чумо пікова бубонно кишеню дай відчуть : беззабобонно встромлю тобі - ти навіть не помітиш нічної плати дулі платонічність . З нуля у плюс чи мінус нескінченість пусті-розперті вивертать

Як не дай Бог любов маніпулює нами вершить-вирішує усе без нас самих а ми вчепилися мов мавпи за банани несамовито пить аромаоксамит і раптом хімії п'янкий психоз розвіє холодний душ на свіжі голови очей - клянімось : нахуй всралось нам таке прозріння натомість сяйву біполярних днів й ночей

якби мене запитали чи я щаслива певно почули б у відповідь так раніше багато чого я хотіла а зараз… не хочу ніяк колись я мріяла розправити крила і високо літати як птах потім хотіла побачити місяць і переплести квіти кульбаб торкнутися пальцем хвилі вдихнути легкий аромат і все-таки світ красивий хоч поводить себе як маніяк він хижий лихий неприступний непередбачуваний лютий звір сказала що прагну творити а в мене погіршився зір озвучила ще одну мрію вгадайте що потім було? о так я отримала нею по пиці так що аж шию звело тепер я не маю мрії бо всі вони руйнують мене лишилися тільки дії

Це літо було для мене абсолютно руйнівним. Я була впевнена, що віднайшла себе і, нарешті, все стало на свої місця. Але хвиля сумнівів і вигорання почали незворотній відлік. Один.. чулося відлунням у вухах. Два... Повільно темніло в очах. Три… Щось голками штирхало руку. Страх, страх, страх… Так я почала втрачати себе. Чи знаходити? Досі мені було не зрозуміло. Дні ставали коротшими, моментів для радості все меншало й меншало. Безумовно, було щось, що на лічені години повертало мене до життя. Яскравого, веселого. Такого звичайного, людського життя. А потім починались розмови про роботу,