Пироги смачненькі, стр у цлі й миколайчики! Як буде ваша ласка, дайте нам хоч крайчики. Яблуко сушене, груша, слива й вишня - Будь-яка дрібниця - нам вона згодиться. Кн и ші, кнедлі, пл я цок, на паличці льодяники! Як буде ваша ласка, дайте, пані, пряники. Миколайчик для Петра, Павлу зо два коржика, А Святому Богові присканців три возика. Нехай слав и ть Господь будинку цього ґазду, Його дружину та дає добробуту їм, ладу. Здоров’я, щастя, хай росте веселою малеча, І оминає злиднів тьма, затихне ворожнеча. Худоба – кінь, вівця, коза – хай в хліві не реве, І неустанно вірний пес подвір’я
zmey-ryba
Опубліковано: 01 лис. 2019 17:18
Склеєні один за одним зошита листи, Списані в нічній погоні за спокоєм і тишею, Ніби мали б показати всі останнії слова, Будять віру, що здавалось, майже нежива. Дзвінке погладжування струн повертає з сну, Кожен вітер хоче вирвать цю хитку стіну. Я ступаю м'яко й тихо, я чужий для всіх. Кожна нова моя казка більше не для них. Серед паперових стін, життя проходить швидше, Я не знаю, хто зуміє, хто на них напише, Новий вірш, чи нову пісню і поставить крапку, А тим більше хто їх змінить на бетонну кладку. А поки, я один, стараюсь наліпити більше, Їх по черзі відриває вітер ще сильніший.
Yura_Lekan
Опубліковано: 26 вер. 2019 15:15
Я за літо не бачив жодної зірки, З тих, що падають в темних нічних небесах. Так сумно мені від цього, так гірко, Бо це літо минає й не повернеш назад. Я знаю про зорі і небо достатньо. І знаю, що падають це - не зірки. Забув лиш коли я це бачив востаннє, А от з першого разу минули роки. Минули роки, навіть десятиліття: З тих пір як я вперше це бачив вживу Серпневої ночі далекого літа.. Відтоді завжди ці моменти ловлю. Я бачив їх часто і в інші сезони, Бо зіркам без різниці яка тут погода. У ночі холодні, безлюдні, безсонні, А зараз не бачив. І чомусь шкода. Я старавсь виділяти кожну окремо,
Yura_Lekan
Опубліковано: 31 сер. 2019 07:13
У мокрій сорочці Лежать усі наші гроші. Складаєш рядочки І більше гуляти не хочеш. При тьмяному світлі, У тихій, самотній квартирі. Твої очі вже звикли Бігти за літерами. Дим, заплітається у твоїм волоссі, Ти, написала усе що придумала щойно, Я, стою над тобою вологий і босий, І, забуваю про те що не зовсім пристойно. А дощ досі плаче, Що залишив нас наодинці. Він брав за задачу, Відчути тебе в кожній краплинці.
Yura_Lekan
Опубліковано: 19 кві. 2019 03:02
Світло хірургічної лампи засліпило мене, як тільки відкрив очі. До речі, розбудив мене сильний біль в районі живота, трохи нижче ребер. У моєї голови стояв молодий медбрат, і спостерігаючи за показами приборів, легко прижимав кисневу маску до мого лиця, яка чомусь не подавала кисень так як потрібно, бо я почав задихатись. Він не звертав на мене уваги, а дихати все таки хотілось і я різко нахилив голову вбік. Моя надмірна рухова активність напевно здивувала його, і він нарешті опустив на мене свої, як досі пам'ятаю, карі баньки. Наші погляди зустрілись і як в романтичному кіно - я йому
DwarfLexi
Опубліковано: 23 бер. 2019 16:33
А знаєш, кожна книга - це історія, яка десь і колись відбулася. І для мене будь-яка книга це як зубна паста. Кожна книга невідома, поки не скуштуєш її. От як ми зазвичай вибираємо зубну пасту? Спочатку на вигляд, потім на запах, а в кінці вже й і на смак. Є зубні пасти, як і книги, що тобі однієї назви хватає щоб зрозуміти, що вона тобі не сподабається. Є такі, що на другому етапі не проходять перевірку. Для пасти це запах, а для книги - це рецензія, коротко про головне, опис сюжету - хто як називає. А є такі, що по всім трьом параметрам підходять. Але завжди залишається присмак в роті. Для
DwarfLexi
Опубліковано: 23 бер. 2019 01:11
Мистецтво з'являється лиш у пітьмі, Де біль та неприязнь в повітрі літає. Там де розмовляють з глухими німі. Митець хто радіє й в одночас страждає. Мистецтво зростає із грунту думок, Там сльози та сміх б'ють в обличчя металом І бій на життя за повітря ковток, Втискається в шкіру чорнильним фіналом. І високо в небі митця не знайти Бо ж з камнем на шиї ступає землею. В безплідних потугах себе віднайти, Будує із творів прокляту алею. Алею якую можливо пройдуть Мільйони безстрашних здолати болото. В якому таїться віршована лють І крутяться в танці пекельному ноти.
OlSon
Опубліковано: 14 бер. 2019 22:25
Сей быт фантазии взрывает, никто не знает: что? зачем? мои желанья пропадают, в рутине жизненных дилем. Фальшивые лучи надежды, Сгорают в атмосфере льда, Стоишь и мерзнешь без одежды, А на устах одна мольба: "уже не надо мне ни счастья, богатства мира ни по чем, убавьте боли, хоть отчасти!", слезливым вскрикнешь ты кличём. Пусть ты не веришь, что услышит, Ни космос, ни создатель наш, Но все же молишься, все ищешь, Ответ ли? Действие? Мандраж. В котором нет мурашек кожных, В котором даже страха нет, Позывы лишь тех истин ложных, Что в детстве даны как завет. Ты не борись - ведь будет
Yura_Lekan
Опубліковано: 11 бер. 2019 15:27
Нам в дитинстві кробку вручили Невеличку, такого ж віку Щоб думки з речами жили Оселялись в картонну домівку. Положіть же туди іграшок, Щастя мами і ніжні руки Киньте гору дорослих усмішок Магію світу, незвичні звуки. І тарілку жбурніть розбиту Вам за неї влетить від бабусі Ви ж дитина, вам нудно жити Ви завжди в метушні та русі. Покладіть же перший дзвоник Хвилювання та страху насипте Заберуть ваш із дерева коник Зошит, ручка в долоню влипне. Лише мить і з коробки рукою Вам навчання горло здавить Плачте, вам не надуть спокою Інший сенс у житті заправить. І візьміть своє любе хочу Й положіть
OlSon
Опубліковано: 10 бер. 2019 23:17
померти у 27 - це найпростіше. розснести собі голову дробовиком, закинутись чим завгодно і стікти кров'ю у брудній ванній готелю. розтринькати усе дане тобі від природи, всі рими і рифи, всю свою глибину та не полізти далі третього десятка. перегоріти. це ж так легко. піти героєм. не зрозуміли. недолюбили. о, яка драма. я дивлюсь на молодих поетів. бачу, як вони кричать, як бунтують. вони думають, що гучніше - означає яскравіше. вони думають, що говорити лише про себе - означає бути щирим. забери з їх поезії надрив, і від цієї поезії не залишиться й трьох міцненьких метафор. найбридкіше
dacyk_
Опубліковано: 10 бер. 2019 19:55
Спалахнули нічні ліхтарі, Світло темряву хмелем налило, Розповзлось наче мед по землі, Час заплутало світло... спинило. Стихли деннії звуки життя, Розлетілись мов осінню маки. Лиш машина зі збору сміття Пожирає гуркочучи баки. Просувається містом невпинно, І сміття все збирає-збирає. Зуби клацають й щохвилинно, брухт у жерлі з металу зникає. Наповняється скривлена паща Тим, що було раніш важливо Для людей, а тепер ледащо У пітьмі осідає безсило. І дарма, що летить в безодню У землі зогниє мов життя. Не змінити жагу природню. Розтирати УСЕ в сміття.
OlSon
Опубліковано: 24 лют. 2019 15:30
Хто ти, Незнайомцю? Чого стоїш на моєму порозі? Скажи мені тільки правду: можливо нам по дорозі. Хто ти, Незнайомцю? Чого мої зупиняєш хвилі? Нехай бушувало би море. Навіщо завмерло у штилі? Хто ти, Незнайомцю? Чому ти мене хвилюєш? Чому не даєш спокою? У снах за мною полюєш… Скажи мені, Незнайомцю: навіщо ти так зі мною? Навіщо стоїш на порозі? Чому не здаєшся без бою?
Anna_Bloodless
Опубліковано: 24 лют. 2019 15:26
1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
Про що мова? Пора визнати що сучасна українська література переживає різносторонню кризу. Ситуація складається так, що перспективи для молодих талановитих авторів стають все більш стислими: ринок літератури розкиданий і неконтрольований, авторське середовище надто локалізоване. Сучасна українська
Проблеми гендерного характеру існують стільки ж часу, скільки існує саме поняття статі. Поглиблюючись у вивчення історії даних проблем, можна знайти багато прикладів з кожного покоління, ще від часів коли людство жило у печерах. Що цікаво, основи цих проблем були сформовані якраз у ті часи, шляхом
Про серіал "Твін Пікс" я вперше почув ще років чотири тому, коли ознайомлювався з різноманітною психоделічною творчістю. Саме тоді я подивився фільм "Малхолланд Драйв", який окрім нових вражень приніс мені ще й нотку ностальгії за улюбленою грою "GTA San Andreas", яку